ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
ПОСТАНОВА
Іменем України
|
13.11.08 |
Справа №2-а-1464/08 |
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю. , при секретарі Заєвській Н.В.,
за участю представників сторін:
позивач - ОСОБА_1, паспорт,
від позивача - ОСОБА_2, представник за дов.,
від відповідача - Гудима, представник за дов.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
,
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Міністерства Внутрішніх Справ України в АРК
про визнання рішення недійсним
Суть спору: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся доЦентрального районного суду м. Сімферополя із адміністративним позовом про визнання недійсним рішення атестаційної комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій Головного управління МВС України в АР Крим від 19.05.2008р. про відмову у встановленні позивачу статусу учасника бойових дій.
Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя від 02.07.2008 р. справу передано до Окружного адміністративного суду АР Крим за підсудністю.
Справа передана на розгляд судді Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим Циганової Г.Ю. із привласненням справі номеру 2а-1464/08/4.
Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.09.2008р. відкрито провадження по справі, після підготовчого провадження призначено до судового розгляду.
У судовому засіданні позивач та представник позивача наполягали на задоволенні позову у повному обсязі.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на постанову Кабінету Міністрів України №16 від 13.01.1995р. “Про застосування пункту 2 статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, ст. 6 п. 2 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, постанову Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994р. “Про організаційні заходи по застосуванню Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Позивач зазначає, що приймав участь у бойових діях з 03.04.1989р. по 20.04.1989 р. в республіці Вірменія (Нагірний Карабах) та з 03.04.1990р. по 08.12.1990 р. на території Азердбайджана, втім відповідач відмовив йому у встановленні статусу учасника бойових дій у зв'язку з тим, що згідно примітки 6 постанови КМУ від 08.02.1994р. №63 Азербайджанська РСР у переліку держав, в яких велись бойові дії, відсутня. Вважає таку відмову необґрунтованою, наводить підстави для визнання його учасником бойових дій та просить визнати недійсним рішення Комісії Головного управління МВС України в АР Крим з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій про неможливість визнання позивача учасником бойових дій від 01 лютого 2008 року та зобов'язати Комісію Головного управління МВС України в АР Крим з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій визнати позивача учасником бойових дій та видати відповідне посвідчення встановленого зразка.
Відповідач проти позову заперечує та вважає безпідставним посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994р. “Про організаційні заходи по застосуванню Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, оскільки за його думкою Азербайджанська РСР та республіка Вірменія (Нагірний Карабах)не були самостійними державами, а входили до складу СРСР, а республіки СРСР та території, які входили до складу СРСР і на яких велись бойові дії, чітко затверджені в зазначеній постанові. Вважає, що Україна не визнала, що в період 1988 та 1989 років на території Азербайджанської РСР та республіці Вірменія (Нагірний Карабах) велися бойові дії, тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд
ВСТАНОВИВ:
Позивач з 1989р. по 1991 р. перебував на службі у воїнської частині №3419 Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ СРСР по УРСР та МРСР. За рішенням Уряду СРСР та згідно Постанови Ради Міністрів виконував службово - бойові завдання в умовах надзвичайного стану з метою припинення збройних конфліктів та встановлення законності та правопорядку на територіях Вірменської РСР та Азербайджанської РСР. Спеціальні відрядження були викликані необхідністю вирішення міжнаціональних конфліктів, що виниклі на території Вірменії у 1989 р. та Азербайджан у 1990 р., у зв'язку з чим були введені підрозділи Міністерства внутрішніх справ та Міністерства оборони СРСР.
Знаходячись в республіці Вірменія (Нагірний Карабах) м. Степонокерт у період з 03.04.1989р. по 20.04.1989р. позивач виконував бойові завдання по ліквідації незаконних збройних формувань і затриманню осіб, що входять в ці формування. В республіці Азербайджан м. Кубатлі у період з 19.09.19000р. по 08.12.1990 р. позивач також виконував бойові завдання по ліквідації незаконних збройних формувань і затриманню осіб, що входять в ці формування, а також забезпеченню охорони стратегічних і державних об'єктів від їх озброєного захоплення особами, що входять в незаконні формування. Виконання цих завдань здійснювалося в повної бойовій екіпіровці та з застосуванням бойової зброї і бойової техніки.
В травні 2008 року позивач звернувся із заявою ГУ МВС України в АР Крим із проханням надати позивачу статус учасника бойових дій на підставі того, що в період проходження служби з 03.04.1989р. по 20.04.1989 р. в республіці Вірменія (Нагірний Карабах) та з 03.04.1990р. по 08.12.1990 р. на території Азердбайджана виконував бойові завдання по ліквідації незаконних збройних формувань і затриманню осіб, що входять в ці формування.
Вирішення питання про визначення позивачу статус учасника бойових дій було предметом розгляду на засіданні комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій ГУ МВС України в АР Крим 19 травня 2008 року, що підтверджується відповідним витягом із протоколу №3 (а.с. 10-11).
Судом встановлено, що в доданому до позовної заяві витягу із протоколу № 3 від 19.05.08р. невірно зазначено назву комісії як Атестаційна комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій.
