СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
|
12.11.2008 |
Справа № 22-а-1105/08 Попередній № справи 2-а-67/08 |
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Санакоєвої М.А. ,
Щепанської О.А.
секретар судового засідання Шелемет'єва О.В.
за участю представників сторін:
від прокурора: Юнюшкіна Віра Володимирівна, посвідчення №478 від 19.10.2006,
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
від третьої особи: не з'явився ,
розглянувши апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Судацької міської Ради на постанову Судацького міського суду Автономної Республіки Крим (суддя Морозова Л.М.) від 31.07.08 у справі № 2-а-67/08
за позовом Прокурора м. Судак (вул. Яблунева, б.10, м.Судак, Автономна Республіка Крим, 98000)
в інтересах ОСОБА_1(АДРЕСА_1)
до Управління праці та соціального захисту населення Судацької міської Ради (вул. Леніна, б.85-А, м.Судак, Автономна Республіка Крим, 98000) (вул. Жовтнева, б.36, м.Судак, Автономна Республіка Крим, 98000)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство праці та соціальної політики України (вул. Еспланадна, 8/10, м.Київ, 01001)
про зобов'язання відповідача вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 31.07.2008 позовні вимоги задоволені, зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Судацької міської Ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1щомісячну допомогу по догляду за дитиною у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей відповідного віку за період з 09.07.2007 по 01.01.2008, стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Судацької міської Ради на користь держави судовий збір в сумі 8,50 грн. (арк.с.53-56).
Постанова мотивована тим, що позивач з 09.07.2007 по 01.01.2008 в порядку статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»має право на отримання щомісячної грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до 6 років, та не є застрахованою особою, відповідач не здійснює виплати у зазначеному розмірі.
Не погодившись з постановою суду, відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Судацької міської Ради, 07.08.2008 звернувся з заявою про апеляційне оскарження постанови, апеляційна скарга на постанову надійшла 22.08.2008, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог (арк.с.58-61).
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, оскільки виплата державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету; видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно Законом України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, зміни до відповідних нормативних актів не внесені, не збільшено фінансування таких виплат, у зв'язку з чим здійснення цих виплат спричинить нецільове використання бюджетних коштів; відповідач здійснював виплату позивачу в межах, визначених Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751; відповідач має статус бюджетної організації, грошові кошти отримує безпосередньо від державних органів виконавчої влади для виконання державної програми соціального захисту та не може нести відповідальність по зобов'язанням держави; заява позивача про призначення допомоги не оформлена належним чином, рішення про призначення допомоги позивачем не оскаржені.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2008 відкрито апеляційне провадження по апеляційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Судацької міської Ради (арк.с.69-71).
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2008 закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду та призначено справу до апеляційного розгляду на 12.11.2008 (арк.с.77-79).
В судовому засіданні прокурор проти апеляційної скарги заперечувала, просить відмовити в її задоволенні, вважає постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою.
Позивач, відповідач та третя особа явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 12.11.2008, не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (арк.с.85, 86, 88, 89), відповідач надав клопотання (вх.№1616) про розгляд справи у відсутність його представників (арк.с.92), від третьої особи надійшли пояснення по апеляційній скарзі (вх.№1417), в яких третя особа підтримала доводи заявника апеляційної скарги та просить розглянути справу у відсутність її представників (арк.с.90), позивач про причини неявки суд не повідомив.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач, відповідач та третя особа викликались в судове засідання, але в суд не з'явились, відповідач та третя особа просять розглянути справу у відсутність їх представників, позивач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином та своєчасно, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача, відповідача та третьої особи.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення з відповідача судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1року народження (арк.с.7), тобто має право отримувати допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Згідно повідомлення Управління праці та соціального захисту населення Судацької міської Ради від 21.02.2008 вих.№415, позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Судацької міської Ради з 27.11.2006 та є отримувачем допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, як незастрахована особа (арк.с.24).
Відповідач на заяву позивача про надання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку від 28.09.2007 направив лист Міністерства праці та соціальної політики України щодо порядку застосування норм рішення Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 у справі про соціальні гарантії громадян, згідно з яким допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку здійснюється в розмірах, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, та повідомив, що вирішення питання щодо виплати допомоги в розмірах, встановлених статтею 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», можливо лише після внесення відповідних змін до законодавства та виділення необхідних грошових коштів, перерахунок буде здійснений в автоматизованому порядку після отримання відповідного програмного забезпечення всім особам, які знаходяться на обліку в Управлінні без додаткового звернення (арк.с.9-10).
17.12.2007 позивач звернулась до прокурора м.Судак за захистом своїх прав, просить звернутись від її імені до відповідного адміністративного суду з позовом про зобов'язання Управління здійснювати їй виплату допомоги відповідно до статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до 6 років (арк.с.11).
09.01.2008 Прокурор м.Судак звернувся до Судацького міського суду Автономної Республіки Крим з позовом в інтересах позивача (з урахуванням збільшення) про визнання неправомірною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Судацької міської Ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1щомісячної допомоги по догляду за дитиною, зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Судацької міської Ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1щомісячну допомогу по догляду за дитиною у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей відповідного віку за період з 09.07.2007 по 01.01.2008 (арк.с.2-4, 22-23).
Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла в спірний період, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006.
Відповідно до статті 121 Конституції України, на прокуратуру покладено представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно положень статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадках, встановлених законом, прокурор може звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах. Прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.
Відповідно до частини п'ятої статті 361 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Відповідно до частини другої статті 56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у розмірі, що дорівнює різниці між 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90,00 грн. для незастрахованих осіб та не менше 23 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992 встановлено, що всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника).
Статтею 13 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла в спірний період, встановлено, що право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за цим Законом має не застрахована в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування особа (один з батьків дитини, усиновитель, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною..
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла в спірний період, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день досягнення дитиною вказаного віку включно.
Згідно частини першої статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла в спірний період, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей до 6 років.
Статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 затверджено на 2007 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років з 1 квітня у розмірі 463 гривні, з 1 жовтня - 470 гривень.
На підставі пункту 14 частини першої статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 дію статті 12, частини першої статті 15 та пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення»Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»зупинено.
Конституційний Суд України в своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України «Про Державний бюджет України»інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема, абзацу третього частини другої статті 56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»; пункту 14 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»щодо встановлення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян -таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для сімей з дітьми.
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції «Кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права»і, таким чином, як власність.
Тому при розгляді справи «Кечко проти України»(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлена допомога з бюджету і який є діючим та Закону України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, не можуть бути застосовані, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та нормам міжнародного законодавства.
Оскільки правові положення, які передбачають виплату щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є чинними, тобто не скасовані, не змінені, позивач має право на її одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
За таких підстав висновок суду першої інстанції про задоволення позову відповідає як нормам національного законодавства, так і міжнародного, тому є правомірним.
Доводи апеляційної скарги про відсутність фінансових можливостей держави для здійснення виплат допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, встановленому Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», є неспроможними, оскільки, з огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та положення частини першої статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення.
Однак, суд першої інстанції, помилково застосував положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України щодо розподілу судових витрат шляхом стягнення з відповідача в дохід держави судового збору в сумі 8,50грн.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита.
Пунктом 30 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 № 7-93 вставновлено, що від сплати державного мита звільняються Генеральна прокуратура України та її органи за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду в інтересах громадян і держави.
Таким чином, судовий збір при зверненні прокурора з позовом в інтересах позивача сплачений не був, тому він не підлягає поверненню позивачу і не підлягає стягненню з відповідача, так як згідно пункту 7 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 № 7-93, органи соціального забезпечення за позовами про стягнення неправильно виплаченої допомоги звільняються від сплати державного мита.
Згідно з частиною першою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції -зміні в частині стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Судацької міської Ради судового збору в сумі 8,50грн. шляхом виключення абзацу третього резолютивної частини постанови.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, частиною четвертою статті 196, пунктом 2 частини першої статті 198, пунктом 1 частини першої статті 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Судацької міської Ради на постанову Судацького міського суду Автономної Республіки Крим (суддя Морозова Л.М.) від 31.07.08 у справі № 2-а-67/08 залишити без задоволення.
2. Постанову Судацького міського суду Автономної Республіки Крим (суддя Морозова Л.М.) від 31.07.08 у справі № 2-а-67/08 змінити в частині розподілу судового збору.
3. В іншій частині постанову Судацького міського суду Автономної Республіки Крим (суддя Морозова Л.М. ) від 31.07.08 у справі № 2-а-67/08 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна
Судді М.А.Санакоєва
О.А.Щепанська