Справа № 2-595/12

Провадження № 22ц/782/2259/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі: головуючого - судді Авалян Н.М., суддів - Максюти І.О., Туренка С.І., при секретарі - Аліханян Г.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області

апеляційні скарги ОСОБА_1,

Свердловської міської ради

на рішення Свердловського міського суду Луганської області

від 09 квітня 2013 року

у справі за позовом ОСОБА_3

до Свердловської міської ради,

ОСОБА_4,

ОСОБА_1,

третя особа КП «Свердловське міжрайонне бюро технічної інвентаризації»,

про визнання права власності, визнання недійсної угоди та витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИЛА :

В обґрунтування позову, з яким позивач звернувся до суду 01 червня 2011 року та який уточнив, зазначено, що в 1992 році він придбав квартиру, розташовану за адресою: кв.АДРЕСА_1, якою тривалий час не користувався, оскільки працював в Магаданській області Російської Федерації, а потім набув громадянство Російської Федерації.

Приїхавши в Україну в 2010 році, він дізнався, що рішенням суду він був визнаний померлим, а квартира - відумерлою спадщиною, після чого в 2004 році вона була продана відповідачу ОСОБА_4, який в 2007 році продав квартиру відповідачці ОСОБА_1

Новою власницею ОСОБА_1 квартира була переобладнана в нежитлове приміщення та виведена з жилового фонду.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив:

1) визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_1;

2) скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану квартиру;

3) визнати недійсним відповідне свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно;

4) визнати за ОСОБА_3 право власності на вказану квартиру загальною площею 61,3 кв.м, житловою площею 44,5 кв.м;

5) зобов'язати КП «Свердловське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на вказану квартиру загальною площею 61,3 кв.м, житловою площею 44,5 кв.м;

6) витребувати вказану квартиру загальною площею 61,3 кв.м з незаконного володіння ОСОБА_1 шляхом зобов'язання її звільнити квартиру та передати її позивачу;

7) зобов'язати Свердловську міську раду повернути вказану квартиру загальною площею 61,3 кв.м в первійсний стан, тобто повернути її до житлового фонду.

Рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 09 квітня 2013 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір купівлі продажу квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що зареєстрована за ОСОБА_1 та визнано недійсним відповідне свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру загальною площею 61,3 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Витребувано квартиру загальною площею 61,3 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 з незаконного володіння шляхом зобов'язання ОСОБА_1 звільнити приміщення та передати його ОСОБА_3

Зобов'язано Свердловську міську раду повернути квартиру загальною площею 61,3 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. в первісний стан, тобто повернути її до житлового фонду.

Відмовлено в задоволенні позову до відповідача КП «Свердловське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» про зобов'язання зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на вказану квартиру загальною площею 61,3 кв.м, житловою площею 44,5 кв.м.

В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_1 та Свердловська міська рада просять рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши матеріали справи та надавши оцінку правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п.п.1,2,3 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити рішення його без змін, скасувати рішення і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог або змінити рішення.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.309 ЦПК України підставами для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповід-ність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира вибула з володіння позивача не з його волі іншим шляхом внаслідок виконання рішення суду, яке в подальшому було скасоване апеляційною інстанцією, тому порушене право власності позивача підлягає судовому захисту в спосіб, зазначений позивачем в позовній заяві. До правовідносин сторін суд першої інстанції застосував норми Цивільного кодексу України, якими врегульовані підстави та способи захисту права власності, а також конституційні та загальні положення законодавства про непорушність права власності.

Проте, до такого висновку суд першої інстанції дійшов без з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, які полягають у наступному.

Так, визнавши недійсним свідоцтво про право власності, суд першої інстанції не конкретизував який саме правовстановлюючий документ визнаний ним недійсним. Обставини справи в зазначеній частині позовних вимог взагалі не уточнювались та не досліджувались судом.

Скасувавши право власності ОСОБА_1 на квартиру, суд не звернув увагу на те, що з 2007 року квартира переобладнана в інший обєкт нерухомості - нежиле приміщення, вбудоване - стоматологічний кабінет, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Саме на це майно і зареєстроване право власності ОСОБА_1

З вказаної підстави не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права рішення суду в частині витребування квартири з володіння ОСОБА_1 А крім того, суд не обґрунтував, в чому полягає незаконність володіння ОСОБА_1, натомість в мотивувальній частині суд застосував до правовідносин сторін правила ст.388 ЦК України, якою передбачено право витребування майна у добросовісного набувача.

