Справа №295/13210/13-ц

Категорія 50

2/295/3305/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2013 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира у складі:

головуючої – судді Семенцової Л.М.,

за участі секретаря – Андрушко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Поліського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру (ДП «Поліськгеодезкартографія») про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 01.02.2013 року працював на посаді юрисконсульта ДП «Поліськгеодезкартографія», а 22.05.2013 року був звільнений із займаної посади за угодою сторін згідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. У день звільнення відповідач не виплатив йому заборгованість із виплати заробітної плати в сумі 3794,34 грн. Внаслідок невиплати відповідачем заробітної плати та непроведення з ним розрахунку в день звільнення з роботи йому завдано моральних страждань. Тому, уточнивши позовні вимоги, просить стягнути з відповідача на свою користь 3794,34 грн. заборгованості з виплати заробітної плати, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 6612,00 грн. (станом на день ухвалення рішення) та 5000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові та пояснив, що невиплатою протягом тривалого часу заробітної плати та розрахункових коштів при звільненні були порушені його права на отримання належних йому коштів, яких він потребував на проживання та лікування хворої дружини, що змусило його звернутися до банку для оформлення банківського кредиту, чим заподіяно йому моральних страждань і що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Представник відповідача у судовому засіданні позов визнала в частині стягнення заборгованості з виплати розрахункових коштів при звільненні (у тому числі заборгованості з виплати заробітної плати) в сумі 3794,34 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5682,09 грн., пояснивши, що 01.01.2013 року з позивачем було укладено цивільно-правовий договір, на підставі чого між сторонами виникли трудові відносини, а 01.02.2013 року наказом керівника підприємства позивача прийнято на роботу на посаду юрисконсульта і за весь період його роботи з 01.02.2013 року заробітна плата виплачувалась йому лише один раз у сумі 500 грн., а на час звільнення позивача із займаної посади підприємство не мало фінансової можливості сплатити йому заборгованість з виплати заробітної плати та розрахункові кошти. Позов у частині відшкодування моральної шкоди не визнала, оскільки такі вимоги вважає безпідставними.

Суд, заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, з’ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 115 КЗпП України визначено строки виплати заробітної плати. Згідно частини першої цієї статті заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

          Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У відповідності до роз’яснень п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 (із змінами) «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» суд, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом встановлено, що згідно наказу № 10-к від 01.02.2013 року позивач був прийнятий на роботу на посаду юрисконсульта Поліського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру (ДП «Поліськгеодезкартографія»), а наказом № 56-к від 22.05.2013 року його звільнено із займаної посади за угодою сторін згідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки позивача та копіями зазначених наказів.

Як вбачається з пояснень сторін та довідки № 368 від 30.10.2013 року, виданої відповідачем, за весь період роботи позивача на підприємстві йому лише один раз були виплачені кошти сумі 500 грн. у рахунок заборгованості з виплати заробітної плати. Згідно цієї ж довідки у день звільнення відповідач не провів з позивачем повного розрахунку і заборгованість з виплати йому заробітної плати станом на 30.10.2013 року складає 3794,34 грн.

Оскільки у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при звільненні позивача йому не було виплачено розрахункових коштів з вини відповідача, тому з останнього на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день постановлення рішення, що відповідає ст. 117 КЗпП України та п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 (із змінами) «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при його звільненні, починаючи з наступного робочого дня після звільнення - 22.05.2013 року по день ухвалення рішення – 30.10.2013 року становить 5733,28 грн. за вирахуванням податків та обов'язкових платежів з розрахунку: 2150,08 грн. : 42 робочих дні = 51,19 грн.; 112 робочих днів х 51,19 грн. = 5733,28 грн., де 2150,08 грн. - розмір заробітної плати позивача за два повні останні місяці роботи (березень та квітень 2013 року), 42 дні – сумарна кількість робочих днів за березень та квітень 2013 року, 51,19 грн. - середньоденна заробітна плата позивача, 112 – сумарна кількість робочих днів за період з 23.05.2013 року по 30.10.2013 року.

Розрахунок середнього заробітку проведено згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

За таких обставин суд приймає визнання позову представником відповідача в частині стягнення заборгованості з виплати розрахункових коштів при звільненні (у тому числі заборгованості з виплати заробітної плати) і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки таке визнання не суперечить закону та не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб, і при цьому стягує з відповідача на користь позивача суму заборгованості з виплати йому заробітної плати в сумі 3794,34 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні в сумі 5733,28 грн.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року (із змінами) роз’яснено, що за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Вирішуючи питання про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, суд вважає, що внаслідок невиплати відповідачем позивачу заробітної плати та невиплати при звільненні належних їй сум, які залишаються повністю невиплаченими на теперішній час, значна тривалість часу, протягом якого право позивача на отримання заробітної плати є порушеним з вини відповідача, а саме, починаючи з лютого 2013 року, позивачу було завдано моральних страждань, які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Однак заявлений позивачем розмір на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди ним достатньою мірою не підтверджений, а тому суд вважає за можливе частково задовольнити його позов в цій частині і визначає, що на відшкодування моральної шкоди позивача з відповідача підлягає стягненню 500,00 грн.

          Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 115, 116, 117, 237-1 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.12.1999 року «Про застосування судами законодавства про оплату праці» (із змінами), Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року (із змінами), Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (із змінами), ст. ст. 10, 11, 60, 88, 174, 209, 212-215, 224-226, 367 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Поліського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру (ДП «Поліськгеодезкартографія») на користь ОСОБА_1 заборгованості з виплати заробітної плати в сумі 3794,34 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5733,28 грн., що становить 9527,62 грн. (дев’ять тисяч п’ятсот двадцять сім гривень шістдесят дві копійки) за вирахування податків та обов'язкових платежів та 500,00 грн. (п’ятсот гривень) на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Поліського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру (ДП «Поліськгеодезкартографія») на користь держави судовий збір в сумі 344,10 грн., зарахувавши його до спеціального фонду Державного бюджету України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Рішення в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Житомирської області через Богунський районний суд міста Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Суддя Л.М. Семенцова