Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
|
12.11.2008 |
Справа № 22-а-810/08 Попередній № справи 2-а-88/08 |
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Санакоєвої М.А. ,
Щепанської О.А.
секретар судового засідання Шелемет'єва О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився ,
розглянувши апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим на постанову Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим (суддя Лущеко Л.Г.) від 13.06.08 у справі №22-а-810/08
за позовом ОСОБА_1(АДРЕСА_1)
до Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим (вул. Островського, б.3, м.Білогірськ, Автономна Республіка Крим, 97600)
про визнання дій неправомірними, зобов'язання зробити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 13.06.2008 позовні вимоги задоволені частково, визнані неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим щодо відмови ОСОБА_1у виплаті допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі не менш прожиткового мінімуму, встановленого для дітей у віці до 6 років за період з 09.07.2007 по 31.12.2007, стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1недоплачену допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 в сумі 2259,00 грн., в задоволенні позовних вимог про стягнення недоплаченої разової грошової допомоги при народженні дитини в сумі 1501,60 грн. та зобов'язання відповідача здійснювати з 01.01.2008 виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі не менш прожиткового мінімуму, встановленого для дітей у віці до 6 років, відмовлено, стягнуто судовий збір на користь держави з Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим в сумі 22,59 грн., з ОСОБА_1- 28,41 грн. (арк.с.59-63).
Постанова мотивована тим, що позивач з 09.07.2008 по 31.12.2007 в порядку статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»має право на отримання щомісячної грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до 6 років, відповідач не здійснює виплати у зазначеному розмірі; з 01.01.2008 розмір державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»складає 130,00грн., дія норм Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»не розповсюджуються на 2008 рік; допомога при народженні дитини сплачена позивачу у встановленому діючим на той час законодавством розмірі.
Не погодившись з постановою суду, відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим, 20.06.2008 звернувся з заявою про апеляційне оскарження постанови, апеляційна скарга на постанову надійшла 08.07.2008, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог (арк.с.68-69).
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, оскільки розмір державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»з 01.01.2008 складає 130,00грн., дія норм Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»не розповсюджуються на 2008 рік; Порядок призначення та виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особам, які не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2007 № 13, втратив чинність з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2008 № 57 «Питання призначення та виплати допомоги сім'ям з дітьми»; посилання на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 є безпідставним, так як видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно Законом про Державний бюджет України на відповідний рік; при розгляді Європейським судом з прав людини справи «Кечко проти України», на рішення по якій посилається суд першої інстанції, зазначено, що органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у виплатах призначених надбавок, доки відповідні положення є чинними, якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього; відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, не має правових підстав для здійснення в 2008 році цих виплат.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2008 відкрито апеляційне провадження по апеляційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим (арк.с.75-77).
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2008 закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду та призначено справу до апеляційного розгляду на 12.11.2008 (арк.с.80-82).
В судове засідання, призначене на 12.11.2008, позивач та відповідач явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (арк.с.85), про причини неявки суд не повідомили.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач та відповідач викликались в судове засідання, але в суд не з'явились, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином та своєчасно, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача та відповідача.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру та розподілу судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1року народження (арк.с.6) та здійснює за дитиною догляд (арк.с.9), тобто має право отримувати допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
09.01.2008 вих.№Х-533 відповідач на заяву позивача про надання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку від 09.01.2008 повідомив, що вирішення питання щодо виплати допомоги з 09.07.2007 в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей до 6 років, можливо лише після внесення відповідних змін до законодавства та виділення необхідних грошових коштів (арк.с.7, 8).
Відповідачем сплачено позивачу одноразову допомогу у зв'язку з народженням дитини в 2005 році в сумі 6194,00 грн. та в 2006 році - 2303,60 грн., допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в 2007 році в сумі 1277,38грн. (арк.с.35-37, 87, 88).
28.01.2008 позивач звернулась до Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим з позовом (з урахуванням збільшення) про визнання неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим щодо відмови у виплаті допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі не менш прожиткового мінімуму, встановленого для дітей у віці до 6 років; зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим виплачувати щомісячно допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі не менш прожиткового мінімуму, встановленого для дітей у віці до 6 років; стягнення недоплаченої допомоги при народженні дитини в сумі 1501,60 грн. та допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в сумі 9704,00 грн. (арк.с.3-4, 23-24).
Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла в спірний період, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006.
Відповідно до статей 10-12 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла до 28.12.2007, одноразова допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (усиновителю чи опікуну), не застрахованому в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Одноразова допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини, за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше шести місяців з дня народження дитини. Допомога при народженні дитини надається у сумі, кратній 22,6 розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, встановленого на день народження дитини. Виплата допомоги здійснюється одноразово у дев'ятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта - протягом наступних 12 місяців у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» № 2285-IV 23.12.2004 затверджено на 2005 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років в розмірі 376 гривень.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992 встановлено, що всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника).
