СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
|
24.09.2008 |
Справа № 22а-149/08 Попередня справа № 2а-391/2008 |
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Санакоєвої М.А. ,
Щепанської О.А.
секретар судового засідання Ланчева Г.Є.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився (Колишній суддя Феодосійського міського суду АР Крим ОСОБА_2.),
не з'явився (Державний виконавець Тельгерова Т.А.),
не з'явився (Суддя Феодосійського міського суду Коваленко О.О.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Військового апеляційного суду ВМС ЗС України апеляційну скаргу ОСОБА_1на ухвалу Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим (суддя Лошакова Т.А.) від 04.08.2008 по справі № 22а-149/08
за позовом ОСОБА_1(до витребування, м.Феодосія-12, 98112) (АДРЕСА_1)
до Колишнього судді Феодосійського міського суду АР Крим ОСОБА_2(АДРЕСА_2)
Державного виконавця Тельгерової Т.А. (АДРЕСА_2)
Судді Феодосійського міського суду Коваленко О.О. (вул. Свердлова б. 1, м.Феодосія, Автономна Республіка Крим, 98100)
про неправомірні дії та відшкодування шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 04.08.2008 відмовлено у відкритті провадження по адміністративній справі в порядку пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем фактично оскаржується вирок Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 23.07.1998 та ухвала Верховного суду Автономної Республіки Крим від 03.09.1998, а також дії державного виконавця щодо примусового виконання цього вироку, що повинно здійснюватись в порядку Кримінально-процесуального кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження», оскільки порядок оскарження рішень суду дій чи рішень посадових осіб органу державної виконавчої служби щодо примусового виконання судового рішення визначається процесуальними кодексами у відповідності до форми судочинства.
Матеріали адміністративного позову повернені на адресу позивача 08.08.2008 вих.№ 23375 (арк.с.2).
Позивач отримав копію оскаржуваної ухвали та адміністративного позову 13.08.2008.
Не погодившись з ухвалою суду, позивач - ОСОБА_1, 14.08.2008 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу.
Апеляція мотивована тим, що позивач в позові та скарзі не оскаржує вирок Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 23.07.1998, ухвалу Верховного суду Автономної Республіки Крим від 03.09.1998, так як вони вже набрали законної сили та їх оскарження завершилось, а просить надати інформацію в порядку статті 99 Цивільного процесуального кодексу України, статей 6, 7, 232 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 7, 8, 16, 19, 21 Закону України «Про звернення громадян»про:
- наявність порядку користування дверима на його ґанку, який він порушив, як зазначено в вироку суду від 23.07.1998 та ухвалі від 03.09.1998;
- наявність доказів заподіяння значної шкоди та незначної шкоди в розмірі 115,00 грн., за що кримінальна справа за статтею 198 Кримінального кодексу України не порушується;
- наявність в справі заяви потерпілого та постанови судді про пред'явлення йому вини за три дні до суду по статті 198 Кримінального кодексу України, тобто в порушення його права на захист;
- наявність судового рішення про приведення до негайного виконання протягом трьох днів судового рішення від 28.07.1997;
- причини невинесення або винесення та приховування від нього виправдувального вироку в порядку частини другої статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України за статтею 140 Кримінального кодексу України;
- припинення провадження по справі в порядку частини другої статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України у зв'язку з недоведеністю в суді складу злочину та перекваліфікацію на статтю 198 Кримінального кодексу України в вироку від 23.07.1998;
- обґрунтування вжиття до нього амністії без його згоди в ухвалі від 03.09.1998.
Ухвалою суду від 02.09.2008 відкрито апеляційне провадження по апеляційній скарзі ОСОБА_1.
Ухвалою суду від 03.09.2008 закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду та призначено справу до розгляду на 24.09.2008.
В судове засідання, призначене на 24.09.2008, позивач та відповідачі не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (арк.с.23, 24, 28-30), про причини неявки суд не повідомили.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, що беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач та відповідачі викликались в судове засідання, але в суд не з'явились, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників позивача та відповідачів.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що 28.07.2008 вх.№32668 та 04.08.2008 вх.№33984 ОСОБА_1 звернувся до Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом та скаргою до Колишнього судді Феодосійського міського суду АР Крим ОСОБА_2., державного виконавця Тельгерової Т.А., судді Феодосійського міського суду Коваленко О.О., в якому просить визнати дії відповідачів при постановленні вироку від 23.07.1998 та виготовленні листа від 09.09.1997 неправомірними, такими, що не ґрунтуються на законі та доказах; зобов'язати відповідачів здійснити певні дії та скасувати їх незаконні дії; стягнути шкоду, заподіяну тривалими злочинам, що приховуються, в розмірі 30000,00 грн. (арк.с.3, 4).
Статтею 107 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Як зазначено в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади», незалежність суддів при розгляді конкретних судових справ має забезпечуватись і в самому суді, у зв'язку з цим прийняття суддею від будь-яких осіб та розгляд ним заяв, скарг, інших документів поза встановленим законом процесуальним порядком є неприпустимим.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посягання на процесуальну незалежність суду.
Положення частини другої статті 126 Конституції України про те, що вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення.
Суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення щодо розглянутих справ або справ, які знаходяться в його провадженні, а також надавати їх будь-кому для ознайомлення, крім випадків і порядку, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Суди повинні дотримуватися встановлених процесуальними законами правил підсудності та підвідомчості спорів, враховувати, що тільки права, свободи та законні інтереси учасників правовідносин, які виникають із визначених законом підстав та інших юридичних фактів, підлягають судовому захисту в передбачений законом та/або договором спосіб.
Звернення до суду здійснюється у формі, порядку, випадках та особами, передбаченими процесуальним законом.
Звернення у справах інших осіб у всіх випадках, а учасників процесу - поза випадками, передбаченими процесуальним законом, розгляду судами не підлягають.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Прийняття до розгляду будь-якими особами чи органами, крім відповідного апеляційного або касаційного суду, заяв, у яких оскаржуються судові рішення, їх розгляд, витребування від судів інформації про судові справи у зв'язку з такими заявами, направлення заяв судам, вимоги до суддів про встановлення контролю за розглядом справи судом чи суддею є порушенням незалежності та самостійності суду.
Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Для визначення спору як такого, що підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, має бути законодавче уповноваження хоча б одного суб`єкта владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, а ці суб`єкти відповідно зобов`язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта.
Тому слід вважати, що до юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктами владних повноважень віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб'єкти владних повноважень.
Стаття 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів, щодо вирішення адміністративних справ, це, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
В адміністративному позові позивач посилається на те, що відповідачами порушені норми діючого законодавства при постановленні вироку від 23.07.1999, ухвали від 03.09.1998 в кримінальній справі та при їх виконанні, а також при виготовленні листа від 09.09.1998, що полягає в нерозгляді скарг позивача на судові рішення та звернення в порядку нагляду, посилається на відсутність при постановленні зазначених рішень обґрунтувань неприйняття виправдувального вироку у зв'язку з не доведенням вини.
Оскарженні позивачем дії суддів та державного виконавця є не управлінськими, а процесуальними, вчиненими при виконанні ними своїх обов'язків по здійсненню правосуддя та виконанню вироку суду, і тому їх законність може перевірятись лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Аналогічна позиція міститься в Постанові Верховного Суду України від 15.04.2008 № 08/12.
В даних правовідносинах судді та державний виконавець не перебувають при здійсненні управлінських функцій і не мають встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак суб`єкта владних повноважень, що виключає можливість розгляду спору в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно застосував положення пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України та відмовив у відкритті провадження по адміністративній справі.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 2, 3, 17, частиною третьою статті 24, пунктом 1 частини першої статті109, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, пунктом 1 частини першої статті 199, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1на ухвалу Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим (суддя Лошакова Т.А.) від 04.08.08 у справі № 2а-391/2008 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим (суддя Лошакова Т.А.) від 04.08.08 у справі № 2а-391/2008 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна
Судді М.А.Санакоєва
О.А.Щепанська