КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 17.11.2008                                                                                           № 17/177

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:            Авдєєва  П.В.

          Коршун Н.М.

             

 За участю представників:

 від позивача : Мироненко С.М. – представник за довіреністю,

від відповідача : представник не з’явився,

 

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агро-Ресурс"

 на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.09.2008

 у справі № 17/177 (Кушнір І.В.)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб-Експорт"

 до                                                   Приватного підприємства "Агро-Ресурс"

              

             

 про                                                  стягнення 48432,37 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 В липні 2008 року Товариством з обмеженою відповідальністю „Хліб-експорт”    заявлено позов про  36355,00 грн. – поворотної фінансової допомоги, 5262,51 грн. – процентів за користування позикою, 6119,44 грн. – інфляційних збитків, 645,42 – 3% річних, 484,32 грн. - витрат по сплаті державного мита, 118 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрати на оплату послуг адвоката відповідно до поданого розрахунку.     

    Рішенням Господарського суду м. Києва  від 15.09.2008 р. у справі №17/177 позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Приватного підприємства „Агро-Ресурс” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Хліб-експорт” 36355,00грн. поворотної фінансової допомоги, 5262,51грн. процентів за користування позикою, 6119,44грн. інфляційних збитків, 645,42- 3% річних, 484,32 грн. на відшкодування державного мита, 118 грн. на відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 106 грн. на відшкодування інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.   

         

       Не погодившись з рішенням,  відповідач  звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 15.09.2008р.  у справі №17/177 скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові. Судові витрати покласти на  позивача.

       На обґрунтування  доводів апеляційної скарги , апелянт посилається  на те , що  рішення  винесено при неповному з’ясуванні  обставин, які мають значення для справи. Висновки, викладені  у рішенні, не відповідають обставинам справи. Суд при винесенні рішення допустив неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

         Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду – без змін.

Відповідач не використав наданого законом права на участь свого представника у судовому засіданні. Матеріали справи містять докази про належне повідомлення відповідача про порушення апеляційного провадження та призначення справи до розгляду.

               Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, заслухавши  пояснення представника позивача, колегія встановила наступне.

             29.11.2006р. між позивачем та відповідачем був укладений договір про надання поворотної фінансової допомоги  № 664 від 29.11.2006р., за умовами якого позивач надає відповідачу фінансову допомогу, а останній, в свою чергу, зобов’язався повернути фінансову допомогу у визначений даним Договором термін (далі - Договір).

          Згідно з п.2.1. Договору, розмір фінансової допомоги складає 50000,00 грн.

          Пунктом 3.1. Договору передбачено, що позивач надає фінансову допомогу протягом трьох банківських днів після підписання Договору.

          Відповідно до п.п.4.1., 4.2. Договору, строк надання фінансової допомоги складає 1 рік та може бути продовжений або зменшений за угодою сторін.

           Підпунктами 5.1. та 5.2. Договору передбачено, що  після закінчення  строку, зазначеного в п.4.1. Договору, відповідач зобов’язується протягом 5 (п’яти) днів повернути всю суму фінансової допомоги. Фінансова допомога може бути повернута у вигляді грошових коштів, товарів, послуг за угодою сторін.

          Сторонами п. 6.1. Договору погоджено, що даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до закінчення виконання.

         Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за  договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти  або  інші речі,  визначені  родовими ознаками,  а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму  позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики  є  укладеним  з  моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В силу ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору Позивач перерахував Відповідачу грошові кошти у розмірі 36355,00 грн., що підтверджується банківською випискою  та платіжним дорученням №372 від 29.11.2006р.

         Відповідач, в свою чергу, повинен був повернути Позивачу дані кошти (товар, послуги) протягом п’яти днів після закінчення строку, передбаченого Договором, тобто через один рік після перерахування коштів, а саме не пізніше  03.12.2007р.  

           

          Матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем грошових коштів ( товару, надання послуг), а саме поворотної фінансової допомоги у розмірі 36355,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

         Тому, з огляду на встановлені обставини колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого суду щодо стягнення з відповідача поворотної фінансової допомоги у розмірі 36 355 грн. відповідно до Договору № 664 від 29.11.2006р.

