Справа №:123/3804/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Сенько М.Ф.
№ провадження:22-ц/190/6263/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Ісаєв Г. А.
______________________________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді:Ісаєва Г.А.
суддів:Белинчук Т.Г. Підлісної І.А.
при секретарі:Урденко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнлітніх дітей ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради, про розірвання договору найма житла, виселення та стягнення заборгованості за комунальні послуги, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_10 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 29 серпня 2013 року,
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_6 звернулася до суду з зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 19 грудня 1997 року вона з ОСОБА_7 уклала договір найму квартири АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності. На підставі зазначеного договору ОСОБА_7 була прописана в цій квартирі. У зв'язку з тим, що остання має намір використовувати квартиру зі своєю метою, просила суд розірвати договір найму квартири АДРЕСА_1, укладеного 19 грудня 1997 року з ОСОБА_7; виселити відповідачів по справі; стягнути з ОСОБА_7 заборгованість за комунальні послуги в розмірі 5 125,61 грн. та судові витрати.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 29 серпня 2013 року позов залишено без задоволення.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_10 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову, розірвавши договір найму квартири АДРЕСА_1, укладеного 19 грудня 1997 року з ОСОБА_7, виселивши відповідачів по справі. В апеляційній скарзі посилається на те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в розірванні договору найма житла та виселенні, ухвалено при недоведеності обставин, які суд врахував установленими, при неправильній оцінки доказів, оскільки висновки суду явно суперечать фактичним обставинам справи, що не дозволило суду застосувати правильні норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представника ОСОБА_6, ОСОБА_7 та її представника, розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним положенням закону судове рішення не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка вселилася в спірну квартиру в якості члена сім'ї власника, а припинення сімейних відносин з власником не позбавляє цю особу права користування жилим приміщенням.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до статті 158 ЖК України наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення укладається власником будинку (квартири) і наймачем у письмовій формі з наступною реєстрацією у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або в органі управління, що ним утворюється.
Згідно ч. 3 ст. 168 ЖК України договір найму жилого приміщення, укладений на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім'ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці.
Частиною 1 ст. 810 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла ( наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Підстави розірвання договору найму житлового приміщення за ініціативою наймодавця наведені у ст. 825 ЦК Украйни та цей перелік є вичерпним.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 825 ЦК України договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кімнати) може бути розірваний на вимогу наймодавця у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім'ї. Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання договору не пізніше ніж за два місяця.
З матеріалів справи вбачається, що 19 грудня 1997 року між ОСОБА_6, та ОСОБА_7 укладено договір найму, за умовами якого ОСОБА_6 передала, а ОСОБА_7 прийняла у тимчасове користування квартиру АДРЕСА_1. Зазначений договір був зареєстрований в ТОВ «фірма Консоль ЛТД» (а.с. 9).
Спірна квартира належить позивачці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 червня 1997 року (а.с. 7).
Наймодавець ОСОБА_6, 17 грудня 2012 року письмово попередила наймача ОСОБА_7 про розірвання договору найму від 19.12.1997 року та просила до 30 березня 2013 року звільнити належну їй квартиру. Попередження було особисто отримано відповідачкою 19 грудня 2013 року (а.с. 14-16).
Твердження суду першої інстанції про те, що відповідачка вселилась в спірну квартиру в якості члена сім'ї власника і після припинення сімейних відносин зберігає за собою право користування займаним жилим приміщенням, не відповідає фактичним обставинам справи, а саме укладеному договору найма.
Зазначений договір найма в суді відповідачкою не оспорений, та в супереч положень ст. 60 ЦПК України, не надано доказів про те, що він нею не укладався.
Посилання відповідачки на її реєстрацію в спірній квартирі в якості члена сім'ї власника (як онука) також суперечить обставинам справи, оскільки ОСОБА_7 не знаходиться в родинних відносинах з позивачкою та не є її онукою.
Заперечуючи проти позову відповідачка зазначала, що спірна квартира була придбана нею разом з чоловіком ОСОБА_12 - сином позивачки, і є сумісної власністю подружжя.
Між тим, належних доказів на підтвердження своїх заперечень відповідачка не надала і навпаки, пред'явлена нею позовна заява про визнання спірної квартири об'єктом права сумісної власності, визнана судом неподаною та повернута ОСОБА_7
За змістом ст.ст. 64, 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать: дружина власника, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство. При цьому припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Обставини справи свідчать про те, що відповідачка вселилась в спірну квартиру не як член сім'ї власника, оскільки на час вселення грудень 1997 року не була дружиною сина позивачки, шлюб з яким уклала 15 лютого 2002 року (а.с. 10).
В спірній квартирі відповідачка проживала разом зі своїми дітьми. Власник квартири - ОСОБА_6 в квартирі не проживала.
За таких обставин, посилання суду першої інстанції на те, що відповідачка вселилась в квартиру в якості члена сім'ї власника суперечить матеріалам справи та наданим доказам.
Колегія суддів вважає, що між сторонами по справі склались правовідносини щодо виконання договору найма (оренди) квартири, яка належить на праві власності позивачки. Власник квартири уклала договір найму на невизначений строк, має намір використовувати належну їй квартиру для власник потреб у зв'язку з чим за три місяця попередила це наймача, а остання відмовляється від звільнення квартири, а тому позовні вимоги в частині розірвання договору найма та виселення відповідачки разом з її дітьми підлягають задоволенню.
Позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за комунальні послуги задоволенню не підлягають, оскільки заборгованість повністю погашена.
На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_10 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 29 серпня 2013 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задовольнити частково.
Розірвати договір найма квартири АДРЕСА_1, укладений 19 грудня 1997 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7.
Виселити ОСОБА_7, ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
В іншій частині в позові відмовити.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати по справі в розмірі 172,06 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді
Ісаєв Г.А. Белинчук Т.Г. Підлісна І.А.