ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

07 грудня 2006 р.

№ 23/240

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого

Грейц К.В.,

суддів :

Бакуліної С.В., Глос О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги

Приватного підприємства “Бонфаєр”

на постанову

від 03.10.2006 року Київського апеляційного господарського суду

у справі

№ 23/240

господарського суду

міста Києва

за позовом

Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до	Приватного підприємства “Бонфаєр”

про	стягнення 19 779,9 грн.

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від позивача:

Хруменко О.В. –старший прокурор відділу військової прокуратури Центрального регіону України; Гомон О.О. (довіреність від 13.12.2005р. №220/Д-484)

від відповідача:

Деденко Д.І. (довіреність від 01.10.2006р. №0305); Нечипоренко В.Ф. - директор

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Демидова А.М.) від 13.06.2006 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Алданова С.О., судді –Лосєв А.М., Шипко В.В.) від 03.10.2006 року, у справі № 23/240 позов задоволено; стягнуто з відповідача на користь Міністерства оборони України штраф у розмірі 5 494,72 грн. та пеню у розмірі 14 285,18 грн.; стягнуто з відповідача в доход державного бюджету державне мито 197,80 грн. та на користь ДП “Судовий інформаційний центр” 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та відмовити в позові, застосувавши позовну давність, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст.ст.32, 38, 43 ГПК України, ст.ст.613, 614 ЦК України.

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Заслухавши пояснення на касаційну скаргу представників відповідача, які підтримали викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представників позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що на підставі Договору №246/1/1/05/39-Д від 21.03.2005 року про поставку продовольства для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) відповідач зобов’язався поставити продовольство для потреб Міністерства оборони України на суму 516 999,60 грн. до 20.04.2005 року, а позивач забезпечити приймання та оплату продукції (п.1.1 Договору).

Відповідно до Додаткової угоди №1 до Договору №246/1/1/05/39-Д від 21.03.2005 року про поставку продовольства для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) від 15.07.2005 року у зв’язку з продовженням строку поставки продукції підпункт 1.1 Договору викладено в іншій редакції, відповідно до якої передбачено строк постачання продукції - до 15.05.2005 року.

Департаментом тилу Міністерства оборони України відповідно до п.2.3 Договору було видано відповідачу рознарядки, в яких визначено в якій кількості, терміни та за якими адресами ПП “Бонфаєр” здійснює поставку продукції замовнику. Копії рознарядок були залучені до матеріалів справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач на виконання умов Договору здійснив поставку продукції за зазначеними у рознарядках адресами на загальну суму 438 503,58 грн., що підтверджується наданими відповідачем актами прийому та Актом від 26.01.2006 року звіряння розрахунків між ПП “Бонфаєр” та розпорядником коштів державного бюджету Міністерства оборони України, підписаним обома сторонами.

Таким чином, відповідно до умов Договору Приватним підприємством “Бонфаєр” недопоставлено продукцію Міністерству оборони України на суму 78 496,02 грн.

Згідно зі ст.526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Відповідач стверджує, що порушення строків поставки та недопоставка продукції сталися з вини позивача, який відмовився прийняти поставлену ним за накладною №057 від 28.03.2005 року рибу у кількості 17,81 тон. Скаржник також зазначає, що він неодноразово звертався до позивача з вимогою надати йому інформацію за якою адресою і в якій кількості він повинен здійснити поставку, але позивач відповіді йому не надав. Крім того, відповідач зауважує, що актом звірки розрахунків від 26.01.2006 року сторони припинили свої договірні зобов’язання і не заявили одна одній будь-яких вимог матеріального характеру. Зазначені обставини, на думку ПП “Бонфаєр”, є підставою для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання умов договору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів, на підтвердження викладених в касаційній скарзі обставин щодо повернення частини поставленої партії риби, суду першої інстанції інстанцій відповідачем не надавалось. При цьому представник відповідача брав участі в засіданні суду першої інстанції, було подано відзив на позов (а.с.19-20), в якому на обставини відмови позивача прийняти поставлену відповідачем рибу останній не посилався. Отже, апеляційний суд правомірно відмовив відповідачу в задоволенні клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, поважність неподання яких суду першої інстанції відповідач не довів. З доданої до касаційної скарги накладної вбачається, що рибу в кількості 17,81 тон було повернуто, що не може бути підставою для висновку, що відповідачем було належно виконано свої зобов’язання, оскільки він добровільно прийняв частину поставленої ним продукції. Доказів безпідставного, в порушення умов договору, повернення позивачем частини поставленої продукції відповідачем судам не надано, відсутні посилання на неправомірність дій позивача і в касаційній скарзі. Акцент робиться виключно на те, що до повернення частини поставленої продукції позивачем відповідачу останнім було належним чином виконане взяте за договором господарське зобов’язання.

Крім того, судами правомірно враховано те, що в матеріалах справи є рознарядки Департаменту тилу Міністерства оборони України, в яких визначено в якій кількості, терміни та за якими адресами ПП “Бонфаєр” здійснює поставку продукції замовнику, що спростовує доводи відповідача про те, що йому було невідомо куди та якими частинами він має здійснювати поставку риби.

Як вбачається з Акта від 26.01.2006 року звіряння розрахунків між ПП “Бонфаєр” та розпорядником коштів державного бюджету Міністерства оборони України, підписаним позивачем та відповідачем, який є невід’ємною частиною Договору від 21.03.2005 року № 246/1/1/05/39-Д, сторони домовилися щодо припинення постачання продукції. Договір від 21.03.2005 року №246/1/1/05/39-Д вважається закритим. Даний акт є невід’ємною частиною Договору від 21.03.2005 року № 246/1/1/05/39-Д. Даний Акт сам по собі підтверджує факт недопоставки відповідачем позивачу продукції в розмірі повернутої частини партії риби, отже свідчить про невиконання в обумовлені договором сторін строки відповідачем взятих на себе зобов’язань.

Згідно з ч.3 ст.653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов’язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до п.6.2 Договору за порушення строків поставки продукції відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з відповідача додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ст.550 ЦК України, позивач має право на неустойку, яке виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Тобто неустойка (штраф, пеня) не є зобов’язанням, а являється санкцією за невиконання або неналежне виконання зобов’язання.

Колегія суддів погоджується з тим, що оскільки неустойка (штраф, пеня) не є зобов’язанням, розірвання договору не позбавляє кредитора права на неустойку, що нарахована у період з моменту виникнення прострочення виконання зобов’язань до моменту розірвання договору.

Згідно ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Згідно з п.6.3 Договору за відмову від поставки або не поставку (недопоставку) продукції з відповідача стягується штраф у розмірі 7 відсотків вартості недопоставленої продукції.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст. 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ПП “Бонфаєр” від 02.11.2006 року № 0308 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 року у справі
№ 23/240 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 року у справі № 23/240 –без змін.

Головуючий-суддя

К.Грейц

С у д д і

С.Бакуліна О.Глос