АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 жовтня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Соколової В.В.
суддів: Усика Г.І., Головочова Я.В.,
при секретарі Охневській Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24.07.2013 у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесем» про зміну формулювань причин звільнення, визнання записів у трудовій книжці недійсними та стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А
У березні 2013 року позивач звернулася до суду із зазначеним позовом до відповідача в якому просить:
- визнати недійсним і таким, що не відповідає чинному законодавству України внесений в трудову книжку запис: «Запис за № 22 недійсний»;
- визнати формулювання причини звільнення за № 24 «Звільнений в зв'язку з прогулами без поважних причин п. 4. ст. 40 КЗпП України» таким, що не відповідає чинному законодавства України;
- зобов'язати відповідача - ТОВ «Одесем» внести зміни у трудову книжку позивача «Звільнений з роботи за власним бажанням ст. 38 КЗпП України»;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.01.2013 по 16.02.2013 з розрахунку 6400 грн. посадового окладу та 6400 грн. моральної шкоди.
Справа № 756/3553/13
№ апеляційного провадження: 22-ц-796/12298/2013
Головуючий у суді першої інстанції: Васалатій К.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.
В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що з 14.09.2007 позивач був прийнятий на роботу до ТОВ «Одесем» із посадови окладом в розмірі 6400 грн. Вказує, що під час прийняття його на роботу із вересня 2007 р. по січень 2009 р., відповідачем взагалі не здійснювались відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та страхових внесків до пенсійного фонду найманих працівників, яким є і позивач, за що ОСОБА_4- власник ТОВ «ОДЕСЕМ» фігурує у декількох кримінальних справ. Також вказує, що у трудовій книжці позивача внизу існує запис № 22 від 14.09.2007 про прийняття позивача на посаду менеджера у відповідача, і де вказано «запис № 22 недійсний», а у записі № 23 вже вказано про прийняття позивача на посаду менеджера у відповідача - ТОВ «Одесем» із 02.01.2009. Як вказує позивач, під час отримання кредиту в 2008 р., він у відповідача отримав довідку 201 від 24.04.2008 за підписом директора ТОВ «Одесем» - ОСОБА_4 та гол. бухгалтера ОСОБА_5 про розмір заробітної плати в розмірі 6400 грн., тобто підтвердження факту працевлаштування позивача у відповідача із 2007 р. При цьому позивач у своєму позові вказує, що він фактично працював у ТОВ «Одесем» водієм керуючи особистим автомобілем власника ТОВ - ОСОБА_4 також позивач вважає що його звільнення відбулось з порушенням норм трудового права, зокрема незаконність звільнення за прогули 21.01.2013 р., невиплату всіх передбачених законом обов'язкових виплат та на неправильність формулювання причин звільнення внесених у трудову книжку.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24.07.2013 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесем» про зміну формулювань причин звільнення, визнання записів у трудовій книжці недійсними та стягнення матеріальних збитків та моральної шкоди - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, посилаючись на невідповідність його принципам законності і обґрунтованості, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, зокрема, суд не перевірив доказами доводи сторін. Вважає, що оскільки, судом неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи, має місце невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі..
В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.
Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважають рішення суду законним і обґрунтованими, просили залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем факту порушення відповідачем - ТОВ «Одесем» порядку прийняття на роботу в зазначений ним період, тобто з 2007 року або що його фактично було допущено до роботи в ТОВ «Одесем» в зазначений період. Наявні у справі докази, а саме довідки про доходи № 201 від 24.04.2008 за підписом директора та головного бухгалтера підприємства, суд вважав не належним доказом, так як відповідно до вимог ст. 58-59 ЦГІК України, доказ повинен бути належним та допустимим, суду не було надано оригінал вищевказаної довідки, що позбавило можливості дослідити даний документ з дотриманням приписів Постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції». Також, суду першої інстанції позивачем не було надано оригінал трудової книжки, що позбавило можливості встановити факти, які мають значення для вирішення даної справи.
Вказані висновки суду першої інстанції, колегія суддів вважає такими, що відповідають фактичним обставинам та ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Судом встановлено, що підставою укладення трудового договору між ТОВ «Одесем» та ОСОБА_1 стала заява останнього від 02.01.2009 про прийняття його на посаду «менеджера» в ТОВ «Одесем», з випробувальним терміном один місяць з 02.01.2009 (а.с. 36). Згідно копії витягу (Форма ОК-5) з пенсійного фонду України відрахування до Пенсійного фонду України обов'язкових платежів із заробітної плати ОСОБА_1 почалися з січня місяця 2009 року (а.с.10-12).
Згідно ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
Матеріали справи не містять інших даних, які свідчили б про оформлення трудового договору між сторонами 14.09.2007, крім копії трудової книжки позивача, проте, виходячи з наведеної норми Закону, вказаний запис не може беззаперечно свідчити про укладення трудового договору.
Крім того, відповідно до п. 2.10 . Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993, у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.
А отже підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним і таким, що не відповідає чинному законодавству України внесений в трудову книжку позивача запис: «Запис за № 22 недійсний» не вбачається.
Встановлено, що 08.01.2013 позивачем ОСОБА_1 була написана та подана відповідачу заява про звільнення із ТОВ «Одесем» за власним бажанням (а.с. 13). Як вбачається із тексту даного документу, на жодні обставини чи порушення своїх трудових прав, як на підставу для звільнення, ОСОБА_1 на момент написання заяви не посилається.
Відповідно до ст. 38 ч. 1 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (ч. 3 ст. 38 цього Кодексу).
Правовий аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що працівник має право на розірвання трудового договору у визначений ним строк лише у випадках визначених цим Кодексом. В іншому разі розірвання трудового договору проводиться за погодження сторін у строк, що не може перевищувати два тижні і чинне законодавство не містять положень згідно яких у цей період працівник звільняється від виконання трудових обов'язків, а отже день звільнення є останнім робочим днем працівника.
Оскільки звільнення позивача не було зумовлене наявністю поважних причин визначених цим Кодексом, то його вимога про звільнення у визначений ним строк не ґрунтується на нормах чинного законодавства.
Як зазначено вище, день звільнення є останнім робочим днем працівника.
В силу ст. 57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.
З матеріалів справи вбачається, що 08.01.2013 з 14.00 год. до 18.00 год. позивач був відсутній в офісі ТОВ «Одесем», про що 08.01.2013 був складений Акт про відсутність на роботі № 5, засвідчений працівниками ТОВ «Одесем» - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с. 44). Даний акт в ході розгляду справи не спростований позивачем належними та допустимими доказами в розумінні вимог ЦПК України, так само не підтверджені відповідними доказами його твердження про перебування у цей час на робочому місці.
10.01.2013 та 17.01.2013 ОСОБА_1 були направлені рекомендовані листи з вимогою повідомити ТОВ «Одесем» про причини відсутності на роботі за вищевказаний період, із одночасним наданням підтверджуючих документів (а.с.39- 40). Проте, позивачем вказані вимоги відповідача не виконані, причини відсутності на робочому місці не вказані, документів, що свідчили б про поважність причин відсутності не надано.
Відповідно до вимог п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Наказом від 21.01.2013 позивач звільнений з посади менеджера за прогули згідно п.4 ст.40 КЗпП України з 08.01.2013.
Враховуючи, що позивач без поважних причин був відсутнім на роботі більше трьох годин протягом робочого дня 08.01.2013, що підтверджується відповідним актом не спростовано позивачем в ході розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку, що під час звільнення позивача за прогул відповідач порушень чинного трудового законодавства не допустив. А отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог про зміну формулювання причини звільнення позивача.
Оскільки позивач був звільнений з 08.01.2013 то вимога про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.01.2013 по 16.02.2013 є необгрунтованою.
Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи, що порушень трудових прав позивача судом не встановлено, то в силу наведеної норми законодавства, підстави для відшкодування моральної шкоди позивачу відсутні.
За наведених обставин, колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, та правильно вирішив спір по суті у, визначений спосіб.
Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24.07.2013- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: