УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2007 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:
головуючого - Фадєєнко
суддів - Ващенко Л.Г., Вадовської Л.М.,
при секретарі - Пачевій Є.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою Державного казначейства України на рішення Малиновского районного суду м. Одеси від 16 травня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, Державного казначейства України про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що 04.04.2005 р. він був затриманий у зв'язку з підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ст. 186 ч. 5 КК України з обранням запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою.
З 04 квітня 2005 року по 18 квітня 2005 року включно його утримували у Малиновському райвідділу міліції, а з 19 квітня 2005 року по 27 квітня 2005 року він знаходився в Одеському слідчому ізоляторі № 21.
22.04, 2005 р. колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Одеської області скасувала постанову про обрання запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою і постановила окрему ухвалу на адресу прокурора Одеської області, звернувши увагу прокурора області на порушення кримінальної справи без з'ясування обставин про відношення ОСОБА_1 до скоєння злочину.
21.07.2005 р. Малиновський районний суд м. Одеси визнав незаконною та скасував постанову слідчого СВ Хмельницького ВМ Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області від 04.04.2005 р. про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 186 ч. 5 КК України.
04.10.2005 р. суд апеляційної інстанції постанову Малиновського суду м. Одеси від 21.07.2005 р. залишив без змін.
Справа №22ц-4041/07
Головуючий у першій інстанції: Сєвєрова Є.С.
Доповідач: Фадєєнко А.Ф. Категорія ЦП:
Крім того, позивач посилався на те, що, 04.04.2005 р., у його квартирі був проведений обшук, під час якого, у порушення вимог ст. 186 КПК України, вилучено документи, які належали іншим особам і ніякого відношення до справи, порушеної відносно нього, не мали; вилучено та відправлено на арешт майданчик автомобіль, власником якого є його мати, ОСОБА_2
Документи та автомобіль повернуті лише після звернення до суду із позовом, у 2006 році.
У період затримання, перебування під вартою, порушення кримінальної справи, вилучення документів та автомобілю, що було незаконним, він відчув сильні душевні хвилювання, які призвели до психологічного стресу, наслідком якого, після звільнення з-під варти, з'явилось лікування в Одеському психоневрологічному диспансері і в Одеській психіатричної лікарні № 1.
Тому позивач просив суд стягнути з держави в особі Державного казначейства України за неправомірні дії органів досудового слідства моральну шкоду у сумі 20 000 грн.; на відшкодування матеріальної шкоди у сумі 10170 грн., яка складалася з втраченого заробітку, відсутність можливості користуватися автомобілем, збитків покупцю через угоду, яка не відбулася через вилучення документів, а також витрат на ліки і медичні процедури.
Рішенням суду від 16 травня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволений частково.
З держави в особі Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України стягнуто на відшкодування моральної шкоди 15 000 грн.
У частині позову про стягнення матеріальної шкоди відмовлено.
Рішення суду у цієї частині учасниками процесу не оскаржено.
В апеляційній скарзі Державне казначейство України просить рішення суду скасувати, посилаючись на те, що Державне казначейство України є самостійною юридичною особою, самостійне несе відповідальність за своїми зобов'язаннями та ніяких порушень прав та законних інтересів позивачу не допускало.
Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди значно завищений.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, яка доповіла зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, заперечення відповідача, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі ст. 1176 ч. 4 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу утримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.
Судом першої інстанції встановлено, що 04.04.2005 р. ОСОБА_1 був затриманий за підозрою у вчиненні злочину, про що слідчим СВ Хмельницького РВ ОМУ УМВС України в Одеській області складений протокол.
Постановою слідчого від 13.04.2005 р. ОСОБА_1 притягнутий у якості обвинуваченого за скоєння злочину, передбаченого ст. 186 ч.5 КК України.
На підставі постанови від 04.04.2005 р. у квартирі ОСОБА_1 був проведений обшук та вилучені документи.
22.04.2005 р. колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Одеської області скасувала постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 18.04.2005р., якою ОСОБА_1 обраний запобіжний захід у вигляді утримання під вартою.
Суд апеляційної інстанції постановив окрему ухвалу на адресу прокурора Одеської області стосовно порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 без достатніх підстав.
21.07.2005 p. Малиновський районний суд м. Одеси визнав незаконною і скасував постанову слідчого СВ Хмельницького РВ Малиновського ОМУ УМВС України в Одеській області від 04.04.2005 р. про порушення кримінальної справи за фактом відкритого заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ст. 186 ч. 5 КК України, через відсутність достатніх підстав, що вказували на наявність злочину та складу правопорушення.
04.10.2005 р. колегія суддів з кримінальних справ апеляційного суду Одеської області постанову суду від 21.07.2005 р. залишила без змін (а.с. 28-30).
На підставі встановлених фактів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_1 за відсутністю правових підстав притягнутий до кримінальної відповідальності та незаконно був взятий і тримався під вартою.
Із матеріалів справи вбачається, що 04.04.2005 р. ОСОБА_1 був затриманий і знаходився під вартою до 27.04.2005 р., у тому числі в Одеському слідчому ізоляторі з 19.04.2005 р. по 27.04.2005 р. (а.с. 5).
Після звільнення з-під варти позивачу була надана медична допомога, і він знаходився на стаціонарному лікуванні у Одеському психоневрологічному диспансері, а потім в Одеської психіатричної лікарні № 1(а.с. 13).
Вирішивши спір, суд прийшов до обгрунтованого висновку про стягнення з держави на користь позивача моральної шкоди за незаконні дії органів досудового слідства, через те, що впродовж незаконного утримання під вартою ОСОБА_1 зазнав моральних та фізичних страждань, стресів та хвилювання, його гідність була принижена, воля пригнічена, а здоров'є підірвано, нормальний спосіб життя був порушений, позивач був позбавлений нормальних стосунків з іншими людьми.
Крім того, його імідж та кар'єрний ріст зазнали негативного впливу, і, за твердженням ОСОБА_1, на момент незаконного арешту він проходив стажування і мав намір влаштуватися на роботу ріелтером в агенцію нерухомості (а.с. 3).
Звертаючи увагу щодо грубого порушення ст. 29 Конституції України, стосовно того, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість, і ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленим законом, а також ст. 5 п. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України, і яка не допускає позбавлення волі осіб у свавільному порядку, колегія суддів виходячи із засад справедливості і практики Європейського Суду з Прав людини, яка є джерелом права України, погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з держави в особі Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 15 000 грн. (Див. справу Peers v Greece, no. 28 524/95, para 88, ECHR 2001 -111; Хохдіч проти України, № 41707/98, ч. 228 від 29 жовтня 2003 р.; Невмержицький проти України; заява № 54825/00, рішення від 05 квітня 2005 року).
Тому доводи представників Державного казначейства України і прокурора, про те що держава України в особі Державного казначейства не допустила порушень прав позивача та розмір відшкодування моральної шкоди значно збільшений, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки шкода, завдана фізичній особі незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, відшкодовується державою (ст. 56 Конституції України, ст. 1176 ЦК України).
Розмір моральної шкоди, що є оціночною категорією, визначений судом першої інстанції, виходячи із критеріїв, які були встановлені судовою практикою Європейського Суду з Прав людини при застосуванні ст.ст.3, 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка згідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308 ч. 1, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Державного казначейства України відхилити, а рішення Малиновського районного суду Одеської області від 16 травня 2007 року - залишити без змін.
Ухвала колегії суддів набирає чинності з моменту її проголошення. Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців з дня проголошення, через Верховний Суд України.