ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
ПОСТАНОВА
Іменем України
|
05.11.08 |
Справа №2-а-1208/08 |
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим колегією у складі трьох суддів: головуючого судді Циганової Г.Ю., судді Яковлєва С.В., судді Трещової О.Р.,
при секретарі Заєвській Н.В.
за участю представників сторін
позивач - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2, представник за довір.,
відповідач - Бельський М.Г., представник за довір.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
,
за позовом ОСОБА_1
до Державного комітету України зі справ національностей та міграції
про скасування рішення та виконання певних дій.
Сутність спору: Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя доОкружного адміністративного суду за підсудністю передано справу за позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України по справам національностей та міграції про скасування рішення та виконання певних дій.
Ухвалою Окружного адміністративного суду від 30.07.08 відкрито провадження по справі.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні з позовними вимогами не погодився, вказав, що діяв у відповідності до Закону України «Про біженців», вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та просить суд в задоволені позовних вимог відмовити.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, свідка, суд
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 є громадянином Сирії, по національності курд. С 1999р. по 2004р. навчався в Одеському державному медичному університеті ім. І.І. Мечникова. У 2004 році ОСОБА_1 відраховано з зазначеного навчального закладу у зв'язку з фінансовою та академічною заборгованістю. На даний момент мешкає АДРЕСА_1. Зазначене підтверджується матеріалами справи, зокрема показаннями свідка ОСОБА_3, 1971 року народження (АДРЕСА_2), Свідоцтвом Міністерства освіти України НОМЕР_1, академічною довідкою №ШС-45-172 від 27.07. 2005р., довідкою Сімферопольського міського національно-культурного товариства курдів від 07.04.2008р.
30.07.2007р. ОСОБА_1 звернувся до Управління міграційної служби в АР Крим з наміром набути статус біженця.
Рішенням Державного комітету України у справах національностей та релігій від 08.02.2008р. № 60-08 позивачу було відмовлено в наданні статусу біженця на підставі абзацу 5 ст. 10 Закону України «Про біженців», як особі, відносно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом 2 ст. 1 Закону України «Про біженців», в його положенні відсутні.
Суд проаналізувавши висновок Державного комітету України по справам національностей та міграції (далі висновок) на підставі якого прийнято рішення № 60-08, встановив наступне.
Відповідач зазначає, що позивач не надав документів підтверджуючих його особу.
Суд не може погодитися з доводами відповідача в цій частині у зв'язку з тим, що позивачем були надані до управління міграційної служби в АР Крим Свідоцтво Міністерства освіти України НОМЕР_1, академічну довідку №ШС-45-172 від 27.07. 2005р.
Також відповідач зазначив, що ОСОБА_1 не надав жодного документу на підтвердження приналежності до курдської національності.
Проте, судом встановлено, що відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про біженців» у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, потреби у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
На думку суду відповідач не скористався в повній мірі своїм правом та додатково не перевірив достовірність відомостей зазначених позивачем.
Крім того, позивач є членом курдського спілки м. Сімферополя, яка довідкою від 07.04.2008р підтверджує його приналежність до курдської національності.
Також курдська національність позивача підтверджена показаннями свідка по справі ОСОБА_3.
Позивач зазначає, що у 1998 році був затриманий правоохоронними органами Сирії під час святкування курдського національного свята Науруз, його утримували з іншими учасниками святкування дві доби, до всіх затриманих застосовували побої та мордування, відмовляли в їжі та воді.
Крім того, у 2001 році при в'їзді до батьківщини в аеропорті позивач був затриманий та допитаний співробітниками Сирійських правоохоронних органів на предмет його поведінки та поведінки його знайомих під час перебування на території України.
На думку Державного комітету України по справам національностей та міграції відображеної у висновку міра покарання за участь у стихійній демонстрації строком дві доби є мінімальною, а затримання та допит позивача в аеропорту не потягли за собою для останнього негативних наслідків.
Суд вважає, що висновок відповідача в цій частині є помилковим тому, що покарання за приналежність до курдської національності не існує, а фізичні покарання у вигляді побоїв та утримання в нелюдських умовах суперечать нормам багатьох законів та нормам моралі.
Так відповідно до ст. 9 Міжнародного Пакту «Про громадянські та політичні права» від 16.12.1966р., кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути підданий свавільному арешту чи утриманню під вартою. Ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на таких підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом.
Згідно з ст. 5 «Загальної декларації про права людини» від 10.12.1948р., ніхто не повинен підвергатися тортурам або жорстокому, нелюдським або принижуючим його гідність відношенню та покаранню.
Відповідно до ст. 9 «Загальної декларації про права людини» ніхто не може бути підвергнутий свавільному арешту, затриманню або вигнанню.
При здійсненні своїх прав та свобод кожна людини повинна підвергатися тільки таким обмеженням, які встановлені законом виключно з метою забезпечення відповідного визнання та поваги прав та свобод інших та задоволення справедливих вимог моралі, суспільного порядку в демократичному суспільстві.
Також, відповідач не знайшов підстав для визнання того, що у позивача є обґрунтовані побоювання переслідувань на батьківщині через його політичну діяльність чи національну приналежність.
Суд не може погодитися з таким висновком відповідача з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи, позивач 30.07.2007р. року звернувся до управління у справах національностей та міграції в АР Крим із заявою про надання йому статусу біженця.
Рішеннями управління у справах національностей та міграції в АР Крим дозволено прийняти заяву позивача про надання статусу біженця, проведено оформлення його документів та визнано доцільним надати йому такий статус.
Зазначеним управлінням на підставі заяви було проведено співбесіду із заявником і оформлено протокол співбесіди, де він виклав обставини, які викликають у нього побоювання стати жертвою переслідувань в разі повернення до країни походження.
Крім того, позивач навів приклади переслідувань його та його рідних, знайомих, зазначив причини, з яких він не бажає і побоюється повертатись до країни походження, вказав підстави, які можуть призвести до його переслідування в разі повернення до Сирії.
Проте відповідачем було прийнято рішення про відмову позивачу у наданні статусу біженця зокрема з мотивів недоведеності ним своїх доводів.
Згідно з абзацом 2 ст. 1 Закону України «Про біженців» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Судом встановлено що, ст. 11 Закону України "Про біженців" передбачено, що до заяви про надання статусу біженця додаються документи і матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття такого статусу, однак цією нормою не встановлено обов'язковості подання таких документів.
Суд враховує, що в залежності від певних обставин отримання, і відповідно надання таких документів особою, що звертається за встановленням статусу біженця може бути взагалі неможливе. Неможливість надання таких документів не є підставою для визнання відсутності умов, передбачених ст. 1 Закону України "Про біженців".
Поза увагою суду не залишилася і та обставина, що виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст. 1 Закону України "Про біженців", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця.
До таких підстав відносяться :
- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання;
- неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження;
- наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
- побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме :
а) расова належність,
б) релігія,
в) національність (громадянство),
г) належність до певної соціальної групи,
д) політичні погляди.
Що ж до обґрунтованого побоювання стати жертвою переслідувань, то воно є ключовим у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування у першу чергу суб'єктивних обставин є досить важливим.
Слід зауважити, що суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути невиносним. Термін "побоювання" означає, що особа не обов'язково постраждала від дій, які змусили її покинути країну, а відтак побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо).
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ і так далі.
Так, зокрема з таких джерел як дослідження на тему «Захист прав людини в Сирійській Арабській Республіці» (Представництво УВКБ ООН, Київ, 2005), Річний звіт по правам людини в Сирії 2004р. - 2005 р. (Комітет по правам людини в Сирії), Доповідь «Міжнародної Амністії» - 2007р., вбачається дискримінаційне ставлення до громадян курдської національності з боку Сирійської влади.
На думку суду свідчення особи, яка бажає отримати статус біженця, і докази, що їх підтверджують відносно загрози переслідування, повинні задовольняти тому, що є прийнятним вважати "можливим у розумних межах" або правдоподібним, тобто заявник не повинен обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця.
Що стосується підтверджуючих доказів, то їх наявність підсилює вірогідність зроблених заявником тверджень, але не може бути обов'язковим елементом його доказової бази. Так, приймаючи до уваги особливе положення осіб, які шукають статусу біженця, їм немає потреби надавати усі необхідні докази. Треба визнати, що досить часто особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно перешкоджати в прийнятті заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
У цілому, "обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування" є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 р., цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що позивач довів, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок переслідування позивача за ознакою національності.
Крім того, суд приймає до уваги думку відділу міграційної служби в АР Крим, щодо доцільності надання громадянину Сирії ОСОБА_1 статусу біженця.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
На підставі викладеного, суд вважає, що рішення відповідача від 08.02.08р. № 60-08 не можє бути визнано таким, що прийнято на підставі закону, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно.
Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про скасування рішення відповідача, а не про визнання його протиправним та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Враховуючи наведене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 3 гривня 40 копійок.
У зв'язку зі складністю справи у судовому засіданні 31 жовтня 2008 року судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови, а 05 листопада 2008 року постанова складена у повному обсязі.
З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст. ст. 71, 86, 94, 105, 158 - 163 КАС України,суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державного комітету України по справам національностей та міграції від 08.02.2008р. № 60-08 про відмову у наданні громадянину Сирії ОСОБА_1 статусу біженця.
3. Зобов'язати Державний комітет України по справам національностей та міграції відповідно до процедури, визначеної ст. 14 Закону України «Про біженців», прийняти рішення про надання громадянину Сирії ОСОБА_1 статусу біженця.
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1) 3 гривні 40 копійок судового збору.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).
Суддя Окружного
адміністративного суду
Автономної Республіки Крим Циганова Г.Ю.