Справа № 2-222/2011 Провадження № 22-ц/772/3626/2013Головуючий в суді першої інстанції:Щерба Н.Л.

Категорія: 2 Доповідач: Шемета Т. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2013 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючої : Шемети Т.М.

Суддів: Матківської М.В., Нікушина В.П.

при секретарі: Сніжко О.А.

з участю представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 10.11.2011 року

по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, за участю третіх осіб: комунального підприємства тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації, Крижопільське сільське споживче товариство, про визнання права власності на нерухоме майно, -

встановила:

Позивач звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності на нежитлову будівлю магазину по АДРЕСА_1, до якої входить нежитлова будівля магазину, означена літерою А, загальною площею 60,1 кв.м.. Позов обґрунтовувала тим, що 25 грудня 2008 року між нею та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, за яким вона придбала будівлю магазину, однак у реєстрації права власності їй було відмовлено з посиланням на те, що підставою для набуття права власності на вказану будівлю за ОСОБА_3 стало рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 травня 2004 року, яке на момент укладення договору купівлі-продажу скасоване ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 24 грудня 2008 року з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 21 червня 2010 року за ОСОБА_3 повторно визнано право власності на спірну будівлю, однак тульчинське МБТІ в реєстрації за нею права власності відмовляє. А тому позивач ОСОБА_5 просила визнати за нею право власності на нежитлову будівлю - магазин по АДРЕСА_1, загальною площею 60,1 кв.м.

Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 10 листопада 2011 року позов задоволено та визнано за ОСОБА_5 право власності на нежитлову будівлю - магазин, розташований по АДРЕСА_1, до якої входить нежитлова будівля магазину, означена літерою А, загальною площею 60,1 кв.м..

30.04.2013 року на рішення Піщанського районного суду від 10 листопада 2011 року було подано апеляційну скаргу особою, яка не брала участі у справі, ОСОБА_4. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд неповно з'ясував обставини по справі, порушив норми матеріального права, не взято до уваги всіх доказів по справі, не звернув уваги на те, що з 28 липня 2010 року будівля, по яку йдеться в рішенні, перебувала під арештом, на час укладення договору купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 останній не мав права на це майно.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2013 року рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 10 листопада 2011 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 2 жовтня 2013 року рішення апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2013 року скасовано та справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився. Представник позивача та відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просять її відхилити.

Колегія суддів, заслухавши пояснення осіб що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути закон ним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підт верджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давнос ті, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвер дження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка пра вова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судо чинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухва лене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказа ми, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність вис новків суду обставинам справи.

Так, суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що позивач правомірно, у відповідності до вимог статті 328 ЦК України, набула право власності на спірну будівлю на підставі правочину: оплатного договору, ОСОБА_3, не зважаючи на те, що не був власником будівлі на момент підписання договору, в подальшому залишився її власником, а відмова в реєстрації права власності за ОСОБА_5 тільки з тих підстав, що рішення Тульчинського районного суду, на підставі якого за ОСОБА_3 було визнано право власності на спірну будівлю, скасоване, є невизнанням права власності позивача на спірну будівлю.

Судом встановлено і не заперечується сторонами по справі, що 25 грудня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, за яким відповідач продав, а позивач придбала у власність нежитлову будівлю - магазин по АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Крижопільського районного нотаріального округу ОСОБА_6 і зареєстрований у реєстрі за № 8410. 14 січня 2009 року КП «Тульчинське міжрайонне БТІ» відмовило позивачу у реєстрації набутого права власності в зв'язку з наявністю станом на день укладення договору судового спору між продавцем та іншою особою з приводу відчуженого ним майна (ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 24 грудня 2008 року скасовано рішення тульчинського районного суду від 17 травня 2004 року про визнання права власності за продавцем на спірне нерухоме майно).

-2-

Аналізуючи мотиви апеляційної скарги, колегія приходить до наступних висновків:

- Не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції існування ухвали про накладення арешту на майно ОСОБА_3, в тому числі і на будівлю магазину по АДРЕСА_1, на яку посилається ОСОБА_7, оскільки ухвала про накладення арешту була винесена 26.07.2010 року (а.с.244) та арешт було накладено 28.07.2010 року (а.с.245-246) , тобто після підписання ОСОБА_5 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу спірної будівлі.

