Справа №0907/2-3420/2011
Провадження №22-ц/779/1074/2013
Категорія 46
Головуючий у І інстанції Максимчин Ю.Д.
Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2013 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Мелінишин Г.П.
суддів Бойчука І.В., Фединяка В.Д.
секретаря Драганчук У.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними шлюбу, договору довічного утримання, договору купівлі-продажу квартири за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 11 березня 2013 року,-
в с т а н о в и л а:
В жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними шлюбу, договору довічного утримання та договору купівлі-продажу квартири.
Позовні вимоги мотивувала тим, що 09.12.2005 року її батько ОСОБА_5 уклав шлюб з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер. Перед смертю, 25.12.2009 р., між її батьком та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, а остання зобов'язувалась утримувати його на суму 100 грн. на місяць. Після смерті ОСОБА_5, 22.02.2010 року вказану квартиру ОСОБА_3 продала ОСОБА_4 З листа сектора медичного забезпечення управління МВС України в Івано-Франківській області їй стало відомо, що її батькові ще в 1994 році був поставлений діагноз дисциркуляторна атеросклеротична і гіпертонічна енцефалопатія ІІ-ІІІ ступенів. Враховуючи, що вона є спадкоємцем після смерті батька та те, що на час укладення з ОСОБА_3 спочатку шлюбу, а потім договору довічного утримання ОСОБА_5 не міг усвідомлювати значення своїх дій і не міг керувати ними, просила визнати недійсними шлюб, договір довічного утримання та відповідно послідуючий договір купівлі-продажу спірної квартири.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11 березня 2013 року позов задоволено. Визнано недійсними: шлюб, зареєстрований 09.12.2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3; договір довічного утримання від 25.12.2009 року за № 2210, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_3, договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 , укладений 22.02.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та зареєстрований за № 55.
На дане рішення ОСОБА_3, ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, в якій посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору. Апелянти зазначають, що суд прийшов до неправильного переконання про задоволення позову врахувавши при цьому лише висновок судово-психіатричної експертизи, одночасно при цьому не оцінивши належним чином інших доказів по справі. Так, матеріалами справи підтверджено, що діагноз церебральний атеросклероз, психоорганічний синдром вперше поставлено ОСОБА_5 тільки 13.04.2006 року, тобто після укладення шлюбу та договору довічного утримання. З цих підстав викликає сумнів висновок експерта про те, що саме наявність в підекспертного психоорганічного синдрому з помірним порушенням пізнавальної функції органічного ґенезу істотно впливало на його здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними на час реєстрації шлюбу та укладення договору довічного утримання. Вказані розбіжності в акті експертизи потребували уточнення, в зв'язку із чим ними було заявлено клопотання про виклик в судове засідання судового експерта. Однак, в його задоволенні безпідставно відмовлено.
Відповідно не враховано також судом і тієї обставини, що договір купівлі-продажу спірної квартири укладений між сторонами та зареєстрований у встановленому порядку, будь-яких вимог закону при цьому не порушено. Крім того, ОСОБА_4 є добросовісним набувачем майна, жодних підстав для витребування якого в неї не вбачається.
Поза увагою суду залишились також і роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» щодо відсутності підстав для задоволення позову власника майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Посилаючись на зазначені обставини просили рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
В засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_3, її представник та представник ОСОБА_4 доводи скарги підтримали з наведених у ній мотивів.
ОСОБА_2 доводів скарги не визнала, посилаючись на обґрунтованість висновків суду.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що на час реєстрації шлюбу 09.12.2005 року та укладення договору довічного утримання 25.12.2009 року ОСОБА_5 виявляв ознаки психоорганічного синдрому з помірним порушенням пізнавальної функції органічного ґенезу, що істотно впливало на його здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними. Тому вказані правочини та договір купівлі-продажу спірної квартири є з цих підстав недійсними.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Сімейного кодексу шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства.
Встановлено, що 09.12.2005 року ОСОБА_5, батько ОСОБА_2, уклав шлюб з ОСОБА_3 (а.с.11).
Як вбачається з матеріалів справи, 25.12.2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання, згідно з умов якого ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_3 квартиру №24, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Дана квартира належала відчужувачу на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Госпрозрахунковою групою з приватизації державного фонду 25.01.2001 р. на підставі розпорядження міського голови від 26.12.2000 р. №659-р та на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Фединою А.М. від 20.01.2009 року (а.с.4).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
Після смерті ОСОБА_5 22.02.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с.6.).
Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови від 06 листопада 2011 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Як вбачається з акту №444 амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи обласного клінічного психоневрологічного диспансеру Івано-Франківського УОЗ ОДА у підекпертногоа ОСОБА_5 виявлено ознаки психоорганічного синдрому з помірним порушенням пізнавальної функції органічного ґенезу. Наявність в підекспертного ОСОБА_5 психоорганічного синдрому з помірним порушенням пізнавальної функції органічного ґенезу істотно впливало на його здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними на час реєстрації шлюбу 09 грудня 2005 року та на час укладення договору довічного утримання 25 грудня 2009 року (а.с.103-108).
Згідно ухвали Апеляційного суду від 07.06.2013 року враховуючи неповноту висновку комісії, зокрема відсутність в ньому однозначного висновку про те, чи страждав підекспертний психічним розладом, в результаті чого не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними під час реєстрації шлюбу 09 грудня 2005 року та на час укладення договору довічного утримання 25 грудня 2009 року по справі призначено додаткову посмертну судово-психіатричну експертизу.
Відповідно до акту №444 додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи КЗ «Львівська обласна психіатрична лікарня» ОСОБА_5 у період укладення шлюбу 09 грудня 2005 року хронічним стійким психічним розладом не страждав, а також не перебував у стані будь-якого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, виявляв ознаки органічного розладу особи та поведінки у виді помірно-вираженого психоорганічного синдрому. За своїм психічним станом міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Також у висновку комісії зазначено, що через брак та протиречивість інформації оцінити психічний стан ОСОБА_5 у період укладення договору довічного утримання 25 грудня 2009 року не представляється можливим (а.с. 252-256).
Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров'я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, проведеними у справі експертизами не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 в момент укладення договору довічного утримання розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що існуючі в той час порушення його психічної діяльності могли впливало на його здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними, що саме по собі не є підставою для визнання складеного в такому стані договору недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.
Що стосується позовної вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, то така також не підлягає до задоволення.
Згідно із положенням ЦК України, особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215?235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 330, 338).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.10 постанови № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову.
За договором купівлі-продажу позивач не була стороною договору, а тому не має права вимоги визнання вказаного договору недійсним.
Вирішуючи даний спір суд першої інстанції всупереч вимог статей 212, 214 ЦПК України не встановив, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; у достатньому обсязі не визначився щодо характеру спірних правовідносин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права рішення, що призвело до неправильного вирішення справи, не може залишатися в силі і підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному об'ємі.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313- 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 11 березня 2013 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними шлюбу, договору довічного утримання, договору купівлі-продажу квартири відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Г.П. Мелінишин
Судді: І.В. Бойчук
В.Д. Фединяк