          Щодо укладеної між сторонами Угоди №1 від 19.01.2007р. про зміни та доповнення до договору №664 від 29.11.06р., згідно якої позивач надає відповідачу фінансову допомогу на безповоротній основі, а договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до підписання сторонами даної угоди ( а.с. 22 ), колегія суддів зважає на наступне.

          Внаслідок  дослідження  зазначеної угоди встановлено, що вона містить елементи договору дарування, оскільки дана угода змінила п.5.1, п.5.2 Договору №664 від 29.11.2006р. та передбачила надання фінансової допомоги на безповоротній основі, а відповідно до ч.1 ст.717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник ) передає або зобов”язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому ) безоплатно майно (дарунок) у власність.

 

          В силу  ч.1 ст.209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

          

          Згідно з ч.5 ст.719 Цивільного кодексу України договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п”ятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

За змістом ст.. 22 Закону України „ Про податок з доходів  фізичних осіб”, якщо норми інших законів містять посилання на неоподаткований мінімум, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 грн.

Враховуючи те, що Угода  №1 від 19.01.2007р., яка за своїм змістом є договором дарування, передбачає розмір дарунку, що перевищує п”ятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, тому дана Угода підлягає нотаріальному посвідченню.

 Однак, матеріали справи не містять доказів  нотаріального посвідчення зазначеної угоди.

  Відповідно до ч.1 ст.220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

  Таким чином, приймаючи до уваги викладене, колегія суддів  погоджується з висновком місцевого суду  щодо того, що Угода №1 від  16.01.2007р. є нікчемною та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов”язані з її недійсністю.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних витрат в розмірі 6169,44 грн. та 3 % річних в розмірі 645,42 грн., колегія суддів вважає висновок місцевого суду в цій частини вимог також обґрунтованим з огляду на наступне.

За приписами ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України  встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на приписи зазначених вище правових норм боржник не звільняється  від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов”язання та вимоги даних правових норм, є правомірним стягнення місцевим судом інфляційних витрат в розмірі 6169,44 грн. та 3 % річних в розмірі 645,42 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою у розмірі 5262,51 грн. колегія суддів також погоджується з висновком місцевого суду про обґрунтованість  даних вимог, виходячи з наступного.

       Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець  має  право  на  одержання  від  позичальника процентів від суми позики,  якщо інше не встановлено договором або законом.  Розмір  і  порядок  одержання  процентів  встановлюються договором.  Якщо  договором  не встановлений розмір процентів,  їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного  банку України. У разі   відсутності   іншої   домовленості  сторін  проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

      Враховуючи вищевикладене і те, що Договором №664 від 29.11.2006р. не встановлено, що позика надається без нарахування процентів. Розмір процентів, які повинен сплатити позичальник, та порядок їх виплати також не визначено, тому Позивач, як позикодавець, має право на отримання від Відповідача, як позичальника, проценти на рівні облікової ставки НБУ за період з 30.11.2006р. по 07.07.20007р., що складає 5262,51 грн.

Крім того, щодо позовних вимог про стягнення витрат на оплату послуг адвоката колегія суддів вважає не обґрунтованими,  оскільки матеріали справи не містять обґрунтованого розрахунку про надання послуг, договору про надання правової допомоги, укладеного з адвокатом Турченком С.П., акту здачі-приймання виконаних робіт ( наданих послуг ) та платіжних доручень.

    Згідно з положеннями ст. 43 ГПК  України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

   Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

      Доказів, які б спростовували  вищевстановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

     Згідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

     Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами безпідставність позовних вимог.

     Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

              

     Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду, яким позов задоволено повністю, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

     Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.ст. 49, 44 ГПК України щодо покладення судових витрат на відповідача.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Агро-Ресурс” на рішення Господарського суду  Чернігівської області  від 15.09.2008 року залишити без задоволення.

 2. Рішення Господарського суду  Чернігівської області  від 15.09.2008 року у справі №17/177 залишити без змін.

 3. Матеріали справи  №17/177  направити до Господарського суду  Чернігівської області.

 Головуючий суддя                                                                      Корсак В.А.

 Судді                                                                                          Авдєєв  П.В.

                                                                                          Коршун Н.М.