Також не відповідає нормам матеріального права рішення суду в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, оскільки воно суперечить висновкам суду, викладеним в мотивувальній частині рішення, в якій суд послався на те, що в даному випадку власник має право пред'явити віндікаційний позов про витребування майна без визнання недійсним правочину про відчуження майна.

Невмотивованим з нормативної точки зору є рішення суду в частині зобов'язання повернути квартиру в первісний стан. При цьому суд першої інстанції не звернув уваги на те, що рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого квартира була виведена з житлового фонду, не оскаржене.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

.ішення про відмову в позові, х дій за №2-553.аріусом Старобільського районного нотаріального округу Луганської області, зареєВиходячи з положень зазначених норм права та встановлених судом обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про невідповідність обраного позивачем способу захисту права способам, визначеним законодавством, у зв'язку з наступним.

Матеріалами справи підтверджуються наступні факти.

Позивач є громадянином Російської Федерації, проживає та з 1995 року зареєстрований в м.Магадані.

До 1991 року позивач проживав в АДРЕСА_1 та був наймачем вказаної квартири.

Рішенням Виконавчого комітету Свердловської міської ради від 31 жовтня 1991 року позивачу було видане охоронне свідоцтво на вказану 4-кімнатну квартиру на період з 07 жовтня 1991 року по 25 серпня 1994 року.

14 лютого 1992 року вказана квартира була продана наймачу ОСОБА_3 на підставі рішення Виконавчого комітету Свердловської міської ради від 24 грудня 1991 року №495/16. Від імені покупця ОСОБА_3 договір купівлі-продажу був укладений та підписаний його представником ОСОБА_7, яка діяла на підставі виданої позивачем довіреності. Продавцем квартири за договором виступило Управління житлово-комунального господарства Свердловського міського виконавчого комітету.

Право власності позивача на придбану квартиру 11 березня 1992 року було зареєстроване у встановленому законом порядку.

Позивач не заперечує, що з моменту від'їзду в м.Магадан він фактично залишив квартиру без нагляду, сподіваючись, що за нею буде доглядати його довірена особа ОСОБА_7, але ніякими повноваженнями на це він її не наділяв.

В 2004 році Виконавчий комітет Свердловської міської ради звернувся до суду з заявою про визнання ОСОБА_3 померлим та визнання належної йому на праві власності квартири відумерлою спадщиною, посилаючись на те, що квартира покинута власником, непридатна для проживання, використовується сторонніми особами (дітьми та безпритульними) як тимчасове помешкання.

Рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 02 квітня 2004 року (справа №2-1098/2004) заява була задоволена. ОСОБА_3 визнаний померлим, а квартира визнана відумерлою спадщиною.

В подальшому вказане рішення в частині оголошення померлим було скасоване рішенням Свердловського суду Луганської області від 20 червня 2011 року за заявою ОСОБА_3 (справа №2о-396/2011), а в частині визнання квартири відумерлою спадщиною скасоване рішенням апеляційного суду Луганської області від 05 травня 2011 року за апеляційною скаргою ОСОБА_3

Після визнання квартири відумерлою спадщиною вона була передана під реалізацію та продана громадянину ОСОБА_4 - 21 вересня 2004 року був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований в Луганській агропромисловій товарній біржі 21 вересня 2004 року за №210904/02, між брокером- продавцем РБЦ «Професіонал» від імені продавця та брокером-покупцем МПП «Добродій» .

На підставі вказаного договору 19 жовтня 2004 року було зареєстроване право власності ОСОБА_4 на вказану квартиру.

Крім того, вказаний біржовий договір за позовом ОСОБА_4 був визнаний дійсним рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 01 грудня 2006 року (справа №2-3187/2006), яке було скасоване апеляційним судом Луганської області 24 липня 2013 року за апеляційної скаргою ОСОБА_8

12 квітня 2007 року ОСОБА_9 за нотаріально посвідченим договором продав квартиру ОСОБА_1

Власниця квартири ОСОБА_1, на підставі дозволу, наданого рішенням Виконавчого комітету Свердловської міської ради від 12 квітня 2007 року №511, переобладнала квартиру в нежитлове приміщення, яке було прийняте в експлуатацію.

