Справа 22-8450 Головуючий у 1 інстанції Принцевська Н.М.
Категорія 12 Доповідач Червинська М. Є.
УХВАЛА Іменем України
15 листопада 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі
Головуючої: Червинської М.Є. Суддів: Алексєєва А.В., Лісового О.О.
При секретарі Мартіросовій А.Б.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2на рішення Ленінського районного
суду м. Донецька від ЗО червня 2006 року за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про визнання права власності на квартиру, розподіл
майна,
Встановив:
Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від ЗО червня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнане право власності по 1\2 частини АДРЕСА_1, автомобіль ВАЗ 2108,1992 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, виділений в натурі ОСОБА_2, з нього на користь ОСОБА_1 стягнута грошова компенсація за 1\2 частку автомобілю в розмірі 3530,35 гривень, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на квартиру та стягнення грошової компенсації на користь ОСОБА_2 відмовлено, з ОСОБА_1 стягнуте державне мито в розмірі 734,30 гривень, 30 гривень за інформаційно-технічне забезпечення, з ОСОБА_2 стягнуте мито в розмірі 750 гривень.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду в частині задоволення позову про визнання за сторонами права власності на 1\2 частки квартири, ухвалити нове
рішення, яким відмовити позивачки в задоволенні позову, посилаючись на те, що суд безпідставно не врахував, що спірна квартира придбана за його власні кошти, які він отримав від продажу іншої квартири, яка належала йому на праві власності, дійшов до необгрунтованого висновку, що спірна квартира є сумісною власністю подружжя.
Суд першої інстанції встановив, що сторони зареєстрували шлюб 9.09.2000 року, під час шлюбу придбали квартиру та автомобіль, які суд вважав сумісно нажитим майном подружжя, тому дійшов до висновку щодо розподілу майна подружжя, визнав право власності за кожною із сторін по 1\2 частки спірної квартири, виділив автомобіль на праві власності відповідачу, стягнувши на користь позивачки 1\2 частку його вартості.
В судовому засіданні відповідач підтримав доводи апеляційної скарги, позивачки просила скаргу відхилити.
Заслухавши доповідача, доводи відповідача, позивачки, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, рішення суду залишенню без змін з наступних підстав:
Відповідно до вимог ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.
Встановлено, що 9.09.2000 року сторони зареєстрували шлюб, за рішенням суду від 18.06.2004 року шлюб розірвано.
Відповідно до договору купівлі-продажу 16.04.2002 року ОСОБА_3 продала, а відповідач ОСОБА_2 купив двохкімнатнуАДРЕСА_1. Вказана квартира придбана відповідачем за 19793 гривні (а. с. 7).
Вирішуючи спір суд дійшов до висновку, що спірна квартира є сумісним майном подружжя, оскільки придбана під час шлюбу й відповідач не довів в судовому засідання, що спірна квартира придбана за його власні кошти.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що однин з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Частиною 2 ст. 60 передбачено, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Заперечуючи проти позову, відповідач наполягав на тому, що спірна квартира придбана за його власні кошти, які він отримав від продажу належної йому іншої квартири, тому спірна квартира не є сумісним майном подружжя.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачу на підставі договору дарування від 16.05.2001 року на праві власності належала двохкімнатна АДРЕСА_1(а. с. 71). 15.02.2002 року відповідач продав вказану квартиру ОСОБА_4, продаж вчинено за 6779 гривень. Будь-яких доказів, що на придбання спірної квартири відповідачем були витрачені гроші, які він отримав від продажу зазначеної квартири, не надано.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом тієї обставини, що спірна квартира була придбана за суму еквівалентну 6000 доларів США й відповідно за таку ж ціну була продана квартира, яка належала відповідачу на підставі договору дарування, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються договорами купівлі-продажу, й належними доказами не підтверджені. Як і не підтверджені доказами доводи відповідача про витрачення особистих грошей на придбання спірної квартири, позивачка зазначене не підтверджує, докази відповідачем щодо цього не надані.
Оскільки відповідач не надав належних доказів щодо придбання спірної квартири за особисті кошти, суд першої інстанції правильно визнав спірну квартиру сумісною власністю подружжя.
Інші доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції, висновки суду вони не спростовують.
Суд першої інстанції з врахування фактичних обставин справи, з врахування однакових часток сторін в спірній квартирі, відсутності у них іншого житла, дійшов до правильного висновку щодо залишення спірної квартири у сумісному користування з визначення часток співвласників.
В решті частині рішення суду не оскаржене, ухвалене без порушень вимог матеріального і процесуального права, підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд
Ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 30 червня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.