Судом встановлено, що у зазначеному документі, що був виданий позивачу відповідачем, допущено помилку, вірною назвою є Комісія з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій.
Відповідно до протоколу №3 засідання цієї комісії позивачу відмовлено у визначенні його учасником бойових дій. В ухваленому рішенні не визначено підставу для відмови у визнанні позивача учасника бойових дій. При цьому як свідчить зазначений протокол, на комісії виступав начальник сектору забезпечення соціальних виплат ВФРБО майор міліції Павленко Н.С., який і зазначив, що існує Перелік держав, в яких велись бойові дії, але Азербайджанська РСР у ньому відсутня. У примітці №6 постанови (якої саме у протоколі не зазначено) пояснюється, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях. Далі у виступі начальника сектору забезпечення соціальних виплат ВФРБО майор міліції Павленко Н.С. зазначено, що у пред'явлених документах ця довідка відсутня, при цьому яка саме довідка повинна бути представлена позивачем на розгляд комісії у протоколі не зазначено.
Також позивач мотивував свої вимоги тим, що відповідно до його заяви про встановлення статусу учасника бойових дій, позивач просив повідомити про день та час засідання комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій ГУ МВС України в АР Крим.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення позивача, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають повному задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Отже “на підставі”означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
“У межах повноважень” означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.
“У спосіб”означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.
Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Щодо правомірності відмови відповідача у встановленні та підтвердженні наявності підстав, які дають право вважати позивача учасником бойових дій у республіці Азербайджан, відповідач діяв упереджено, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи, несправедливо та без використання повноваження з метою, з якою це повноваження надано.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначені Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відповідно до преамбули цього Закону (із змінами та доповненнями).
У відповідності до статті 1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Учасниками бойових дій відповідно до статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Разом з тим відповідно до п. 2 ч.1 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього СРСР, які за рішенням Уряду СРСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженнях в державах, де в цей час велися бойові дії, і брали участь в бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ.
Відповідно до переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994р. № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до нього включено й інші країни після грудня 1979 року.
Загальновідомим та таким, що не підлягає доказуванню є факт, що в період, який передував відокремленню колишніх республік СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме - з 1988 по 1991 р.р. в СРСР, зокрема в кавказьких республіках, виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувалися збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ в цих регіонах виконували бойові завдання, метою яких був захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін.
Таким чином хоча Азербайджанська РСР не включена до переліку держав і періодів бойових дій на їх території, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994р. № 63, при розгляді даної справи встановлено, що позивач дійсно виконував завдання в умовах збройного конфлікту з застосуванням вогнепальної зброї і піддавав реальному ризику своє життя та здоров'я.
При цьому суд відзначає, що в наведеній вище постанові Кабінету Міністрів України міститься примітка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року, інформацію про них надає Генеральний штаб Збройних сил колишнього СРСР відносно військових фахівців. Щодо військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ, які брали участь в бойових діях, порядок отримання інформаційних документів законодавством не передбачено.
Судом встановлено, що позивач перебував у місті Кубатлі Азербайджанської РСР та у м. Степанокерат Вірменії, де в цей час велися бойові дії та брав участь у військових операціях.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій ГУ МВС України в АР Крим від 09 травня 2008 року, яким позивачу відмовлено в наданні статусу учасника бойових дій, є неправомірним, крім того достатніми та законними є підстави для визнання позивача учасником бойових дій.
Також суд встановив, що відповідно ч.3 Положення «Про комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій» комісія зобов'язана інформувати заявника про прийняття заяви до розгляду і дату засідання комісії.
Суд встановив, що комісія не виконала зазначені вимоги Положення, не повідомила заявника про дату засідання, не зважаючи на те що позивач у своєї заяві про встановлення статусу учасника бойових дій, позивач просив повідомити про день та час засідання комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій ГУ МВС України в АР Крим.
Виходячи з наведеного, відповідачем безумовно допущено порушення процедури розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій та вирішення індивідуальної справи особи.
Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
На підставі викладеного, суд вважає, що рішення відповідача про відмову у наданні позивачу статусу учасника бойових дій, не може бути визнане таким, що вчинене на підставі, у межах повноважень, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно, тому позовні вимоги позивача підлягають повному задоволенню.
Відповідно до ч.2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі, якщо іх необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання оскаржуваного рішення недійсним, а не про визнання його протиправним та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частині вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів по справі.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
У зв'язку зі складністю справи судом 13 листопада 2008 року проголошені вступна та резолютивна частина постанови, а 18 листопада 2008 року постанова складена у повному обсязі.
Керуючись статтями 11, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим від 19 травня 2008 року про відмову ОСОБА_1 у визначенні його учасником бойових дій.
3. Зобов'язати Комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій та видати ОСОБА_1 посвідчення встановленого зразка.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 гривня 40 копійок.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).
Суддя Окружного
адміністративного суду
Автономної Республіки Крим Циганова Г.Ю.