ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
24 жовтня 2013 рокуСправа №827/2279/13-а
Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:
головуючого судді - Гавури О.В.,
при секретарі - Плаксіній О.С.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1, виданий Гагарінським РВ УМВС України в м.Севастополі 07.12.2001,
представника позивача - Куртаметова Артура Серверовича, довіреність б/н від 15.04.2013, ГО «Союз громадян «За справедливість»,
представника відповідача - Острової Галини Віталіївни, довіреність №07/15-375 від 16.09.2013, Державна інспекція з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у м. Севастополі,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Громадської організації «Союз громадян «За справедливість» в інтересах ОСОБА_1 до Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у місті Севастополі про визнання дій незаконними,
ВСТАНОВИВ:
16.09.2013 Громадська організація «Союз громадян «За справедливість» в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у місті Севастополі про визнання дій незаконними.
Позивач просив:
- визнати дії Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у місті Севастополі щодо розгляду звернення ОСОБА_2 від 20.05.2013 №19-730-08 незаконними,
- визнати дії Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у місті Севастополі в частині розповсюдження інформації третім особам про ОСОБА_1 в листі відповідача від 10.06.2013 №07/04-235,
- заборонити Державній інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у місті Севастополі приймати та розглядати заяви від ОСОБА_2 та «Регіональної правозахисної групи «Полуостров Крим»,
- стягнути з відповідача судовий збір.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем вимог ст. 31 Конституції України, ст.11 Закону України «Про інформацію», ст.10 Закону України «Про захист персональних даних». Відповідач без згоди ОСОБА_1 розповсюдив інформацію третім особам, яка дозволяє ідентифікувати його та встановити місце його проживання.
Позивач та його представник у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягали у повному обсязі, з підстав викладених у позові.
Представник відповідача проти позову заперечував, з мотивів викладених у запереченні (арк. с. 28-30).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши позивача, представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 29.05.2013 Інспекцією Держенергонагляду у м.Севастополі з прокуратури м.Севастополя за належністю було отримано звернення ОСОБА_2 для перевірки і вжиття заходів відповідно до наданих повноважень.
Дане звернення було розглянуте та заявнику 10.06.2013 була надана відповідь від 10.06.2013 №07/04-235 (арк.с.35). Зі змісту відповіді вбачається, що електропостачання житлового будинку АДРЕСА_1 здійснювалося за відсутності договору про користування електроенергією, при цьому було зазначено, що ПАТ «ЕК «Севастопольенерго» пропонувало ОСОБА_1 укласти такий договір. Паспорт громадянина України ОСОБА_1 свідчить, що позивач зареєстрований за адресою вказаною у відповіді Інспекції Держенергонагляду у м.Севастополі.
Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996, № 393/96-ВР регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.
Відповідно до статті 1 Закону громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Стаття 3 передбачає, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Відповідно до статті 4 до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
- порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
- створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
- незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Вимоги до звернення передбачені у статті 5 Закону, а саме - звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.
Відповідно до статті 8 письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.
Виходячи з аналізу викладених правових норм коло суб'єктів звернення відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» обмежено лише фізичними особами - громадянами України та особами, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території.
Відтак з огляду на сферу регулювання цього Закону та визначених Законом суб'єктів звернення поданий від керівника «Регіональної правозахисної групи «Полуостров Крим» ОСОБА_2 лист не може підпадати під категорію звернення згідно з цим Законом та не відповідає вимогам ст.ст.5, 8 Закону.
Рішенням Конституційного Суду України N 2-рп/2012 від 20.01.2012 року у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень ч. 1, ч. 2 ст. 32, ч. 2, ч. 3 ст. 34 Конституції України встановлено, що інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною; збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.
Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992, № 2657-XII регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.
Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» володілець персональних даних - фізична або юридична особа, якій законом або за згодою суб'єкта персональних даних надано право на обробку цих даних, яка затверджує мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про захист персональних даних» використання персональних даних передбачає будь-які дії володільця щодо обробки цих даних, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб'єктам відносин, пов'язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб'єкта персональних даних чи відповідно до закону.
Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження (ч. 2 ст. 11 цього Закону).
З аналізу вищенаведених правових норм слідує, що дані, про які просила надати інформацію «Регіональна правозахисна група «Полуостров Крим» у своєму запиті, належать до конфіденційної інформації, тобто до публічної інформації з обмеженим доступом, в наданні якої може бути відмовлено розпорядником.
Тобто, Державна інспекція з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у місті Севастополі, яка, виходячи із змісту норм законодавства про захист персональних даних, є володільцем персональних даних, не мала повноважень щодо надання інформації стосовно особи, з якою не укладено договір про користування електроенергією.
Вищенаведене свідчить про те, що при вчиненні оскаржених дій відповідач - Державна інспекція з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у місті Севастополі, діяла всупереч вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Що стосується позовної вимоги про заборону Державній інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у місті Севастополі приймати та розглядати заяви від ОСОБА_2 та «Регіональної правозахисної групи «Полуостров Крим», суд зазначає наступне.
Право на судовий захист передбачено статтею 55 Конституції України: права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
При цьому, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Для того, щоб особі було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Таким чином, захисту підлягають порушені права позивача, а не можливість їх порушення у майбутньому.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства Україні кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Постанову складено та підписано в порядку частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні 29 жовтня 2013 року.
Керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії в місті Севастополі щодо розгляду звернення координатора проекту Регіональної правозахисної групи «Полуостров Крим» ОСОБА_2 від 20 травня 2013 року.
Визнати протиправними дії Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії в місті Севастополі в частині розповсюдження конфіденційної інформації третім особам про ОСОБА_1, викладені в листі №07/04-235 від 10 червня 2013 року.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 34 грн. 41 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили у порядку та строки передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Гавура