СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
|
29.09.2008 |
Справа № 22-а-85/08 Попередня справа № 2а-439/2008 |
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Дадінської Т.В.,
суддів Горошко Н.П. ,
Щепанської О.А.
секретар судового засідання Ковальчук К.В.
за участю представників сторін:
позивач ОСОБА_1, посвідчення № НОМЕР_1року ,
представник відповідача не з`явився Військова частина А 0235,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Ленінський районний суд м.Севастополь (суддя Балюкова К.Г.) від 06.06.08 по справі № 22-а-85/08
за позовом ОСОБА_1(АДРЕСА_1)
до військової частини А 0235 (вул. Соловйова, 1, Севастополь, 99029)
про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення
ВСТАНОВИВ:
Постановою Ленінського районного суду м. Севастополя (суддя Балюкова К.Г.) від 06 червня 2008 року у справі № 2-а-139/08 (№ 22 - а- 85/08) у позові ОСОБА_1 до Військової частини А-0235 про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення в задоволенні позову було відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Ленінського районного суду м. Севастополя від 06 червня 2008 року, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована невідповідністю постанови від 06 червня 2008 року нормам матеріального права, а саме частині 2 статті 17 Конституції України, статті 16 Закону України «Про Збройні Сили України», частині 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, позивач посилається на рішення Європейського суду по правам людини у справі № 6551-01 Новіков проти України. Позивач вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, однак невірно застосував матеріальний закон.
У судовому засіданні 29 вересня 2008 року позивач підтримав свою апеляційну скаргу.
Відповідач проти апеляційної скарги заперечує, та пояснив, що грошову компенсацію взамін належного продовольчого пайка після 11 березня 2000 року виплатити не має можливості у зв'язку з набуттям чинності Закону України № 1459-111 від 17 лютого 200 року, пунктом 2 якого призупинена дія частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них. Крім того, відповідач пояснив, що ОСОБА_1 не знаходився на продовольчому забезпеченні у відповідача і заборгованості з нарахування та виплати грошової компенсації на його користь у військовій частині не зареєстровано.
Відповідач просив розглянути апеляційну скаргу без його участі.
Колегія суддів, обговоривши у відкритому судовому засіданні доводи апеляційної скарги, заслухавши позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А 0750 ВМС України на посаді начальника бюро перепису військовослужбовців -помічника начальника організаційно-мобілізаційного управління Головного штабу служби та до 10 березня 2000 року отримував продовольчий пайок, перебуваючи на обліку у військовій частині А 0235. Після 10 березня 2000 року ОСОБА_1 не отримував продовольчий пайок.
Згідно до розрахунку до адміністративного позову про стягнення грошової компенсації замість продовольчого пайка (а.с.8) позивач просить стягнути загальну суму компенсації у розмірі 20478, 96 грн. у тому числі за період з березня по грудень 2000 року -у сумі 5908,16 грн.; за 2001 рік -у сумі 7285,40 грн.; за 2002 рік -7285,40 грн.
Як вбачається з листа військової частини А 0235 від 06 вересня 2007 року № 1097 (а.с.6) нарахування та виплата грошової компенсації взамін належного продовольчого пайка після 11 березня 2000 року не здійснювались у зв'язку з набуттям чинності Закону України № 1459-111 від 17 лютого 2000 року, пунктом 2 якого призупинена дія частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначається Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»від 20 грудня 1991 року № 2011 -Х11 із змінами і доповненнями.
Відповідно до статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців -діяльність (функція) держави, спрямована на становлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно до статті 1-2 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними.
Відповідно до статті 9 Закону, редакція якої діяла до прийняття Закону України від 03 листопада 2006 року № 328-V, держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі (частина 1).
Військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них (частина 2).
Порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів (частина 4).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не за власним бажанням не отримав продовольчі пайки за період з березня 2000 року по грудень 2002 року. Таке сталося у зв'язку з тим, що дія частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»було призупинено згідно із Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17 лютого 2000 року № 1459-111. Таким чином, відповідач не надав позивачу ні продовольчі пайки ні компенсацію замість них і саме цім призупиненням керувався відповідач.
У своєму Рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі № 1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) Конституційний Суд України зазначив, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 Конституції України), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Аналогічну думку Конституційний Суд України висловив і у Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Судова колегія підкреслює, що дія частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»не була скасована на період проходження позивачем військовій служби, а лише припинена. Таке припинення діяло до вступу у чинність Закону України від 03 листопада 2006 року № 328-V, коли Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»був доповнений статтею 9-1, згідно до якої продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів (частини 1 та 2 ).
Отримання грошової компенсації замість продовольчого пайка в цієї редакції Закону не передбачено.
Таким чином, одержання грошової компенсації замість продовольчого пайка було скасовано у зв'язку зі змінами Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», внесеними Законом України від 03 листопада 2006 року № 328-V.
Приймаючи до уваги усе вищевикладене, судова колегія дійшла до висновку про те, що ОСОБА_1 має право на отримання грошової компенсації замість неодержаного продовольчого пайка за 2000-2002 роки, але за нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України за цей час.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач вважає, що має право на отримання грошової компенсації за неодержане продовольче забезпечення по нормі № 10 виходячи зі суми 19,96 грн. на добу. Однак, ця норма була передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації». Згідно до цієї Постанови за Нормою № 10 -загальновійськовий набір сухих продуктів, забезпечується особовий склад у тих випадках, коли немає можливості готувати гарячу їжу з продуктів за основною нормою харчування; при цьому термін харчування не повинен перевищувати 3 діб. Тобто за Нормою № 10 здійснюється забезпечення особового складу у виключних обставинах. Ця норма не є постійно діючою. Тому судова колегія вважає, що позивач безпідставно просить стягнути грошову компенсацію за цією нормою.
Крім того, Норма № 10 передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 426, а до цього діяли інші норми, яки були передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 1996 року № 316 «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ».
Однак, згідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 1996 року № 316 норми № 10 взагалі не існувало. Даною постановою було затверджено 8 норм для військовослужбовців.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1є необґрунтовані та такі, що не засновані на нормах матеріального права.
Вважаючи усе вищевикладене, судова колегія дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції правильно відмовив позивачу в задоволені позовних вимог.
Керуючись статтями 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства, суд -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Ленінського районного суду м. Севастополя від 06 червня 2008 року у справі № 2а-439/2008 (№ 22-а-85/08) залишити без змін.
Головуючий суддя Т.В. Дадінська
Судді Н.П.Горошко
О.А.Щепанська