На підставі рішення Виконавчого комітету Свердловської міської ради від 25 листопада 2008 року №488 ОСОБА_1 було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежиле приміщення, вбудоване - стоматологічний кабінет з присвоєнням адреси: АДРЕСА_1, яке вона зареєструвала у встановленому законом порядку.

Рішенням Свердловської міської ради від 23 жовтня 2008 року №493 площа переобладнаної квартири була виключена з загальної площі будинку.

Зазначені обставини визнаються сторонам та підтверджуються належними письмовими доказами : копією паспорта позивача, копією охоронного свідоцтва, копіями рішень органу місцевого самоврядування, копією акту оцінки квартири, копією довідки-характеристики на квартиру, копією довіреності, копіями реєстрових записів, копіями судових рішень, копіями договорів про відчуження спірної квартири, довідками бюро технічної інвентаризації, копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно, копіями витягів з реєстру про реєстрацію права власності на нерухоме майно, копією акту про прийняття об'єкта в експлуатацію. (а.с.11-12,13,14,29-39, 49-50,74-75,79-81,86,107, 108, 161, 161-зв., 162-164, 165,217, 224,225,)

На підставі вказаних фактів до правовідносин сторін підлягають застосуванню правила ст.48 ЦК України, якою передбачено наступне.

Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої

заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою.

Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника.

Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива. У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна.

Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду про оголошення позивача померлим було скасоване в порядку, передбаченому ст.48 ЦК України.

У зв'язку з цим за змістом зазначеної норми права квартира може бути витребувана у ОСОБА_1 виключно в одному з двох наступних випадків: 1) якщо майно зберігалось та перейшло до неї безоплатно після проголошення ОСОБА_10 померлим; 2) якщо вона на момент укладання договору купівлі-продажу знала про те, що ОСОБА_10, який був оголошений померлим, живий.

Оскільки квартира після проголошення ОСОБА_10 померлим перейшла у власність територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування і в подальшому було ним реалізоване, то порушене право власності позивача на квартиру підлягає захисту відповідно до ч.4 ст.48 ЦК України шляхом повернення йому суми, одержаної від реалізації цього майна.

За таких обставин позов задоволенню не підлягає у зв'язку з невідповідністю обраного позивачем способу захисту права способу, визначеному законом.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині зобов'язання КП «Свердловське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на спірну квартиру, суд першої інстанції виходив з того, що КП «Свердловське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» не відноситься до органів, які за законом здійснюють таку реєстрацію.

Цей висновок суду відповідає нормам матеріального права, оскільки відповідно до ст.6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (далі - органи державної реєстрації прав). Держателем Державного реєстру прав є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав. Адміністратором Державного реєстру прав є державне підприємство, що належить до сфери управління Міністерства юстиції України, здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Державного реєстру прав та відповідає за технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист даних, що містяться у Державному реєстрі прав.

Однак, до такого висновку суд першої інстанції прийшов з порушенням норм процесуального права, оскільки не звернув увагу на те, що КП «Свердловське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» не є відповідачем у справі, а приймало участь у справі як третя особа.

Згідно зі ст.ст.11,119 ЦПК України підстави та предмет позову визначає позивач, які відповідно до ст. ст. 31, 215 ЦПК України суд не може змінити без згоди позивача.

Згідно зі ст.30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом.

Позивачем пред'явлені позовні вимоги, тому числі й вимога про зобов'язання зареєструвати право власності на спірну квартиру, до відповідачів Свердловської міської ради, ОСОБА_4 та ОСОБА_1, яких не можна вважати належними відповідачами за вказаною вимогою, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в зазначеній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з інших підстав.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позову відповідно до ст.88 ЦПК України не підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати.

Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.1,3,4, 316, 317, 319, 323-325,327 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Свердловської міської ради задовольнити.

Рішення Свердловського міського суду Луганської області від 09 квітня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволені уточненого позову ОСОБА_3 до Свердловської міської ради, ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру, визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та свідоцтва про право власності на квартиру, про витребування квартири з чужого незаконного володіння, зобов'язання привести квартиру в первісний стан та зобов'язання зареєструвати право власності на квартиру.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції - Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя:

Судді: