ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
УХВАЛА
"06" листопада 2008 р. | справа № 5020-13/153 |
За адміністративним позовом: Управління капітального будівництва Севастопольської міської державної адміністрації
(99011, м. Севастополь, вул.Леніна, 2)
до: Севастопольської міської ради
(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3)
про визнання окремих положень рішення № 4778 від 08.07.2008 року протиправними та недійсними
суддя Сімоходська Д.О.
Представники сторін:
від позивача: Марчук М.М.., довіреність № 67/654 від 03.06.2008;
від відповідача: Чиркова О.М., довіреність № 03-15/2 від 08.01.2008.
Суть спору:
Управління капітального будівництва Севастопольської міської державної адміністрації звернулось до господарського суду міста Севастополя з адміністративною позовною заявою до Севастопольської міської ради про визнання окремих положень рішення № 4778 від 08.07.2008 року протиправними та недійсними.
Ухвалою від 05.09.2008 було відкрите провадження у адміністративній справі №5020-13/153 на підставі зазначеного позову з призначенням попереднього судового засідання на 18.09.2008.
Відповідачем було подано письмове клопотання від 16.09.2008 про закриття провадження у справі з тих підстав, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства з посиланням на те, що між позивачем та відповідачем у даній справі має місце спір про право. У такому разі відповідно до Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2.-2005 оскільки спір не має встановлених Кодексом адміністративного судочинства ознак справи адміністративної юрисдикції, тому він не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши думки учасників процесу, суд вважає за необхідне закритті провадження у даній справі, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини виникли у зв’язку з тим, що позивач вважає, що прийняття оскаржуваного рішення порушує його права.
З урахуванням того, що предмет спору пов’язаний із реалізацією права на оформлення землекористування земельною ділянкою на праві оренди, тобто правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем, носять цивільно-правовій характер, у яких відповідач не здійснює власні управлінські функції відносно позивача.
Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1 статті 3 вищевказаного Кодексу справа адміністративної юрисдикції –переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією із сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова особа чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тому слід вважати, що до юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають у зв’язку зі здійснення суб’єктами владних повноважень віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб’єкти владних повноважень.
До початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Стаття 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів, щодо вирішення адміністративних справ. З господарськими спорами можуть пересікатись категорії спорів, визначені в пунктах 1, 3, 4 вказаної статті, а саме:
а) спори осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності;
б) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а також спори з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;
в) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
У всіх наведених категоріях спорів передбачено, що хоча б однією із сторін такого спору повинен бути суб'єкт владних повноважень.
Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору), то такий суб'єкт не знаходиться "при здійсненні управлінських функцій", та не має встановлених нормами КАС України необхідних ознак суб'єкта владних повноважень.
Виходячи з вищезазначеного критерію можна виокремити певні категорії справ, розгляд яких відповідно до статей 1, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України має здійснюватись у порядку адміністративного судочинства:
а) спори осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у яких такий суб'єкт своїми владними рішеннями чи діями зобов'язує цих осіб вчиняти певні дії, утримуватись від вчинення певних дій, нести відповідальність. При цьому особи згідно з нормами чинного законодавства України зобов'язані виконувати такі владні рішення чи вимоги суб'єкта владних повноважень;
б) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, а також спори з приводу укладання та виконання адміністративних договорів.
Аналогічна позиція висловлена у Інформаційному листі Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2.-2005.
З урахуванням того, що предмет спору пов’язаний із реалізацією права на оформлення землекористування земельною ділянкою на праві оренди, тобто правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем, носять цивільно-правовій характер.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що у правовідносинах щодо яких виник спір, Севастопольська міська Рада не здійснювала відносно Управління капітального будівництва Севастопольської міської державної адміністрації владних управлінських повноважень, а виступала як об`явник конкурсу та розпорядник майна територіальної громади міста Севастополя, цей спір не має ознак публічно-правового, а тому він не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Все вищеперелічене дає суду право для висновку, що провадження у справі підлягає закриттю по пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв’язку з тим, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
На виконання вимог частини другої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд роз`яснює позивачеві, що вказаній спір відноситься до юрисдикції господарського суду.
Відповідно до частини третьої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
Керуючись статтями 157, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
1. Закрити провадження у справі №5020-13/153.
2. Копії ухвали направити сторонам.
Відповідно до частини третьої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалу суду про закриття провадження у справі може бути оскаржено.
Суддя Д.О.Сімоходська