- ОСОБА_7 в апеляційній скарзі посилається на те, що договір купівлі-продажу між позивачем та відповідачем є нікчемним, оскільки відповідач не був власником будівлі магазину на момент підписання договору. Однак твердження щодо нікчемності правочину є помилковим, оскільки законом прямо не передбачено такого випадку нікчемності правочину, а сам правочин з цих підстав не ос порений.

- Разом з тим, апелянт посилається на те що продавцеві (відповідачеві по справі) не належало на праві приватної власності майно, як є предметом договору купівлі-продажу, , тому суд першої інстанції безпідставно застосував ст. 328 ЦК України як підставу для задоволення позову. Це твердження є вірним, виходячи з наступного:

Згідно свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю від 31 серпня 2001 року № 198, магазин по АДРЕСА_1 належить на праві колективної власності Крижопільському сільському споживчому товариству (а.с. 70).

В договорі купівлі-продажу приміщення магазину, підписному позивачем та відповідачем 25 грудня 2008 року, не зазначено правової підстави належності продавцеві ОСОБА_3 будівлі, яка ним відчужена (а.с.3).

Будь-які докази належності будівлі магазину на праві власності відповідачеві на момент укладення договору купівлі-продажу, - відсутні.

Суд першої інстанції зазначеній обставині оцінки не дав, вдавшись натомість до оцінки обставин, які виникли після підписання 25 грудня 2008 року сторонами договору купівлі-продажу, та не визначився з нормами права, які підлягають застосуванню в даному випадку.

Як уже зазначалося вище, договір купівлі-продажу вчинений в письмовій формі та посвідчений нотаріально (а.с.3).

Відповідно до статті 181 ЦК України, нежитлове приміщення (магазин) є нерухомим майном.

На підставі статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Відповідно до частини 1 статті 210 та частини 3 статті 640 ЦК України такий договір є укладеним з моменту його державної реєстрації. Отже, до моменту його державної реєстрації договір купівлі-продажу нерухомого майна є неукладеним.

Захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав можливий в спосіб та в порядку, встановленому законом.

Позивач, висуваючи вимогу про визнання за нею права власності, не зважила на те, що підставою для такого визнання вона зазначає договір, який юридично є неукладеним, а тому й не може слугувати підставою для набуття права власності. Отримавши висновок про відмову в реєстрації вчиненого нею правочину від 14 січня 2009 року, ОСОБА_5 не оскаржила таку відмову державного реєстратора та не позбавлена цього на даний час.

Згідно пункту 1.2. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (Наказ|Положення, Мінюст, від 07.02.2002, № 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно"), яке діяло на момент виникнення правовідносин, «Державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно». Схоже положення міститься і в Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", чинному на сьогодні, згідно статті 2 якого «державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».

Пред'являючи позов до ОСОБА_3, позивач не навела доказів того, що її право порушується, не визнається чи оспорюється саме боку відповідача, тобто позов пред'явлено до неналежного відповідача.

В даному випадку не діє презумпція правомірності правочину, закріплена в статті 204 ЦК України, так як правочин, не зважаючи на те, що ніким не оспорений, є неукладеним. Тому посилання суду першої інстанції на частину 1 статті 328 ЦК України як на підставу задоволення позову є помилковим, оскільки право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, а в даному випадку правочин є неукладеним, а тому на його підставі до того часу, поки він не буде зареєстрований, не може виникнути право власності у позивача. Момент набуття права власності на нерухоме майно, визначається не нотаріальним посвідченням договору, а саме моментом державної реєстрації правочину щодо нерухомого майна.

Отже, в задоволенні позову ОСОБА_5 слід відмовити.

Таким чином, на порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України, суд у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 10.11.2011 року скасувати та ухвалити нове:

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, за участю третіх осіб: комунального підприємства тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації, Крижопільське сільське споживче товариство, про визнання права власності на нерухоме майно, - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча: Т.М.Шемета

Судді: М.В. Матківська

В.П. Нікушин