ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
31 жовтня 2013 року 15:25 № 826/15454/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., суддів: Дегтярьової О.В., Катющенка В.П., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомКомпанії «Faeton s.r.o.»
до треті особиМіністерства економічного розвитку і торгівлі України Міністерство доходів і зборів України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Такт-Юг»
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
Компанія «Faeton s.r.o.» (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі по тексту - відповідач, Мінекономрозвитку України), третя особа -Міністерство доходів і зборів України (далі по тексту - третя особа 1, Міндоходів України) про визнання протиправним та скасування рішення про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності на території України та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2013 року відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Такт-Юг» (далі по тексту - третя особа 2, ТОВ «Такт-Юг») та призначено попереднє судове засідання на 14 жовтня 2013 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2013 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 23 жовтня 2013 року.
У судове засідання, призначене на 23 жовтня 2013 року, з'явився представник позивача, який позов підтримав та просив задовольнити. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, 21 жовтня 2013 року через канцелярію суду подав заперечення проти позову. Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 23 жовтня 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
30 жовтня 2013 року від представника позивача надійшли додаткові докази по справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
08 травня 2013 року від Міндоходів України на адресу відповідача надійшло подання про застосування спеціальних санкцій, зокрема, щодо позивача, у відповідності до статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
За результатами розгляду зазначеного подання 14 червня 2013 року Мінекономрозвитку України відповідно до статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» винесено наказ №667, яким за порушення пов'язаних із Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» законів України, що встановлюють порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, а саме статей 1 і 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» у 40-денний строк з дня набрання чинності цим наказом застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності на території України - до іноземних суб'єктів господарської діяльності, зазначених у додатку до цього наказу.
Серед таких суб'єктів господарювання було визначено і позивача - за допущення ним порушення вимог статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме не проведення розрахунку з ТОВ «Такт-Юг» у розмірі 27200 Євро.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суб'єкта владних повноважень, вважаючи його необґрунтованим та неправомірним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вищезазначених вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
Основними нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини є: Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. №959-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.04.1991р. №959-ХІІ), Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994р. №185/94-ВР з наступними змінами та доповнення у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 23.09.1994р. №185/94-ВР), наказ Міністерства економіки України від 17.04.2000р. №52, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.05.2000р. за №260/4481 «Про затвердження Положення про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі по тексту - Положення №52).
Відповідно до положень частини 1 статті 1 Закону України від 23.09.1994р. №185/94-ВР виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності.
Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.04.1991р. №959-ХІІ зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами; експорт (експорт товарів) - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України; момент здійснення експортного (імпортного) контракту - момент, на який здійснено всі обов'язки за зазначеним контрактом, включаючи оформлення векселів (тратт) або укладення кредитних угод; момент здійснення експорту (імпорту) - момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.
Статтею 14 вказаного Закону передбачено, що всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право: самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам; вільно обирати банківсько-кредитні установи, які будуть вести їх валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб'єктами господарської діяльності, користуватись їх послугами, з додержанням при цьому вимог чинних законів України.
У статті 32 Закону України від 16.04.1991р. №959-ХІІ визначені загальні засади відповідальності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, згідно з якою Україна як держава і всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення цього або пов'язаних з ним законів України та/або своїх зобов'язань, які випливають з договорів (контрактів), тільки на умовах і в порядку, визначених законами України.
Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності несуть відповідальність у видах та формах, передбачених статтями 33 і 37 цього Закону, іншими законами України та/або зовнішньоекономічними договорами (контрактами).
Зокрема, у статті 37 згаданого Закону визначено, що за порушення цього або пов'язаних з ним законів України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосована спеціальна санкція у вигляді застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, яка, застосовується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та Національного банку України або за рішенням суду.
Подання щодо застосування санкцій повинно містити такі дані: найменування та реквізити суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності (для іноземних суб'єктів господарювання - мовою країни їхнього місцезнаходження), відомості про зміст порушення з посиланням на конкретні положення законодавства України, вид спеціальної санкції, яку пропонується застосувати, найменування та реквізити контрагента, при виконанні контракту з яким.
Індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України та скасовується центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.
На реалізацію повноважень, закріплених постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо забезпечення контролю за зовнішньоекономічною діяльністю та валютного контролю» від 26 грудня 1995 року №1044 з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин, 08 травня 2013 року Міндоходів України, у зв'язку з отримання інформації від ПАТ «ВТБ Банк» щодо встановлення порушення законодавчо визначених строків розрахунків по зовнішньоекономічному контракту №14.11.12/3 від 14 листопада 2012 року на загальну суму 27199,99 Євро, підготовлено подання до Мінекономрозвитку України про застосування спеціальних санкцій, зокрема, до позивача, у відповідності із статтею 37 Закону України від 16.04.1991р. №959-ХІІ.
У зв'язку з надходження зазначеного подання, яке відповідало вимогам статті 39 Закону України від 16.04.1991р. №959-ХІІ, наказом Мінекономрозвитку України від 14 червня 2013 року №667 до позивача застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності та території України як до іноземного суб'єкта господарської діяльності.
З урахуванням зазначених вище норм законодавства України та встановлених обставин, суд приходить до висновку про те, що під час прийняття оскаржуваного рішення суб'єкт владних повноважень - відповідач діяв в порядку, спосіб та в межах наданих йому повноважень.
Спростовуючи правомірність названого наказу позивач посилається на те, що він не є стороною контракту №14.11.12/3 від 14 листопада 2012 року, укладеного ТОВ «Такт-Юг», а виступав лише вантажоодержувачем товару, що експортувався резидентом України.
На підтвердження наведеного позивачем надано вантажно-митну декларацію №508050000/2012013134 та доповнення до неї.
Відповідно до розділу ІІ Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року №651, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 серпня 2012 року за №1372/21684, графа 8, якщо описом цієї графи не передбачено інше, містить відомості про одержувача.
Якщо відповідно до умов зовнішньоекономічного договору (контракту) або іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), нерезидент - сторона зовнішньоекономічного договору (контракту) або іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), не є одержувачем, у графі зазначаються відомості про одержувача і вчиняється запис: «Див. доп.», а в доповненні наводяться відомості про нерезидента - сторону зовнішньоекономічного договору (контракту) або іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту).
Як вбачається з копії вантажної митної декларації №№508050000/2012013134, наданої позивачем, в графі 8 - Одержувач зазначено назву позивач з позначкою «Див. доп.» та надано копію доповнення до вказаної декларації, в якому зазначено відомості про нерезидента - сторону зовнішньоекономічного контракту №14.11.12/3 від 14 листопада 2012 року, укладеного ТОВ «Такт-Юг», а саме про Fairplay Finance Limited.
Крім того, на підтвердження факту укладення зовнішньоекономічного контракту №14.11.12/3 від 14 листопада 2012 року ТОВ «Такт-Юг» саме із Fairplay Finance Limited, позивачем надано копію контракту №01-12/CZ, згідно якого позивач придбав, а Fairplay Finance Limited продав грецький горіх в кожусі.
Аналізуючи встановлені під час розгляду справи обставини, суд приходить до висновку про безпідставність направлення третьою особою 1 відповідачу подання про застосування спеціальних санкцій у відповідності із статтею 37 Закону України від 16.04.1991р. №959-ХІІ до позивача, оскільки останній не є стороною контракту №14.11.12/3 від 14 листопада 2012 року, укладеного ТОВ «Такт-Юг», а отже порушень вимог статті 1 відповідним суб'єктом не допущено.
З огляду на встановлення судом наведених вище обставин, а також враховуючи приписи пункту 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне, керуючись положеннями частини 2 статті 11 зазначеного Кодексу, вийти за межі позовних вимог та постановити рішення про визнання протиправним та скасування пункту 16 Переліку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, до яких застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності Додатка №1 до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 14 червня 2013 року №667. У решті позов задоволенню не підлягає.
Така висновки суду узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 16 березня 2011 року у справі №К-26661/10.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б повністю спростували доводи позивача, відповідач суду не надав.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасування пункту 16 Переліку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, до яких застосовано спеціальну санкцію - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності Додатка №1 до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 14 червня 2013 року №667.
3. У решті позову відмовити.
4. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (01008, м. Київ, вул. М. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 37508596) на користь Компанії «Faeton s.r.o.» (Тиршова 1833/9, 120 00 Прага, 2, Чеська республіка, код ЄДРПОУ 26204509) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 22 (двадцять дві) грн. 94 коп.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя - А.І. Савченко
Судді: О.В. Дегтярьова
В.П. Катющенко