Справа № 430/769/13-к
В И Р О К
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"31" жовтня 2013 р. смт.Станиця Луганська Луганської області
Станично-Луганський районний суд Луганської області у складі:
головуючого Соболєва Є.О.
при секретарі Сухаревській Н.О.,
за участю: прокурора Гвоздьової С.Г.,
обвинуваченої ОСОБА_1,
потерпілої ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 1-кп/430/54/13 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, росіянки, громадянки України, яка має середню освіту, не одружена, пенсіонерка, зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судима,
за ч. 2 ст. 125 КК України,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що вона 24 лютого 2013 року о 15 годині 00 хвилин, маючи умисел на заподіяння невизначеної шкоди здоров’ю особи, перебуваючи у приміщенні будинку, який належить ОСОБА_3, за адресою: Луганська область, Станично-Луганський район, с. Красна Талівка, вул. Радянська, 84, на ґрунті раніше виниклих неприязних стосунків, в ході раптово виниклої сварки з ОСОБА_2, утримуючи дерев’яну палку в руці, завдала останній один удар в область лівої тім’яної частини голови, від якого ОСОБА_2 впала на підлогу на правий бік, але ОСОБА_1, продовжуючи свій намір, взяла в одну із рук металеву кочергу та нанесла ще два удари також в область лівої тім’яної частини голови, після чого ОСОБА_2 на деякий час втратила свідомість, але коли дійшла до тями, продовжуючи при цьому лежати на підлозі, побачила, що ОСОБА_1 взяла у руки алюмінієвий черпак і нанесла їй ще декілька ударів також в область лівої тім’яної частини голови.
Зазначаючи, що в результаті умисних протиправних дій ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_2 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді ВЧМТ, струсу головного мозку, вираженого антено-вегетативного синдрому, ушибленої рани лівої тім’яної області, які згідно судово-медичної експертизи можуть відповідати строку 24.02.13 р. та кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткочасний розлад здоров’я, органом досудового розслідування дії ОСОБА_1 були кваліфіковані за ч. 2 ст. 125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я.
Суд вважає, що зазначене обвинувачення не знайшло свого підтвердження та в діях обвинуваченої відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 125 КК України, з наступних підстав.
Злочин, передбачений ст. 125 КК України із суб’єктивної сторони характеризується умисною формою вини. Спричинення легких тілесних ушкоджень у зв’язку необхідною обороною, перевищення її меж, з необережності, у стані сильного душевного хвилювання не тягне за собою відповідальність за вказаною статтею.
Статтею 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
В ході судового розгляду судом встановлено, що все обвинувачення побудоване на сумнівних показах потерпілої ОСОБА_2, даних нею в ході досудового розслідування стосовно дійсних обставин конфлікту, який відбувся між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 24 лютого 2013 року. До цих висновків суд дійшов з огляду на таке.
В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 пояснювала, що того дня – 24 лютого 2013 року о 15:00 годині вона прийшла у гості до ОСОБА_3. Там вже знаходилась ОСОБА_1, з якою у неї виникла словесна перепалка. Коли вона думала, що ОСОБА_1 стала взуватись щоб піти, остання взяла палку і вдарила її по голові, від чого вона впала. Потім ОСОБА_1 вилила на неї воду, після чого, у той час коли вона знаходилась на підлозі, стала бити її по голові металевим черпаком. Далі ОСОБА_1 схватила кочережки і вдарила вже ними її по голові. У той час, коли ОСОБА_1 знову стала на неї лити воду, вона піднялася, відштовхнула ОСОБА_1 від себе і побігла до дому, звідки її вже забрала швидка.
Дані покази потерпілої відрізняються від формулювання обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті за послідовністю нанесення їй ударів різними предметами, тому у суду виник сумнів щодо їх достовірності та правдивості.
Крім того, про невідповідність показів потерпілої обставинам події спричинення їй тілесних ушкоджень свідчать покази обвинуваченої, яка не заперечувала факту спричинення потерпілій тілесних ушкоджень, однак при цьому пояснювала, що наносила удари потерпілій захищаючись від неї.
