ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
13 грудня 2006 р. |
№ 7/171/06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого |
Кривди Д.С., |
|
суддів: |
Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
|
розглянувши касаційну скаргу |
ПП “МАН” |
|
на постанову |
від 07.09.06 Одеського апеляційного господарського суду |
|
у справі |
№7/171/06 |
|
господарського суду |
Миколаївської області |
|
за позовом |
ПП “МАН” |
|
до |
Виконавчого комітету Миколаївської міської ради |
|
третя особа |
ПП ОСОБА_1 |
|
про |
визнання права власності |
|
за участю представників сторін |
|
від позивача: |
Мицик М.М. -директор, Ярошевський Г.В., дов. |
|
від відповідача: |
у засідання не прибули |
|
від третьої особи: |
у засідання не прибули |
ВСТАНОВИВ:
ПП “МАН” звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Адміністрації Заводського району Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою м. Миколаїв, вул. Фрунзе, 65 на підставі ч. 3 ст. 376 ЦК України.
Ухвалою від 11.05.06 господарський суд Миколаївської області за клопотанням позивача замінив неналежного відповідача Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради.
Рішенням від 12.05.06 господарський суд Миколаївської області (суддя Семенчук Н.О.) позов задовольнив, визнавши за позивачем право власності на нерухоме майно, розташоване в м. Миколаєві по вул. Фрунзе, 65: склад літера Д-1 в технічному паспорті загальною площею 101,2 м2, склад літера Е-1 в технічному паспорті площею 97 м2.
Рішення мотивовано відсутністю заперечень відповідача проти оформлення позивачем права власності на спірні самовільно збудовані приміщення, відсутністю порушення прав інших осіб та отриманням позитивних висновків районної санітарно-епідеміологічної станції тощо.
Ухвалою від 17.06.06 Одеський апеляційний господарський суд залучив до участі у справі в якості третьої особи ПП ОСОБА_1, який у своєму відзиві підтримав вимоги апеляційної скарги відповідача про скасування рішення у справі та відмову в задоволенні позову.
Постановою від 07.09.06 Одеський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Лавренюка О.Т. - головуючого, Савицького Я.Ф., Гладишевої Т.Я.) рішення суду першої інстанції скасував, а у задоволенні позову відмовив.
Постанова мотивована невідповідністю висновків суду першої інстанції вимогам ч. 3 ст. 376 ЦК України, оскільки земельні ділянка, на якій розташовані самочинно збудовані приміщення, у встановленому порядку позивачу в користування не надавалась; а також порушення вимог ч. 5 ст. 376 ЦК України через відсутність згоди на визнання права власності на самочинно збудовані споруди ПП ОСОБА_1
Ухвалою від 02.11.06 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення позову новим рішенням.
Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції вимог ч. 3 ст. 376 ЦК України, зважаючи на наявність доказів, які підтверджують можливість подальшого оформлення земельної ділянки, на якій розташоване спірне майно.
Також скаржник зазначає про безпідставність посилання суду апеляційної інстанції на положення ч. 5 ст. 376 ЦК України, оскільки ПП ОСОБА_1 на момент винесення рішення суду не був користувачем або власником вказаної земельної ділянки.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, виданим на підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради від 24.09.04 №1789, зареєстрованого Миколаївським МБТІ 30.09.04 за №7688497, позивач є власником нежитлового об'єкту за адресою: м. Миколаїв, вул. Фрунзе, 65, який складається з двох основних нежитлових будинків літ. А-1, Г-1 з господарськими та побутовими будівлями та спорудами.
Вказані будівлі та споруди знаходяться на земельній ділянці загальною площею 0,1974 га, яка належить до комунальної власності міста та в установленому порядку в користування позивачу не надавалась.
Миколаївським МБТІ 27.01.06 проведено поточну інвентаризацію за адресою: м. Миколаїв, вул. Фрунзе, 65, за результатами якої зазначено: склад літера Д-1 загальною площею 101,2 м2 та склад літера Е-1 загальною площею 97 м2 збудовані позивачем самовільно.
Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Позивач обставини самовільного будівництва вказаних об'єктів не спростував, а, навпаки, заявив позовні вимоги про визнання за ним права власності на ці об'єкти на підставі ч. 3 ст. 376 ЦК України.
Згідно з вказаною нормою право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
З аналізу вказаних норм вбачається, що необхідними умовами узаконення самочинно побудованих об'єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з висновку про те, що відповідач у справі не заперечує проти оформлення за позивачем права власності на спірні об'єкти та не бачить перешкод в оформленні за позивачем права користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Також суд першої інстанції в своєму рішенні вказав про відсутність заперечень з боку сусідів та отримання позивачем позитивних висновків санітарно-епідеміологічної станції Заводського району м. Миколаєва, Заводського районного відділу м. Миколаєва Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України.
Проте ч. 3 ст. 376 ЦК України передбачає визнання в судовому порядку права власності на самовільно збудоване нерухоме майно лише в тому разі, коли відповідна земельна ділянка в установленому порядку надана особі, що здійснила самочинне будівництво.
Відповідно до ст. 116 ЗК України набуття права на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації в межах їх повноважень.
При розгляді справи суди встановили, що земельна ділянка, на якій розташовані спірні об'єкти, на момент розгляду спору не передавалась у власність або користування позивача.
Звертаючись з касаційною скаргою, позивач вказаний висновок суду не спростовував та не доводив наявність та неврахування судами певних доказів щодо наявності у нього прав на відповідну земельну ділянку та прийняття Миколаївською міською радою рішення про надання цієї земельної ділянки позивачу.
Доводи позивача щодо наявності доказів, які підтверджують можливість подальшого оформлення вказаної земельної ділянки, не приймаються до уваги судовою колегією, оскільки не спростовують висновку судів про відсутність у позивача відповідного права на момент розгляду справи судами.
Слід погодитись з доводами позивача щодо відсутності встановлення судами обставин наявності на момент розгляду справи права власності або користування відповідною земельною ділянкою у ПП ОСОБА_1, оскільки в постанові суду апеляційної інстанції зазначено лише про прийняття Миколаївською міською радою рішення №НОМЕР_1 щодо погодження місця розташування магазину та резервування вказаної земельної ділянки за цією особою.
Проте відсутність у позивача прав на відповідну земельну ділянку є достатньою підставою для відмови в задоволенні позову про визнання права власності на самочинно збудовані на ній об'єкти нерухомості на підставі ч. 3 ст. 376 ЦК України, а відтак постанова суду апеляційної інстанції не підлягає скасуванню, а касаційна скарга -задоволенню.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарсь кий суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.09.06 у справі №7/171/06 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький