Справа № 22-ц-1096 2007р. Головуючий у 1-й інстанції Шелєхова А.В.
Категорія 44 Суддя-доповідач Смирнова Т.В.
РІШЕННЯ
іменем України
28 серпня 2007 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області у складі:
головуючого - Смирнової Т.В.
суддів - Ільченко О.Ю., Данильченко Л.О.
з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.
та осіб, які беруть участь у справі - позивачів, їх представника,
представника ВАТ «Сумихімпром»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 липня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ВАТ «Сумихімпром», виконавчого комітету Сумської міської ради, третя особа: управління архітектури Сумської міської ради, про зобов'язання надання житла, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1, ОСОБА_2 обґрунтовують свої вимоги тим, що проживають у м. АДРЕСА_1в приватному будинку. Рішенням Сумського міськвиконкому № 429 від 16 червня 1977 року в зв'язку з реконструкцією виробничого об'єднання «Хімпром» була визнана санітарна зона і було вирішено питання про знесення жилих будинків, які увійшли до зони, на протязі 1977-1980 років, в тому числі на вул. Прикордонна. ВО «Хімпром» було зобов'язано провести відселення всіх жителів вказаної вулиці в жилий фонд об'єднання.
Позивачі зазначають, що це рішення у відношенні їх родини не було виконане, вони проживають у зоні забруднення, а тому просили зобов'язати ВАТ «Сумихімпром» як правонаступника ВО «Хімпром» та виконком Сумської міської ради провести відселення їх родини та надати однокімнатну впорядковану квартиру в м. Суми за рахунок коштів ВАТ «Хімпром».
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18 липня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, та ОСОБА_2 просять скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги.
Апелянти вважають, що рішення суду не відповідає обставинам справи, Конституції України та діючому законодавству, і що суд позбавив їх права на безпечне для життя і здоров'я довкілля.
Вказують, що господарським судом було визнано недійсним тільки рішення виконкому № 350 від 19 вересня 1984 року про черговість відселення громадян з будинків, а рішення міськвиконкому № 338 від 07 липня 1976 року про затвердження зони санітарної охорони та № 429 від 16 червня 1977 року про знесення житлових будинків та відселення жителів залишаються чинними і практично виконані відповідачем: відселено всіх жителів з санітарно-захисної зони, крім позивачів.
Крім того, зазначають, що відповідач ВАТ «Сумихімпром» до грудня 2005 року визнавав за позивачами їх право на відселення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення апелянтів та їх представника, підтримавших скаргу, заперечення проти скарги представника відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають за адресою АДРЕСА_1 (а.с.17-18, том 1).
Рішенням Сумського міськвиконкому № 429 від 16 червня 1977 року в зв'язку з розширенням і реконструкцією ВО «Хімпром» була визначена санітарно-захисна зона та вирішено питання про знесення будинків на протязі 1977-1980 років, в тому числі і на вул. Прикордонна. При цьому було зобов'язано ВО «Хімпром» провести відселення всіх жителів вказаних вулиць з санітарної зони підприємства в жилий фонд об'єднання (а.с. 5-11, том 1).
Рішенням Сумського міськвиконкому № 350 від 19 вересня 1984 року був затверджений графік відселення громадян з будинків, розташованих в санітарно-захисній зоні, в тому числі і по вул. Прикордонній (а.с.58-59, том 1).
ВАТ «Сумихімпром» є правонаступником ВО «Хімпром» (а.с.80, том 1).
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції послався на рішення Господарського суду Сумської області від 14 червня 2004 року про визнання недійсним рішення виконкому Сумської міської ради від 19
вересня 1984 року № 350 «Про черговість відселення громадян з будинків, що знаходяться у санітарно-захисній зоні ВО «Хімпром».