Так, зі слів обвинуваченої йдеться, що того дня вона прийшла до сусідки ОСОБА_3 провідати останню. Потім прийшла ОСОБА_2. Через деякий час між ними почався словесний конфлікт. Вона зібралась уходити. В цей момент ОСОБА_2 взяла дві кочерги і штовхнула її у груди. Від товчка вона посунулась назад вдовж пічки, але не впала, а тільки присіла. ОСОБА_2 замахнулася кочергою щоб вдарити її, однак вона вирвала її з рук ОСОБА_2. Позаду неї стояло алюмінієве відро з водою, в якому плавав алюмінієвий черпак. Коли ОСОБА_2 замахнулася на неї вдруге, вона схопила черпак і облила ОСОБА_2 водою, що розгубило останню. Однак потім ОСОБА_2 в черговий раз замахнулась на неї кочергою, але вдарити не встигла, оскільки у відповідь вона вдарила ОСОБА_2 черпаком по голові. Від удару ОСОБА_2 відійшла і сіла на стілець біля стола. Тоді вона стала виходити до виходу щоб піти. У той час, коли вона вже готова була вийти, ОСОБА_2 раптово підскочила до неї, навалилася на неї ззаду та притиснула її до гарячої плити пічки так, що вона за малим не опекла обличчя, але опекла ліву руку. Щоб ОСОБА_2 злізла з неї, вона взяла поліно, що знаходилось біля пічки, та на відмашку через себе вдарила один чи два рази ОСОБА_2. Коли ОСОБА_2 злізла з неї, то вона з поліном стала перед нею і хотіла ще раз її вдарити. Однак, коли побачила, що у ОСОБА_2 йде кров з лівої частини голови, то перелякалась і більше бити останню не стала. ОСОБА_2, побачивши, що у неї йде кров, пригрозила їй, що вона їй за все заплатить і убігла до дому.
Суд не сумнівається у достовірності і правильності показів обвинуваченої, оскільки вони є стабільними з досудового розслідування (протокол допиту підозрюваної – а.д.п 81-83) та узгоджуються із протоколом слідчого експерименту за участю ОСОБА_1 (а.д.п. 88-93), в ході якого остання показувала, яким чином наносила удари ОСОБА_2; висновком судово-медичної експертизи № 67 від 12 березня 2013 року (а.д.п. 47), яким у ОСОБА_1 було встановлено крововилив на тильній стороні лівої кісті та опік на лівій кісті, які можуть відповідати строку 24.02.13 р. та могли виникнути за обставин вказаних ОСОБА_1; висновком додаткової судово-медичної експертизи № 84 від 28.02.13 р. (а.д.п. 98), яким встановлено, що тілесні ушкодження у ОСОБА_2 могли виникнути за обставин, вказаних ОСОБА_1 при проведенні з нею слідчого експерименту.
Таким чином судом достовірно встановлено тільки те, що 24 лютого 2013 року між обвинуваченою ОСОБА_1 та ОСОБА_4 дійсно відбувся конфлікт, в ході якого потерпіла отримала тілесні ушкодження, вказані у висновку судово-медичної експертизи № 73 від 15.03.13 р. (див. а.п. 56-57), однак ці ушкодження нею були отримані за інших обставин, ніж вказує ОСОБА_2, з яких неможливо зробити висновок про умисний характер їх спричинення.
За таких обставин, суд не бере до уваги цей висновок експертизи стосовно обставин виникнення тілесних ушкоджень у потерпілої, оскільки він зроблений згідно показів потерпілої при проведенні з нею слідчого експерименту, заснованого на недостовірних її показах на досудовому слідстві, на яких суд не може ґрунтувати свої висновки в силу ч. 4 ст. 95 КПК України.
Суд вважає неналежним доказом протокол огляду місця події від 24 лютого 2013 року, оскільки він не містить даних, що відносяться до предмету доказування, в тому числі в ньому відсутні дані про виявлення на місці огляду слідів крові, як про це вказується в обвинувальному акті (а.п. 9-10).
Також неналежними доказами провини ОСОБА_1 є покази свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки вони не були очевидцями конфлікту, а бачили лише наявність після нього тілесних ушкоджень на потерпілій. Посилання ж цих свідків на те, що раніше ОСОБА_1 нібито також лупцювала потерпілу є взагалі недопустимими в силу ст. 88 КПК України.
Наведене переконало суд, що провина ОСОБА_1 саме у навмисному заподіянні ОСОБА_2 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад її здоров’я, не доведена, покази потерпілої не спростовують показів обвинуваченої, згідно яких вбачається, що остання нанесла ушкодження потерпілій захищаючись від неї з перевищенням меж оборони. Ці дії обвинуваченої не є карними, оскільки в даному випадку відсутня суб’єктивна сторона злочину як елемент його складу.
Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Таким чином, враховуючи, що в даному випадку не було доведено, що в діях ОСОБА_1 є наявним склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, її слід визнати невинуватою у вчиненні цього злочину та виправдати.
У зв’язку із виправданням обвинуваченої через відсутність в її діях складу кримінального правопорушення, цивільний позов прокурора про стягнення з ОСОБА_1 на користь Станично-Луганського РТМО витрат на лікування потерпілої ОСОБА_2 відповідно до ч. 3 ст. 129 КПК України слід залишити без розгляду.
Речові докази слід залишити у його власника.
Керуючись ст. ст. 369, 371, 373, 374 КПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
ОСОБА_1 визнати невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та виправдати її у пред’явленому обвинуваченні.
Цивільний позов прокурора залишити без розгляду.
Речові докази: дві кочерги та алюмінієвий черпак, передані на зберігання їх власнику ОСОБА_3, - залишити у її користуванні.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, який може бути оскаржено до апеляційного суду Луганської області через Станично-Луганський районний суд Луганської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Копію вироку прокурор та засуджена можуть отримати негайно після його проголошення.
Головуючий: