ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2013 року Справа № 910/5820/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Мирошниченка С.В.,
суддів:Барицької Т.Л.,
Картере В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 05.08.2013 р.
у справі№ 910/5820/13 господарського суду міста Києва
за позовомУкраїнського консорціуму "Екосорб"
доПублічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Ферді Україна ЛТД"
про визнання недійсним договору іпотеки
За участю представників:
позивача:Приходько І.А.;
відповідача:Черей О.В.;
третьої особи:Не з'явилися;
ВСТАНОВИВ:
Український консорціум "Екосорб" (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору іпотеки.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.05.2013 року (суддя Сташків Р.Б.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним договір іпотеки № 361/08 від 15.05.2008 р., укладений між Українським консорціумом "Екосорб" та Закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк").
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2013 р. (судді: Сітайло Л.Г., Баранець О.М., Рябуха В.І.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду та рішенням місцевого господарського суду, Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати їх та в задоволені позову відмовити.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, 05.05.2008 р. між відповідачем та третьою особою укладено договір про відкриття кредитної лінії № 150/08.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним договором, між позивачем та відповідачем укладено договір іпотеки № 361/08 від 15.05.2008 р. (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю в якості забезпечення виконання всіх зобов'язань Боржника за Кредитним договором №150/08 від 15.05.2008 р., укладеним між Іпотекодержателем та Позичальником, майнові права на нерухоме майно, будівництво якого не завершено, характеристики якого наведені у п. 3.1. Договору та вказане нерухоме майно, яке стане власністю Іпотекодавця після реєстрації права власності на нього відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України.
Згідно з пунктом 3.1. Договору предметом іпотеки за цим договором є майнові права на нерухоме майно - квартири загальною проектною площею 55995,41 м.кв., що входять до складу Об'єкту, будівництво яких не завершене та які стануть власністю Іпотекодавця після завершення будівництва.
Спір в даній справі виник на підставі порушення норм ЗУ "Про іпотеку", а саме передання в іпотеку об'єкт незавершеного будівництва.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на момент укладання спірного Договору сторонами не було дотримано вимог законодавства, зокрема частини 2 статті 5 та частини 2 статті 16 Закону України "Про іпотеку".
Вищий господарський суд України погоджується з висновками суддів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 1, 3 статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Частиною 3 статті 331 ЦК України передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
Стаття 1 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про іпотеку" (редакція чинна на момент укладання Договору іпотеки) предметом іпотеки може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.
Згідно з ст. 16 Закону України "Про іпотеку"(із змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 15.12.2005 р. № 3201-IV) передача в іпотеку об'єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України погоджується з висновками господарських суддів про те, що на момент укладання спірного Договору сторонами не було дотримано вимог законодавства, зокрема частини 2 статті 5 та частини 2 статті 16 Закону України "Про іпотеку".
Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанова апеляційного господарського суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не прийняті судом до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.
З огляду на викладене, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, а тому підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових рішень Вищий господарський суд України не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2013 р. у справі № 910/5820/13 залишити без змін.
Головуючий суддя С.В. Мирошниченко
Судді: Т.Л. Барицька
В.І. Картере