СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
|
29.10.2008 |
Справа № 22а-127/08 Попередня справа № 2а-192/2008 |
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Санакоєвої М.А. ,
Щепанської О.А.
секретар судового засідання Шелемет'єва О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації м.Севастополя на постанову Гагарінського районного суду м.Севастополя (суддя Куімов М.В.) від 12.06.08 по справі № 2а-192/2008
за позовом ОСОБА_1(АДРЕСА_1)
до Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації м.Севастополя (проспект Жовтневої революції, 8, м.Севастополь, 99038)
про стягнення разової грошової допомоги,
ВСТАНОВИВ:
Постановою Гагарінського районного суду м. Севастополя від 12.06.2008 позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації м. Севастополя на користь ОСОБА_1. суму допомоги до 9 травня ветеранам війни за 2007 рік в розмірі 1690,30 грн., в задоволенні позовних вимог по стягнення допомоги до 9 травня ветеранам війни за 1999-2006р.р. та моральної шкоди відмовлено, судові витрати віднесені на рахунок держави.
Постанова суду мотивована тим, що позивач має право на пільги, встановлені для ветеранів війни -учасників бойових дій статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993; відповідачем позивачу в 2007 році виплачувалась грошова допомога, яка не відповідає встановленим статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 розмірам; по позовним вимогам про стягнення недоплаченої суми допомоги до 9 травня ветеранам війни за 1999-2006р.р. позивачем пропущений строк звернення до суду, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, та не надано доказів поважної причини його пропуску.
Не погодившись з ухвалою суду, відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації м. Севастополя, 27.06.2008 звернувся з заявою про апеляційне оскарження постанови, апеляційна скарга на постанову надійшла 11.07.2008, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нове рішення.
Доводи апеляції мотивовані тим, що підстави для стягнення коштів за минулі роки на виплату недоплаченої щорічної грошової допомоги ветеранам відсутні, оскільки для забезпечення цієї виплати у встановлених статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 розмірах необхідно щорічно передбачати значні грошові кошти, але вони державою не виділяються, тому розмір цієї допомоги встановлюється Законом України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, відповідно до якого позивачу виплачувалась ця допомога; належним відповідачем, на думку Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації м.Севастополя може бути Кабінет Міністрів України та Верховна Рада України.
Ухвалою суду від 17.09.2008 клопотання Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації м. Севастополя задоволено, поновлено строк на апеляційне оскарження постанови Гагарінського районного суду м.Севастополь (суддя Куімов М.В.) від 12.06.2008 у справі № 2а-192/2008.
Ухвалою суду від 19.09.2008 відкрито апеляційне провадження по апеляційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації м. Севастополя.
Ухвалою суду від 25.09.2008 закінчено підготовку та призначено справу до апеляційного розгляду на 29.10.2008.
Позивач в заяві (вх.№1348) просить розглянути справу у його відсутність, проти задоволення апеляційної скарги заперечує (арк.с.83).
Відповідач явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 29.10.2008, не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно (арк.с.82), про причини неявки суд не повідомив.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, що беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не з'явився, позивач просить розглянути справу у його відсутність, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача та відповідача.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач -ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни -учасників бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1(арк.с.3).
За даними позивача, йому на підставі Закону України «Про Державний бюджет України»здійснені виплати разової грошової допомоги до Дня Перемоги як учаснику бойових дій в розмірі: в 1999 році -0,00 грн., в 2000 році -40,00 грн., в 2001 році -40,00 грн., в 2002 році -80,00 грн., в 2003 році - 90,00 грн., в 2004 році -120,00 грн., в 2005 році -250,00 грн., в 2006 році -250,00 грн., в 2007 році -360,00 грн. (арк.с.1-зворотній бік).
Згідно відомостей, наданих відповідачем, позивачу на підставі Закону України «Про Державний бюджет України»здійснені виплати разової грошової допомоги до Дня Перемоги як учаснику бойових дій в розмірі: в 2001 році -40,00 грн., в 2002 році -80,00 грн., в 2003 році -90,00 грн., в 2004 році - 120,00 грн., в 2005 році -250,00 грн., в 2006 році -250,00 грн., в 2007 році -280,00 грн. (арк.с. 17).
09.08.2007 позивач звернувся до Гагарінського районного суду м.Севастополя з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації м.Севастополя про стягнення недоплаченої суми допомоги до 9 травня ветеранам війни в розмірі 9662,30 грн. за 1999-2007р.р. та моральної шкоди в сумі 2000,00 грн. (арк.с.1-2).
Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період, щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Статтею 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 установлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями) учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 280,00 грн.
Згідно з часиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.04.2007 складає 406,00 грн.
У 2007 році встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV від 09.07.2003 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої статті 62 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, збільшений на 1 відсоток згідно із Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, враховуючи зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 15.03.2007 N 749-V.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню грошова допомога до 9 травня як ветерану війни -учаснику бойових дій за 2007 рік в сумі 1690,30грн.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України «Про Державний бюджет України»інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення статей 29, 36, абзацу третього частини другої статті 56, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема: статті 29, за якою у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»здійснюється учасникам бойових дій в розмірі 280 гривень; пункту 13 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для ветеранів війни. Нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), є недійсними (частина третя статті 2 Закону).
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян -таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, не можуть бути застосовані, оскільки вони суперечать нормам Конституції України про недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України).
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції «Кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права»і, таким чином, як власність.
Тому при розгляді справи «Кечко проти України»(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - закону України, відповідно до якого встановлені надбавки з бюджету і який є діючим та Закону України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань (п.2б рішення)
Аналогічна позиція міститься в рішенні Європейського Суду у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії».
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Тобто чинне правове положення передбачає виплату допомоги і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Оскільки правові положення, які передбачають виплату разової щорічної допомоги учаснику війни до Дня Перемоги є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є ветераном війни -учасником бойових дій, тому має право на її одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями) не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
З таких підстав висновки суду першої інстанції відповідають як нормам національного законодавства, так і міжнародного -частині першій статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною законодавства України, і практиці Європейського Суду з прав людини, як джерелу права.
Доводи апеляційної скарги про відсутність фінансових можливостей держави для здійснення виплат разової грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком є неспроможними, оскільки, з огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та положення частини першої статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Посилання апелянта на те, що спеціальний Закон тобто Закон України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, має перевагу перед Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№ 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), яким встановлені пільги для ветеранів війни, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки звуження змісту та обсягу прав шляхом прийняття нових законів, внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідач в запереченнях на позов, поданих до суду першої інстанції, та в апеляційній скарзі наполягав на застосуванні положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України щодо відмови у позові у зв'язку з пропуском позивачем строку на звернення до суду (арк.с.8-11).
Судом першої інстанції дана оцінка запереченням відповідача та з урахуванням зазначених вище положень відмовлено в задоволенні позовних вимог частково -в частині стягнення недоплаченої суми допомоги до 9 травня ветеранам війни за 1999-2006р.р.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31.03.1995 № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У позовній заяві позивачем щодо вимог про відшкодування моральної шкоди не зазначено, в чому полягала ця шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується, тому вимоги стосовно відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, висновок суду першої інстанції про задоволення позову частково є правомірним.
Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.
Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, частиною четвертою статті 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Гагарінської районної державної адміністрації м. Севастополя на постанову Гагарінського районного суду м.Севастополь (суддя Куімов М.В.) від 12.06.08 у справі № 2а-192/2008 залишити без задоволення.
2. Постанову Гагарінського районного суду м.Севастополь (суддя Куімов М.В.) від 12.06.08 у справі № 2а-192/2008 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна
Судді М.А.Санакоєва
О.А.Щепанська