РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 123/5648/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Тонкоголосюк О.В.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Горбань В. В.
РІШЕННЯ
"04" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіГорбань В.В.
СуддівМакарчук Л.В., Шестакової Н.В.
При секретаріУсеїновій Н.У.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за надані послуги, за апеляційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на заочне рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 липня 2013 року,
В С Т А Н О В И Л А :
18 вересня 2012 року Орендне підприємство «Кримтеплокомуненерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за надані послуги. Вимоги мотивовані тим, що ОП «Кримтеплокомуненерго» є централізованим постачальником теплової енергії в м. Сімферополі і надає послуги з постачання гарячої води та централізованого опалення квартири АДРЕСА_1. Проте, відповідачі ці послуги не оплачують, у зв'язку з чим за період з 01 жовтня 2008 року по 29 лютого 2012 року утворилась заборгованість у сумі 5221 грн. 95 коп. Просить стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ОП «Кримтеплокомуненерго» заборгованість за теплову енергію в сумі 5221,95 грн. та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 214,60 грн.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 липня 2013 року позов задоволено. Стягнуто солідарно ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» суму заборгованості в розмірі 5221,95 грн. Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» у відшкодування понесених судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору - 214,60 грн., з розміщенням оголошень у газеті «Крымские известия» у розмірі 560 грн. та в газеті «Урядовий кур'єр» - 630 грн., всього 1405,60 грн., тобто по 468,53 грн. з кожного.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 просять рішення суду скасувати з закриттям провадження у справі, посилаючись на те, що рішення суду незаконне і необґрунтоване, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що між ними та позивачем не укладено договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, вони не є власниками житла, а крім того, рішенням Апеляційного суду АР Крим від 26.10.2009 року вони виселені з квартири АДРЕСА_1, а суд стягнув заборгованість по жовтень 2012 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, відповідачки ОСОБА_6, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли правовідносини з приводу надання та споживання теплової енергії, заборгованість за отримані відповідачами послуги, яка виникла за період з 01 жовтня 2008 року по 29.02.2012 року, підлягає стягненню солідарно з відповідачів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, але при цьому не може погодитися, що ця заборгованість підлягає стягненню солідарно з відповідачів.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 є споживачами комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які надаються ОП «Кримтеплокомуненерго». Позивач в установленому законом порядку надавав послуги з постачання гарячої води та централізованого опалення квартири АДРЕСА_1, забезпечуючи відповідачам можливість користування цими послугами.
Згідно зі ст. 68 ЖК України, ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» наймач (споживач) зобов'язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги.
Відповідно до ст. 13 вказаного Закону до числа житлово-комунальних послуг відносяться й послуги з централізованого опалення.
Пунктом 5 частини 2 ст. 20 зазначеного Закону передбачено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідачі з 01.10. 2008 року не вносять плату за користування тепловою енергією, у зв'язку з чим утворилася заборгованість станом на 29.02.2012 року в розмірі 5221 грн. 95 коп.
За таких обставин, виходячи з правил статей 68 ЖК України, ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", статей 525, 526 ЦК України та встановивши, що відповідачі не виконують своїх зобов'язань за спожиті ними послуги централізованого опалення та постачання гарячої води і мають заборгованість за надані послуги у сумі 5221 грн. 95 коп., суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідачів заборгованість за надані послуги з опалення та постачання гарячої води з відповідачів у солідарному порядку.
Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Таким чином, враховуючи, що співвласниками квартири АДРЕСА_1 на час утворення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення були в рівних частках три особи, які є відповідачами у справі, судова колегія вважає, що в рівних частках вони повинні нести витрати за надані позивачем послуги з теплопостачання квартири, відповідно до вимог ст. 360 ЦК України. Ця сума складатиме 5221 грн. 95 коп.: 3 = 1740 грн. 65 коп., яка підлягає стягненню з кожного відповідача.
За таких обставин, колегія суддів вважає необхідним рішення суду в частині стягнення заборгованості з відповідачів солідарно змінити, зазначивши, що сума заборгованості за теплопостачання підлягає стягненню з відповідачів у розмірі 1740 грн. 65 коп. з кожного.
Відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України відповідачі не надали доказів, які б могли спростувати висновки суду.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачі не є співвласниками квартири АДРЕСА_1, тому вони не повинні здійснювати оплату за надані позивачем послуги, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки воно спростовується матеріалами справи.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що 10 серпня 2001 року між ОСОБА_10, яка діяла від імені ОСОБА_11 на підставі довіреності і ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. На підставі зазначеного договору позивачі в установленому законом порядку зареєстрували право власності на вищезазначену квартиру.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 16.06.2009 року позовні вимоги ОСОБА_12 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_10 від імені ОСОБА_11 на підставі довіреності, виданої 28.02.2001 року з одного боку та ОСОБА_8, ОСОБА_6, діючої від свого імені та від імені своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_7, посвідчений 10.08.2001 року Третьою нотаріальною конторою м. Сімферополя за реєстром № 1-2857. Визнано за ОСОБА_11 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та витребувано її з чужого незаконного володіння ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7
Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 26 жовтня 2009 року рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 16.06.2009 року в частині визнання права власності та виселення скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову про визнання за ОСОБА_11 права власності на квартиру АДРЕСА_1 та задоволено позов про виселення. Виселено ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1. В решті рішення залишено без змін.
Додатковим рішенням Апеляційного суду АР Крим від 07 червня 2010 року було відновлено право власності ОСОБА_11 на спірну квартиру, яка належала йому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 10 липня 2001 року виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 помер.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 25 липня 2011 року позов ОСОБА_12 до Сімферопольської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування задоволено. Визнано за ОСОБА_12 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті її батька ОСОБА_11, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1. Дане рішення суду набрало законної сили 21 серпня 2013 року.
У 2013 році на зазначене рішення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 була подана апеляційна скарга, в якій вони зазначали, що проживають у спірній квартирі і зареєстровані як власники даної квартири.
Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 07 березня 2013 року рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 25 липня 2011 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_12
Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд визнав встановленим, що на час апеляційного перегляду справи, рішення суду про виселення ОСОБА_7 із спірної квартири не було виконано і фактично на теперішній час ОСОБА_6, ОСОБА_7 зареєстровані як власники спірної кварти і проживають в ній будучі зареєстрованими у квартирі. При цьому також зазначив, що право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8
У засіданні суду апеляційної інстанції, ОСОБА_6 не заперечувала проти зазначених обставин і підтвердила, що на час подання апеляційної скарги на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 25 липня 2011 року, право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і вони в ній були зареєстровані та проживали. На теперішній час в квартирі проживає і зареєстрований тільки ОСОБА_8
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2013 року рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 березня 2013 року скасовано і залишено в силі рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 липня 2011 року.
Отже, рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 25 липня 2011 року про визнання за ОСОБА_12 права власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті її батька ОСОБА_11, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, набрало законної сили 21 серпня 2013 року.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що в період з 01 жовтня 2008 року по 29.02.2012 року за відповідачами було зареєстровано право власності на спірну квартиру і вони в ній проживали та отримували послуги з постачання гарячої води та централізованого опалення квартири АДРЕСА_1, які своєчасно ними не оплачувались, тому заборгованість за отримані відповідачами послуги, яка виникла за період з 01 жовтня 2008 року по 29.02.2012 року в розмірі 5221 грн. 95 коп. підлягає стягненню з відповідачів, які мають рівні обов'язки, тобто по 1740 грн. 65 коп. з кожного.
Не є прийнятними також доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності і відмовити позивачу в задоволенні позову за спливом строку позовної давності.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу або іншого обов'язку.
Як убачається з розрахунку, наданого позивачем, відповідачі за період з жовтня 2008 року по лютий 2012 року, періодично здійснювали платежі за отримані ними послуги з теплопостачання, останній платіж було сплачено у травні 2011 року в сумі 1110 грн. 43 коп.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що позовна давність, яка відповідно до ст. 257 ЦК України встановлена у три роки, переривалася, оскільки на протязі всього періоду відповідачі вчиняла дії, які свідчили про визнання ними свого боргу, сплачуючи суми, які перевищували розмір щомісячних платежів, останній платіж був проведений у травні 2011 року, тому підстав вважати пропущеним строк позовної давності та можливості застосувати наслідки його спливу немає.
Довід апеляційної скарги про те, що відсутність між сторонами договору про надання послуг з централізованого теплопостачання є підставою для звільнення відповідачів від оплати наданих позивачем послуг, колегія суддів вважає необґрунтованим, виходячи з наступного.
Так, статтями 20, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - надання житлово-комунальних послуг вчасно та відповідної якості згідно з законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що сам по собі факт відсутності договору не звільняє відповідача від виконання зобов'язань по оплаті за фактично спожиті послуги централізованого теплопостачання, які були надані позивачем.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, з огляду на те, що відповідачі не були належним чином повідомлені про розгляд справи є необґрунтованими, оскільки спростовуються поштовими повідомленнями, відповідно до яких відповідачі повідомлені про розгляд справи 16.07.2013 року, про що свідчать поштові повідомлення про отримання судових повісток 17.06.2013 року. (а.с. 104-106)
Інші доводи апеляційної скарги правового значення для вирішення спору по суті не мають, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 задовольнити частково.
Заочне рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 липня 2013 року змінити в частині солідарного стягнення заборгованості, зазначивши, що сума заборгованості за теплопостачання підлягає стягненню З ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 по 1740 грн. 65 коп. з кожного.
В решті це ж рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: Горбань В.В. Макарчук Л.В. Шестакова Н.В.