ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/62942/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБорисенко І.В.

суддів Кошіля В.В.

Моторного О.А.,

за участю секретаря Гончар Н.О.

та представників

позивача Гладуна А.І.

відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення»

на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012

у справі № 2а-1834/12/2670

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення»

доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000252312 від 16.01.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2012 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2012 залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ «Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» за період з 01.07.2008 по 30.06.2011, за результатами якої складено акт № 2490/23-12/04013382 від 01.12.2011;

- перевіркою встановлено, що відповідно до додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість за червень, липень 2010 року (вх. до ДПІ за № 317229 від 20.07.2010 та № 390479 від 25.08.2010) ТОВ «Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення» сформовано податковий кредит за рахунок ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» на загальну суму - 1 331 608,78 грн.;

- на підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000252312 від 16.01.2012 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 664 511,00 грн. (у тому числі, 1 331 609,00 грн. - основний платіж, 332 902,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що укладені між позивачем та його контрагентом угоди є нікчемними згідно з ч.2 ст.215, ч.1 ст.216, ч.1 статті 228 Цивільного кодексу України.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з таким висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до ч.2 ст.228 ЦК України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Згідно ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами права, не є такими, що порушують публічний порядок.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що угоди, які були укладені між позивачем та ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання», визнані судом недійсними.

Крім того, висновок судів попередніх інстанцій про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства ґрунтується на тому, що судами встановлено, що ст. оперуповноважений в ОВС 5 управління Головного Управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБ України майор Сухар В.Г. отримав пояснення від ОСОБА_6, який повідомив, що був у ТОВ «Інженерно-будівельне об'єднання» підставним засновником та директором, ніяких документів щодо його фінансово-господарської діяльності не бачив і не підписував. При цьому вказана особа повідомила про те, що за вчинення вказаних діянь її було визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ст.205 Кримінального кодексу України.

У відповідності до положень ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При цьому колегія суддів зазначає, що обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені під час розслідування кримінальної справи відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15.08.2012 вирок Печерського районного суду м. Києва від 21.04.2011 відносно ОСОБА_6 скасовано, а справу направлено прокурору Печерського району м. Києва на додаткове розслідування.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що судам попередніх інстанцій необхідно врахувати вищевикладене та дослідити обставини реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Крім того, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління по будівництву тунелів і підземних споруд спеціального призначення» задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний