Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді - Боймиструка С.В., суддів: Буцяка З.І., Бондаренко Н.В.,

секретар судового засідання - Пиляй І.С.

з участю сторін та їх представників: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного професійного-технічного навчального закладу „Рівненський центр професійно-технічної освіти сервісу та дизайну " на рішення Рівненського міського суду від 05 вересня 2013 року в справі за позовом Державного професійного-технічного навчального закладу „Рівненський центр професійно-технічної освіти сервісу та дизайну " до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Рівненського міського суду від 05 вересня 2013 року в позові Державного професійного-технічного навчального закладу „Рівненський центр професійно-технічної освіти сервісу та дизайну" (далі - ДПТНЗ „Рівненський центр професійно-технічної освіти сервісу та дизайну") до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення відмовлено.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ДПТНЗ „Рівненський центр професійно-технічної освіти сервісу та дизайну" покликався на його незаконність та необґрунтованість через порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Вказував, що відмовляючи в задоволенні позову, суд встановив законність поселення відповідачів в гуртожиток, однак не врахував, що всупереч вимогам статей 128, 129 ЖК України, статей 2, 9, 10, 11 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Радою Міністрів УРСР від 03.06.1986 року за № 208, ордер на вселення відповідачів не видавався і спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету на заселення не приймалось.

Призначена судом почеркознавча експертиза про належність ОСОБА_3 підпису на договорі найму проведена не була через відмову відповідачки її оплатити, а тому в рішенні суду безпідставно вказано, що договір найму не укладався.

Стверджував, що проживання відповідачів в гуртожитку порушує право учнів на забезпечення відомчим житлом.

Доводив, що гуртожиток має статус учнівського, що підтверджується Положенням про учнівський гуртожиток ДПТНЗ „Рівненський центр професійно-технічної освіти сервісу та дизайну", затвердженим в.о. директора, та листом департаменту економіки та фінансування Міністерства освіти і науки України від 14.02.2004 року, а тому на правовідносини, що виникли між сторонами, дія статті 19 ЗУ „Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не поширюється.

_________________________________________________________________________________________________

Справа №1715/18650/12 Головуючий в суді І інст. - Діонісьєва Н.М.

Провадження № 22-ц /787/1881/2013р. Суддя-доповідач - Боймиструк С.В.

Вважає, що відповідно до ч.1 ст. 132 ЖК України відповідачі підлягають виселенню з гуртожитку без надання іншого житла, а договір найму відповідно до ст. 810 ЦК України договір найму має бути припинено по закінченню строку його дії.

Враховуючи наведене, просив рішення Рівненського міського суду від 05 вересня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначили, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Представники ДПТНЗ „Рівненський центр професійно-технічної освіти сервісу та дизайну" ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та їх представник адвокат ОСОБА_5 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову про виселення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі поселились в гуртожиток на законних підставах та не можуть бути виселені відповідно до ст.19 Закону України „ Про забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків ", оскільки на них розповсюджується дія цього Закону.

Такий висновок місцевого суду не відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Згідно роз'яснень даних в п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" № 2 від 12 квітня 1985 року, вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з'ясовувати, чи є гуртожитком приміщення, яке займає відповідач.

Для цього, зокрема, необхідно витребувати дані про те, чи перебуває будинок, в якому розміщено таке приміщення, у віданні позивача; чи побудований він як гуртожиток або спеціально для нього переобладнаний; чи є дозвіл санепідстанції на його заселення як гуртожитку; чи зареєстрований він як гуртожиток у виконкомі районної, міської, районної в місті Ради; чи видавався відповідно до Положення про гуртожиток ордер на зайняття жилої площі в гуртожитку; чи укомплектований будинок (жиле приміщення) меблями, спеціальним устаткуванням, інвентарем, культурно-побутовими предметами, необхідними для проживання, занять і відпочинку громадян, чи є штати для обслуговування гуртожитку, як оплачується проживання і т.п. Судам слід враховувати, що гуртожитками є також спеціально побудовані підприємствами, установами, організаціями жилі будинки для малосімейних, щодо яких адміністрацією, органом громадської організації і профспілковим комітетом до початку будівництва прийнято рішення про їх використання як сімейних гуртожитків і вони зареєстровані у виконкомі як гуртожитки.

Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.1 Закону України „ Про забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків", цей Закон не поширюється на громадян, які проживають у гуртожитках, призначених для тимчасового проживання у зв'язку з навчанням... та перебувають в оперативному управлінні державних навчальних закладів.

Як вбачається з матеріалів справи, гуртожиток Державного професійного-технічного навчального закладу „Рівненський центр професійно-технічної освіти сервісу та дизайну", який розташований за адресою: АДРЕСА_2, має статус учнівського гуртожитку, оскільки призначений для проживання іногородніх учнів та інших осіб на час їх навчання в цьому навчальному закладі (а.с. 12-15).

Відповідно до свідоцтв про державну реєстрацію та про право власності на нерухоме майно, будівля за адресою: АДРЕСА_2 є власністю держави, перебуває в оперативному управлінні позивача та зареєстрована, як учнівський гуртожиток (а.с. 23,24).

Отже, цей гуртожиток призначений для тимчасового проживання осіб під час навчання, а тому на відповідачів не розповсюджується дія названого вище закону в частині неможливості їх виселення без надання іншого житла (ч.1 ст.19). Також відповідачі не підпадають під категорію громадян передбачених ст.125 ЖК України, виселення яких можливе з наданням іншого житла.

З матеріалів справи вбачається, що всупереч вимогам ст.ст. 127,128 ЖК України, ст.ст. 2, 9, 10, 11 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Радою Міністрів УРСР від 03.06.1986 року за № 208, спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету на заселення не приймалось, ордер на жилу площу, який відповідно до ст.129 ЖК України є єдиною підставою для вселення, відповідачка та члени її сім'ї не отримували і цього вона не заперечила і в судовому засіданні.

Як слідує з листа № 37 від 4 листопада 1994 року, адресованого начальнику управління освіти Рівненської ОДА, копія якого знаходиться в матеріалах справи, кімната в гуртожитку ОСОБА_3 з сім'єю була виділена як дітям майстра виробничого навчання цього училища ОСОБА_6, яка працювала на той час в училищі . Самі вони в трудових відносинах з позивачем не перебували, а працювали в СШ № 26 м.Рівне (а.с. 40).

Укладення угоди найму житлового приміщення в гуртожитку від 1 вересня 2002 року, копія якого є в матеріалах справи, ОСОБА_3 заперечує (а.с.5).

Крім того, в главі 4 ЖК України „Користування гуртожитками ", немає посилань на те, що на правовідносини, які в ній регулюються, поширюється дія глави 2, яка регламентує користування житловими приміщеннями в будинках державного і громадського фонду, зокрема щодо найму житлового приміщення.

Отже, на вказане спірне житло в гуртожитку ОСОБА_3 з сім'єю була поселена та проживає не з підстав і в порядку передбаченому діючим на той та теперішній час законодавством, а тому незалежно від строку проживання та отриманої прописки (тепер реєстрації) за місцем проживання, самостійного права у відповідачів на проживання у цьому гуртожитку не виникло, тому вони підлягають виселенню без надання іншого житла.

Про необхідність звільнення займаної кімнати в гуртожитку ОСОБА_3 була повідомлена завчасно - більш ніж за три місяці, однак її сім'я з гуртожитку не виселилась (а.с.8).

Враховуючи, що рішення місцевого суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, воно не може залишатись чинним та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 132 ЖК України, ст.ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Державного професійного-технічного навчального закладу „Рівненський центр професійно-технічної освіти сервісу та дизайну " задоволити.

Рішення Рівненського міського суду від 05 вересня 2013 року скасувати.

Позов Державного професійного-технічного навчального закладу „Рівненський центр професійно-технічної освіти сервісу та дизайну" задоволити: виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з гуртожитку Державного професійного-технічного навчального закладу „Рівненський центр професійно-технічної освіти сервісу та дизайну " за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з набрання ним законної сили.

Головуючий :

Судді: