ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
справа № 36/386 | 13.10.08 |
За позовом Відкритого акціонерного товариства «Севастопольське АТП –
14369»
До Севастопольської міської ради (відповідач -1)
Приватного підприємства «Тимоген»
Про визнання недійсним рішення Севастопольської міської ради від
15.02.2006р. № 4698 щодо оренди земельної ділянки та визнання
відсутності у приватного підприємства «Тимоген»права оренди
земельної ділянки
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники:
Від позивача Колягін В.В. - по дов. №1.02-юр/2008 від 01.02.2008р.
Від відповідача-1 Чиркова О.Н. –по дов. №03-15/2 від 08.01.2008р.
Від відповідача -2 не з’явився
В засіданні приймали участь
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Севастопольське АТП –14369»про визнання недійсним рішенням Севастопольської міської ради від 15.02.2006р. № 4698 в частині передачі в оренду Приватному підприємству «Тимоген»земельної ділянки площею 3,6 га, розташованої по вул. Паршина, 6 у м. Севастополі, про визнання відсутності у Приватного підприємства «Тимоген» права оренди земельної ділянки площею 3,6 га, розташованої по вул. Паршина, 6 у м. Севастополі та заборону Приватному підприємству «Тимоген»користуватися спірною земельною ділянкою площею 3,6 га, розташованої по вул. Паршина, 6 у м. Севастополі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є користувачем земельної ділянки площею 7,424 га, що розташована по вул. Паршина, 6 у м. Севастополі. Крім того, позивач посилається на те, що на земельній ділянці площею 3,6 га знаходяться об’єкти нерухомого майна, що належить позивачеві на праві власності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2008р. порушено провадження у справі № 36/386, розгляд справи призначено на 22.09.2008р.
Відповідач-1 проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів того, що він є правонаступником прав та обов’язків автоколони № 9 та не надав документів, які б підтверджували право позивача на земельну ділянку площею 7,424 га.
З огляду на викладене, відповідач-1 вважає, що відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України позивач не має права на звернення до суду з даним позовом, оскільки не надав доказів, що він має право на спірну земельну ділянку відповідно до вимог ст.ст. 123, 124, 125 Земельного кодексу України.
Відповідач-2 в письмовому відзиві на позов, наданому в засіданні суду 22.09.2008р., також проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що у позивача відсутні документи, що підтверджують право користування земельною ділянкою площею 3,6 га по вул. Паршина, 6 у м. Севастополі. Крім того, відповідач-2 зазначає, що позивачем не надано доказів, що надана відповідачу-2 земельна ділянка співпадає із земельною ділянкою, яка відведена позивачу відповідно до рішення виконавчого комітету Севастопольської міської ради від 02.07.1960р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2008р. розгляд справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 13.10.2008р.
До початку розгляду справи 09.10.2008р. через канцелярію суду від відповідача-2 надійшло клопотання, в якому він просить суд розглянути справу без участі його повноважного представника.
В засіданні суду 13.10.2008р. представник позивача позовні вимоги повністю підтримав. Представник відповідача-1 проти задоволення позову заперечував.
Представник відповідача-2 в судове засідання, призначене на 13.10.2008р., не з’явився.
На підставі ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, Господарський суд міста Києва –
ВСТАНОВИВ:
Згідно статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об"єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Статтею 9 Земельного кодексу України визначені повноваження Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин, до яких належить: розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, вирішення інших питань у галузі земельних відносин.
На підставі п.12 Перехідних положень вищезазначеного земельного кодексу України, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до пункту 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до пунктів 2, 3 статті 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Судом встановлено, що рішенням Севастопольської міської ради (далі відповідач-1) від 18.05.2005р. № 3155 Приватному підприємству «Тимоген»(далі відповідач-2) надана згода на розробку проекту відводу земельної ділянки орієнтовною площею 3,6 га по вул. Паршина, 6 для будівництва та обслуговування виробничої бази.
15.02.2006р. Севастопольська міська рада прийняла рішення № 4698 про затвердження наданого Приватним підприємством «Тимоген» проекту землеустрою по відводу земельної ділянки площею 3,6000 га для будівництва та обслуговування виробничої бази по вул. Паршина, 6.
Даним рішенням передано Приватному підприємству «Тимоген»в оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 3,600 га (із них земельна ділянка площею 0,0121 га –охоронна зона лінійних інженерних комунікацій) для будівництва та обслуговування виробничої бази з віднесенням даних земель до категорії земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення, наданих для підприємств іншої промисловості.
На виконання даного рішення 22.05.2006р. між Севастопольською міською радою та Приватним підприємством «Тимоген»був укладений договір оренди земельної ділянки площею 3,6 га, що розташована в м. Севастополі по вул. Паршина, 4 (адреса уточнена відповідно до довідки Управління міського будівництва та архітектури №5-2/3276 від 13.12.2005р.).
Відкрите акціонерне товариство «Севастопольське АТП –14369»(далі позивач) просить визнати недійсним рішення сесії Севастопольської міської ради від 15.02.2006р. № 4698 в частині передачі в оренду Приватному підприємству «Тимоген»земельної ділянки загальною площею 3,6 га, розташованої по вул. Паршина, 6 в м. Севастополі та визнати відсутність у Приватного підприємства «Тимоген»права оренди земельної ділянки загальною площею 3,6 га, розташованої по вул. Паршина, 6 в м. Севастополі та заборонити Приватному підприємству «Тимоген»користуватися спірною земельною ділянкою загальною площею 3,6 га, розташованою в м. Севастополі по вул. Паршина, 6.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції, органу, який видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. (п. 2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»).
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Обов’язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся з позовними вимогами до господарського суду.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що він є законним користувачем земельної ділянки площею 7,424 га, розташованої по вул. Паршина, 6 у м. Севастополі, а також того, що на земельній ділянці площею 3,6 га, розташованій по вул. Паршина, 6 у м. Севастополі, знаходяться об’єкти нерухомого майна, що належить позивачеві на праві власності.
Матеріалами справи підтверджено, що надання земельної ділянки загальною площею 3,6 га, розташованої по вул. Паршина, 6 в м. Севастополі, в оренду Приватному підприємству «Тимоген»відбулося в порядку, передбаченому чинним законодавством України, згідно статей 20, 124, 125 Земельного кодексу України.
За вказаних обставин оскаржуване рішення Севастопольської міської ради від 15.02.2006р. № 4698 прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому позов Відкритого акціонерного товариства «Севастопольське АТП –14369»в частині визнання недійсним рішенням Севастопольської міської ради від 15.02.2006р. № 4698 в частині передачі в оренду Приватному підприємству «Тимоген»земельної ділянки площею 3,6 га, розташованої по вул. Паршина, 6 у м. Севастополі задоволенню не підлягає.
Також не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про визнання відсутності у відповідача-2 –Приватного підприємства «Тимоген»права оренди земельної ділянки площею 3,6 га, розташованої по вул. Паршина, 6 у м. Севастополі та заборону Приватному підприємству «Тимоген»користуватися спірною земельною ділянкою площею 3,6 га, розташованої по вул. Паршина, 6 у м. Севастополі, оскільки, як встановлено судом, рішення Севастопольської міської ради від 15.02.2006р. № 4698, яким Приватному підприємству «Тимоген» було надано в оренду на 25 років земельну ділянку загальною площею 3,6 га, розташовану по вул. Паршина, 6 в м. Севастополі, на час розгляду справи є чинним, тобто відповідач-2 користується зазначеною земельною ділянкою на законних підставах.
Відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Трофименко Т.Ю.