10.4.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 жовтня 2013 року Справа № 812/8197/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Цицюри О.О.,

при секретарі судового засідання: Запорожцевій І.В.,

за участю представників сторін:

позивач: Лисенко Н.П. (довіреність №1/01-5839 від 19.12.2012),

відповідач: не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом Луганського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення суми матеріального забезпечення та вартості наданих послуг у розмірі 2100,35 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

25 вересня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення суми матеріального забезпечення та вартості наданих послуг у розмірі 2100,35 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що у періоди з 15.07.2005 по 30.01.2006 та з 18.04.2008 по 27.08.2008 в Луганському міському центрі зайнятості на обліку в якості безробітної перебувала ОСОБА_2 За вказані періоди одержала матеріальне забезпечення та соціальні послуги у загальному розмірі 2100,35 грн. Згідно повідомлення УПФУ в Жовтневому районі м. Луганська державним реєстратором розпочата процедура припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за її рішенням. В результаті обміну з Єдиним державним реєстром було виявлено, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем у стадії припинення підприємницької діяльності, про що внесено відомості до Державного реєстру. Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців дата державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 18.09.2002. У письмових поясненнях від 26.06.2013 ОСОБА_2 повідомила про те, що 18.09.2002 вона була зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Таким чином, на дату реєстрації в Луганському міському центрі зайнятості ОСОБА_2 мала свідоцтво про державну реєстрацію, як фізична особа підприємець і відповідно до ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» була зайнятою особою, незаконно набула статусу безробітної та незаконно отримувала матеріальне забезпечення та соціальні послуги у загальному розмірі 2100,35 грн.

На підставі п. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» просить суд стягнути з відповідача суму незаконно отриманого матеріального забезпечення та вартості наданих соціальних послуг у загальному розмірі 2100,35 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним в позові та просив суд їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не прибула, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, у судовому засіданні від 10.10.2013 не заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 КАС України суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

З 01.01.2011 набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VІ, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

До набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» діяв порядок, передбачений Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 року №1533-ІІІ.

Відповідно до ст. 8 Закону України від 02 березня 2000 року №1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління на випадок безробіття, провадження збору на акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості (стаття 12 Закону).

Відповідно ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803-ХІІ безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

Пунктом 1 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. N 219 до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, влаштуватися на роботу за сумісництвом чи у вільний від навчання час.

Судом встановлено, що 15 липня 2005 року та 18 квітня 2008 року відповідач зверталась до Луганського міського центру зайнятості із заявами про надання їй статусу безробітної з виплатою допомоги по безробіттю, в якій зазначила, що вона не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, не займається трудовою діяльністю, пенсію не отримує, не має права на пенсію за віком, у тому числі на пільгових умовах та на пенсію за вислугою років (а.с.8,11).

Наказами Луганського міського центру зайнятості від 15.07.2005 №НТ050715 та від 18.04.2008 ОСОБА_2 надано статус безробітної (а.с.9,10,12,13).

Згідно витягів із наказів про прийняття рішення по особі, ОСОБА_2 у періоди з 15.07.2005 по 30.01.2006 та з 18.04.2008 по 27.08.2008 було виплачено допомогу по безробіттю, матеріальну допомогу в період професійного навчання та компенсацію витрат на проїзд у загальному розмірі 2100,35 грн. (а.с.9,12).

Наказам Луганського міського центру зайнятості від 30.01.2006 №НТ060130 ОСОБА_2 була знята з обліку, у в'язу з працевлаштуванням безробітного (а.с.9). Наказам Луганського міського центру зайнятості від 27.08.2008 №НТ080827 ОСОБА_2 була знята з обліку, у в'язу з поданням безробітним письмової заяви про відмову від послуг СЗ (а.с.12).

Підпунктом «б» п. 3 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 р. № 803-ХІІ встановлено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» районний центр зайнятості, як робочий орган виконавчої дирекції Фонду контролює правильність витрат за страхуванням на випадок безробіття, проводить розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, державної податкової політики, Пенсійним фондом України за погодженням з правлінням Фонду. Розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення здійснюється шляхом звіряння даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних Пенсійного фонду України та Державної податкової адміністрації України, а в разі необхідності - шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників.

Судом встановлено, що у періоди перебування на обліку в центрі зайнятості з 15.07.2005 по 30.01.2006 та з 18.04.2008 по 27.08.2008 ОСОБА_2 була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 18.09.2002 по 12.06.2013, що підтверджується повідомленням УПФУ в Жовтневому районі м. Луганська від 17.06.2013 №6258/03, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» №1611 від 22 липня 2013 року, протоколом засідання комісії з розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним Луганського міського центру зайнятості від 22.07.2013 №40 та письмовими поясненнями відповідача (а.с.15,16,17,18-19,22-23).

Таким чином, громадянка ОСОБА_2 на дати надання їй статусів безробітної була підприємцем, але при заповненні заяв про надання статусу безробітної від 15 липня 2005 року та 18 квітня 2008 року (а.с.8,11) про це не повідомила спеціаліста служби зайнятості, що спричинило незаконне надання статусу безробітного та виплату допомоги по безробіттю.

Згідно ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до п.6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року N 307, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.

Згідно довідок Луганського міського центру зайнятості відповідачу, у періоди з 15.07.2005 по 30.01.2006 та з 18.04.2008 по 27.08.2008, було нараховано та виплачено допомогу по безробіттю, матеріальну допомогу в період професійного навчання та компенсацію витрат на проїзд у загальному ОСОБА_2 у загальному розмірі 2100,35 грн. (а.с.20,21).

На виконання порядку розслідування страхових випадків позивачем прийнято наказ від 22.07.2013 № 67-б про повернення коштів (а.с.24).

Відповідачу на виконання наказу позивача 22.07.2013 № 67-б було запропоновано добровільно повернути незаконно отримане матеріальне забезпечення на випадок безробіття у розмірі 2100,35 грн. (а.с.26).

Суд зазначає, що особи які мають статус суб'єкта підприємницької діяльності, незалежно від того, чи отримують вони дохід чи ні, не можуть належати до осіб, що мають статус безробітного, адже підприємство - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та листа УПФУ в Жовтневому районі м. Луганська відповідач у періоди з 18.09.2002 по 12.06.2013 була зареєстрована у якості фізичної особи-підприємця (а.с.15,16).

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Луганського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення суми незаконно отриманого матеріального забезпечення та вартості наданих соціальних послуг у розмірі 2100,35 грн. підлягають задоволенню, оскільки є законними та обґрунтованими.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 28 жовтня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 30 жовтня 2013 року, про що згідно вимог ч. 2 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 105, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Луганського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення суми матеріального забезпечення та вартості наданих послуг у розмірі 2100,35 грн. задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Луганського міського центру зайнятості суму незаконно отриманого матеріального забезпечення та вартості наданих соціальних послуг у розмірі 2100,35 грн. (дві тисячі сто гривень 35 копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова складена та підписана у повному обсязі 30 жовтня 2013 року.

Суддя О.О. Цицюра