ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2006 р. | № 190/19-05/10 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Фролової Г. М. –головуючого Волковицької Н.О. Мачульського Г.М. |
за участю представників: |
позивача | Тищенко О.А., дов. від 06.07.2006 року Сітенок Л.В., дов. від 06.07.2006 року |
відповідача | Костина В.І.. дов. від 26.07.2006 року Проворотна В.М., дов. від 26.07.2006 року |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю “Пайовик” |
на постанову | Київського міжобласного апеляційного господарського суду |
від | 16.02.2006 року |
у справі | № 190/19-05/10 господарського суду Київської області |
за позовом | Білоцерківського районного споживчого товариства |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю “Пайовик” |
про | стягнення 47 654, 60 грн. |
ВСТАНОВИВ:
Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 24.07.2006 року у зв’язку з відпусткою суддів Муравйова О.В., Полянського А.Г., для розгляду касаційної скарги у справі № 190/19-05/10 господарського суду Київської області, призначено колегію суддів у складі: головуючий – Фролова Г.М., судді: Волковицька Н.О., Мачульський Г.М.
У травні 2005 року Білоцерківське районне споживче товариство звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Пайовик” про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по орендній платі в розмірі 31 631, 43 грн., пені за прострочення платежу в розмірі 4 908, 12 грн.
11.11.2005 року, в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач подав заяву про зміну розміру позовних вимог, в яких просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по орендній платі в розмірі 40 916, 63 грн., суму пені в розмірі 7 792, 16 та відшкодування земельного податку в розмірі 15 862, 90 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно до договору № 35 від 01.03.2000 року, укладеного між Білоцерківським районним споживчим товариством і Товариством з обмеженою відповідальністю “Пайовик”, відповідач зобов’язувався своєчасно сплачувати оренду плату в розмірі та порядку, визначеному вказаним вище договором, однак, взяті на себе за договором зобов’язання, починаючи з травня 2003 року не виконує. Крім того, позивач зазначає, що у відповідності з пунктом 5.1.2 вказаного вище договору відповідачу нарахована пеня за несвоєчасну сплату орендної плати, а відповідно до пункту 3.3 він повинен відшкодувати позивачу витрати, пов’язані зі сплатою податку на землю.
Рішенням господарського суду Київської області від 08.12.2005 року (суддя: Тищенко О.В.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.02.2006 року (судді: Зеленіна Н.І. –головуючий, Рибченко А.О., Швець В.О.) по справі №190/19-05/10 господарського суду Київської області, позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Пайовик” на користь Білоцерківського районного споживчого товариства 40 916, 63 грн. заборгованості по орендній платі, 7 792, 16 грн. пені, 487, 10 грн. державного мита та 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.
Мотивуючи судові рішення, господарські суди, з посиланням на статті 269, 270 Цивільного кодексу Української РСР, статті 651, 652, 610, 762, 796, 797 Цивільного кодексу України, статтю 193 Господарського кодексу України, Закон України “Про оренду землі”, зазначають, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 40 916, 63 грн. заборгованості по сплаті орендних платежів є обґрунтованими, документально підтвердженими та підлягають задоволенню. Крім того, суди зазначають, що відповідно до Закону України “Про оренду землі” орендна плата є істотною умовою договору оренди земельної ділянки, а тому плата за користування земельною ділянкою повинна здійснюватися за окремим договором оренди землі. Суди також зазначають, що відповідно до пункту 5.1.2 договору та Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 7 792, 16 грн. підлягають задоволенню.
Не погоджуючиcь з постановою суду, Товариство з обмеженою відповідальністю “Пайовик” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та доповненням до касаційної скарги на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.02.2006 року по справі №190/19-05/10 господарського суду Київської області, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального права, зокрема, статей 1, 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, Цивільного кодексу Української РСР. Зокрема, заявник посилається на те, що розгляд справи в суді першої інстанції був відкладений не на той день, що просив відповідач і рішення у справі прийнято без представника відповідача.
Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення та постанову у справі залишити без змін, посилаючись на обґрунтованість їх прийняття.
Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанції.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, між Білоцерківським районним споживчим товариством та Товариством з обмеженою відповідальністю “Пайовик” укладено договір №35 оперативної оренди основних засобів та співробітництва.
На виконання зазначеного договору, позивачем як орендодавцем передано відповідачу у строкове платне користування виробничий комплекс у складі ковбасного цеху, ХЗП, які знаходяться за адресою: м. Біла Церква, Володарське шосе, 3-й кілометр, а також основні засоби вартістю згідно балансу 337376,00 грн.
Згідно пункту 3.1 договору орендна плата визначається за домовленістю сторін, а саме 1543,00 грн. щомісячно.
Строк дії договору до 01.12.2007 року.
Відповідно до пункту 4.1.2 договору орендар зобов’язаний своєчасно, не пізніше 10 числа звітного місяця і в повному обсязі вносити орендодавцю орендну плату згідно умов договору.
В порушення умов договору, відповідач орендні платежі не сплачував починаючи з травня 2003 року, у результаті чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 40916,63 грн.
Згідно змісту пункту 4 Перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Взяті на себе зобов'язання за договором відповідач не виконав, а тому вимоги позивача є цілком правомірними та обґрунтованими.
Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 15862,90 грн. як плати за користування земельною ділянкою не оскаржуються, що підтверджено представниками відповідача в судовому засіданні.
Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі та доповненнях до касаційної скарги, судом не приймаються, виходячи з наступного.
Частина 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Проте, відповідачем не надано жодних допустимих доказів в підтвердження своїх заперечень у тому числі й щодо розірвання або визнання недійсним договору оренди №35 в установленому законом порядку.
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку обставинам справи та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Крім того, відповідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках голова господарського суду чи заступник голови господарського суду має право продовжити строк вирішення спору, але не більш як на один місяць. За клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою цієї статті. Заступником голови господарського суду Київської області 08.11.2005 року винесено ухвалу по справі № 190/19-05/10, згідно якої строк вирішення спору по справі №190/19-05/10 продовжено на один місяць до 09.12.2005 року (т.1 а.с.108). Рішення господарського суду Київської області прийнято 08.12.2005 року.
З урахуванням викладеного, твердження заявника про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що рішення та постанова у справі прийняті у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Пайовик” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Київської області від 08.12.2005 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.02.2006 року у справі №190/19-05/10 господарського суду Київської області залишити без змін.
Головуючий Г. Фролова
Судді : Н. Волковицька
Г. Мачульський