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивачі не надали переконливих доказів про те, що об'єднанню «Сумихімпром» були відведені землі, що відносяться до санітарно-захисної зони, в тому числі і вул. Прикордонна. Також суд першої інстанції не погодився з доводами позивачів, що сам факт існування санітарно-захисної зони та розташування в ній вул. Прикордонної свідчить про обов'язок ВАТ «Сумихімпром» надавати житло особам, які проживають на цій вулиці.
Однак колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Наявними у справі документами достовірно встановлено, і ця обставина не оспорюється сторонами, що вул. Прикордонна в м. Суми розташована в санітарно-захисній зоні ВАТ «Сумихімпром».
Так, рішенням виконкому Сумської міської ради трудящих від 21 березня 1974 року була затверджена схема санітарно-захисної зони Сумського хімкомбінату на відстані 1,3 км від кордону підприємства з включенням окремих вулиць, в тому числі і Прикордонної, при цьому зобов'язано директора хімкомбінату розробити проект і здійснити заходи по утворенню санітарно-захисної зони, передбачивши відселення населення з зазначених вулиць до жилого фонду хімкомбінату (а.с. 126-129, том 1).
Рішенням виконкому Сумської обласної ради від 07 липня 1976 року була затверджена зона санітарної охорони підприємства п/с В-2023 загальною площею 1633,2 га (а.с.138, том 1).
Пізніше, рішенням Сумського міськвиконкому № 429 від 16 червня 1977 року в зв'язку із створенням санітарної зони ВО «Хімпром» на окремих вулицях, в тому числі і Прикордонній, була визначена черговість зносу житла в санітарній зоні ВО «Хімпром» та було зобов'язано ВО «Хімпром» провести відселення всіх жителів вказаних вулиць з санітарної зони підприємства в жилий фонд об'єднання, згідно графіку першої черги відселення жителів за період з 1977 по 1980 роки (а.с. 5-11, том 1).
Дане рішення виконкому міської ради було затверджене рішенням виконкому Сумської обласної ради № 566 від 05 жовтня 1977 року (а.с. 139-140, том 1), та рішенням виконкому Сумської обласної ради № 351 від 17 червня 1980 року.
Графік другої черги відселення жителів за період 1985-1989 років з санітарно-захисної зони ВО «Хімпром» був затверджений рішенням
виконкому Сумської міської ради № 350 від 19 вересня 1984 року (а.с.58-59, том 1), де зазначена вулиця Прикордонна та будинок № 46, тобто будинок позивачів.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 14 червня 2004 року, на яке послався суд, визнано недійсним рішення виконкому Сумської міської ради від 19 вересня 1984 року № 350 «Про черговість відселення громадян з будинків, що знаходяться у санітарно-захисній зоні ВО «Хімпром» (а.с.42, том, 1).
При цьому колегія суддів погоджується з доводами апелянтів, що визнання недійсним рішення виконкому Сумської міської ради № 350 від 19 вересня 1984 року про черговість відселення громадян з будинків, які знаходяться у санітарно-захисній зоні ВО «Хімпром», не впливає на право позивачів бути відселеними з санітарно-захисної зони, оскільки межі цієї зони не змінювались і їх будинок залишається в цій зоні.
Знаходження вул. Прикордонної в санітарно-захисній зоні підтверджується і Генеральним планом м. Суми, затвердженим рішенням сесії народних депутатів №139 від 16 жовтня 2002 року (а.с.90, том 1).
Висновок суду першої інстанції про те, що факт існування санітарно-захисної зони та розташування в ній вул. Прикордонної не створює про обов'язок ВАТ «Сумихімпром» щодо надання житла особам, проживаючим на цій вулиці, колегія суддів вважає помилковим, оскільки своїми попередніми діями ВАТ «Сумихімпром» визнало такий обов'язок в повному обсязі і відселило всіх жителів зазначених вулиць з санітарно-захисної зони, надавши їм житло, в тому числі з вул. Прикордонної (а.с. 22, том 1), тобто близько 4 тисяч чоловік.
Певний час відповідач визнавав свій обов'язок по відселенню та наданню житла сім'ї позивачів, оскільки в своїх відповідях на звернення позивачки ОСОБА_2 та народного депутата (а.с.20, 22, том 1) від 16 лютого 2005 року та від 11 березня 2005 року, голова правління ВАТ «Сумихімпром» ОСОБА_3повідомляє, що у відповідності до рішення Сумської міської ради від 16 червня 1977 року № 429 «Про черговість зносу житла з санітарно-захисної зони «Хімпром» за період з 1977 року по 1980 рік вже було відселено 3000 чоловік, яким надано 1500 квартир, а також що питання по відселенню сім'ї ОСОБА_4 буде розглядатися в четвертому кварталі 2005 року.
В цих листах відсутні посилання відповідача на те, що позивачі не мають права на відселення за рахунок ВАТ «Сумихімпром», таким чином є безпідставним посилання відповідача на пропуск строку давності позивачами для захисту свого права.
При вирішенні справи колегія суддів враховує наступне.
Обов'язок відповідача по відселенню жителів м. Суми, чиї будинки увійшли в санітарно-захисну зону, виник з часу прийняття органом місцевого самоврядування вищезазначених рішень про створення санітарно-захисної зони, відселення людей та надання їм впорядкованого житла.
Відповідно у позивачів виникло право вимоги до відповідача про відселення та надання житла.
Згідно зі ст. 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, а ст. 4 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» закріплює право громадян на безпечні для здоров'я і життя умови побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище.
Факт находження жилого будинку позивачів в санітарно-захисній зоні є підставою для відселення позивачів, оскільки згідно зі ст. 1143К України у межах санітарно-захисних зон не допускається знаходження житлових об'єктів.
Оскільки земельні ділянки, на яких збудовані житлові будинки, в тому числі будинок позивачів, увійшли до санітарно-захисної зони ВАТ «Сумихімпром», то згідно ст. 111 ЖК України, обов'язок по наданню житла позивачам покладається саме на нього, тобто відповідача.
Посилання суду першої інстанції на те, що за судовим рішенням визнано недійсним рішення виконкому Сумської міськради від 19 вересня 1984 року № 350 «Про черговість відселення громадян з будинків, що знаходиться у санітарно-захисній зоні ВО «Хімпром» і що це є підставою для відмові в позові - є непереконливим, оскільки обов'язок ,по відселенню громадян у відповідача виник ще у 1977 році, після прийняття рішень органом місцевого самоврядування про створення санітарної зони та про відселення з неї людей з наданням житла, яке і будував відповідач, і відселяв людей.
Безпідставним є посилання суду в рішенні на те, що нібито вул. Прикордонна не віднесена до санітарно-захисної зони ВАТ «Сумихімпром», оскільки ця вулиця зазначена у вищевказаних рішеннях місцевої влади про визначення вулиць та будинків, які входять до санітарно-захисної зони ВАТ «Сумихімпром».
Крім того, відповідач добровільно проводив відселення людей з вул. Прикордонна, навіть з будинку, де проживають позивачі, відбулося
відселення однієї сім'ї, про що суду пояснили позивачі, а відповідач цих обставин не заперечував.
Оскільки судом першої інстанції неповно встановлені обставини справи, що мають значення для її вирішення, та неправильно застосовано матеріальний закон, рішення суду підлягає скасуванню на підставі п.п. 1, 4 ст. 309 ЦПК України з постановлениям по справі нового рішення про задоволення заявлених позивачами вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.307, п.п. 1,4 ч.1 ст.309, ст.ст. 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів:
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 липня 2007 року в даній справі скасувати.
Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ВАТ «Сумихімпром», виконавчого комітету Сумської міської ради про зобов'язання надання житла задовольнити.
Зобов'язати ВАТ «Сумихімпром» відселити сім'ю ОСОБА_1, ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1 що знаходиться в санітарно-захисній зоні ВАТ «Сумихімпром» та надати позивачам упорядковану однокімнатну квартиру жилою площею не менше 16 кв.м. в м. Суми.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.