Статтею 13 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла в спірний період, встановлено, що право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за цим Законом має не застрахована в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування особа (один з батьків дитини, усиновитель, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла в спірний період, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день досягнення дитиною вказаного віку включно.
Згідно частини першої статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла в спірний період з 09.07.2007 по 31.12.2007, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей до 6 років.
Статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 затверджено на 2007 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років з 1 квітня у розмірі 463 гривні, з 1 жовтня - 470 гривень.
Відповідно до частини другої статті 56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у розмірі, що дорівнює різниці між 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90,00 грн. для незастрахованих осіб та не менше 23 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі пункту 14 частини першої статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 дію статті 12, частини першої статті 15 та пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення»Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»зупинено.
Конституційний Суд України в своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України «Про Державний бюджет України»інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема, абзацу третього частини другої статті 56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»; пункту 14 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»щодо встановлення розміру допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян -таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для сімей з дітьми.
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції «Кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права»і, таким чином, як власність.
Тому при розгляді справи «Кечко проти України»(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно якому встановлена допомога з бюджету і який є діючим та Закону України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, не можуть бути застосовані, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України.
Оскільки правові положення, які передбачають виплату щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є чинними, тобто не скасовані, не змінені, позивач має право на її одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
За таких підстав висновки суду першої інстанції відповідають як нормам національного законодавства, так і міжнародного.
Доводи апеляційної скарги про відсутність фінансових можливостей держави для здійснення виплат допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, встановленому Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», є неспроможними, оскільки, з огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та положення частини першої статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що спеціальний Закон, тобто Закон України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, має перевагу перед Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992 (зі змінами та доповненнями), яким встановлений розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки звуження змісту та обсягу прав шляхом прийняття нових законів, внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку про те, що позовні вимоги в частині визнання неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення Білогірської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим щодо відмови позивачу у виплаті допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі не менш прожиткового мінімуму, встановленого для дітей у віці до 6 років, за період з 09.07.2007 по 31.12.2007; стягнення з відповідача недоплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 в сумі 2259,00 грн. підлягають задоволенню.
Позовні вимоги щодо стягнення недоплаченої разової грошової допомоги при народженні дитини в сумі 1501,60 грн. задоволенню не підлягають, оскільки на день народження дитини, був встановлений фіксований розмір такої допомоги, позивачу допомога при народженні дитини сплачена у встановленому діючим на той час законодавством розмірі, а саме: 8497,60 грн. (22,6 * на 376,00 грн.) (арк.с.35-36).
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснювати виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі в розмірі не менш прожиткового мінімуму, встановленого для дітей у віці до 6 років, з 01.01.2008, то вони також не підлягають задоволенню, так як з 01.01.2008 розмір державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»складає 130,00грн., дія норм Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»не розповсюджуються на 2008 рік.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення.
Однак, суд першої інстанції, помилково застосував положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України щодо розподілу судових витрат та постановив стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір в сумі 22,59 грн., з позивача -28,41 грн.
Відповідно до частин першої та третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа); якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Як свідчать матеріали справи при зверненні до суду судовий збір позивачем сплачений в сумі 7,20грн. (арк.с.1, 2).
Ухвалою суду від 24.03.2008 клопотання позивача про надання відстрочки сплати судового збору у зв'язку зі збільшенням позовних вимог до вирішення спору по суті задоволено (арк.с.22, 27).
Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита.
Підстави для додаткового стягнення судового збору з позивача, а потім його відшкодування з Державного бюджету України, так як спір вирішено на користь позивача, відсутні.
Також відсутні підстави для стягнення судового збору з відповідача, так як згідно пункту 7 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 № 7-93, органи соціального забезпечення за позовами про стягнення неправильно виплаченої допомоги звільняються від сплати державного мита.
Судовий збір при зверненні з позовом сплачений в сумі 7,20 грн., тому він підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.
Частиною першою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції -зміні в частині визначення розміру та розподілу судового збору шляхом викладення абзацу п'ятого резолютивної частини постанови в іншій редакції.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 94, 160, 167, частиною першою статті 195, частиною четвертою статті 196, пунктом 2 частини першої статті 198, пунктом 1 частини першої статті 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м. Сімферополя на постанову Київського районного суду м.Сімферополя (суддя Кукта М.В.) від 29.07.08 у справі № 2-а-236/08 залишити без задоволення.
2. Постанову Київського районного суду м.Сімферополя (суддя Кукта М.В.) від 29.07.08 у справі № 2-а-236/08 змінити в частині визначення розміру та розподілу судового збору, виклавши абзац п'ятий її резолютивної частини в наступній редакції:
“Повернути ОСОБА_1з Державного бюджету України судовий збір в сумі 7,20грн.”.
3. В іншій частині постанову Київського районного суду м.Сімферополя (суддя Кукта М.В.) від 29.07.08 у справі № 2-а-236/08 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис М.А.Санакоєва
підпис О.А.Щепанська
З оригіналом згідно
Помічник судді К.В.Бендус