ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" жовтня 2013 р. Справа № 809/1873/13-a
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Боршовського Т.І.,
суддів Кафарського В.В.
Тимощука О.Л.
за участю секретаря судового засідання Ферштей А.М.
позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - Чернова Р.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - начальник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області Присяжнюк М.В., Івано-Франківський міський центр зайнятості про визнання дій неправомірними, скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання провести нарахування та виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та зобов'язання до вчинення дій,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернулась з адміністративним позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, в якому, з врахуванням заяви про уточнення та доповнення позовних вимог від 27.06.2013 року, просить визнати дії відповідача по звільненню її з посади начальника юридичного відділу неправомірними; визнати незаконним та скасувати наказ Регіонального відділення ФДМ України в Івано-Франківській області від 24.07.2009 року № 34-к «Про звільнення ОСОБА_2»; поновити її на посаді начальника юридичного відділу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області з 25.07.2009 року; зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату ОСОБА_2 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з урахуванням індексації заробітної плати, за період з 25.07.2009 року до дати поновлення на роботі; зобов'язати відповідача провести встановлені законом відрахування до Єдиного соціального внеску із нарахованої суми заробітної плати за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.07.2009 року; зобов'язати відповідача подати до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську скасовуючу та коригуючу звітність за час вимушеного прогулу; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн.
Адміністративний позов ОСОБА_2 обґрунтований тим, що не відбулася реорганізація Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області з ліквідацією юридичного відділу, а була фактично проведена реорганізація юридичного відділу в юридичний сектор. При цьому, зазначає позивач, в результаті вказаної реорганізації мало місце скорочення чисельності працівників юридичного відділу, проте посада начальника підрозділу регіонального відділення Фонду, що займався правовою роботою, не скорочувалась. За наведеного, позивач посилаючись на норми ч. 2 ст. 40, ст. 49-2 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), вважає, що відповідач зобов'язаний був запропонувати їй посаду начальника юридичного сектора. Також позивач вважає, що згідно положень частин 1, 2 ст. 235 КЗпП України, Закону України «Про зайнятість населення», п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, відповідач зобов'язаний нарахувати та виплати їй середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення - 24.07.2009 року до дати поновлення на роботі. Окрім цього, позивач, посилаючись на норми ст. 43 Конституції України, ст. 237-1 КЗпП України, п.п. 2.3, 2.25 спільного наказу Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року, вважає, що відповідач повинен відшкодувати їй моральну шкоду в розмірі 15000 грн. В обґрунтування вказаної вимоги позивач вказує, що моральна шкода завдана їй в результаті незаконного звільнення, яке заподіяло їй моральних страждань. Окрім цього, позивач вважає, що їй завдано моральної шкоди також незаконним записом у трудовій книжці, що позбавило її можливості отримати державну допомогу по безробіттю як особа, яка втратила роботу з незалежних від неї обставин.
Позивач в судовому засіданні підтримала свій позов в повному обсязі.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області в письмових запереченнях проти позову заперечило в повному обсязі. Зокрема, відповідач зазначає про те, що відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області від 15.05.2009 року № 20-к відбулась реорганізація та зміна в організації праці даного регіонального відділення, внаслідок якого було ліквідовано юридичний відділ в складі 5 штатних одиниць зі скорочення посад, зокрема, й посади, яку обіймала позивач у справі: начальника юридичного відділу, та створено юридичний сектор у складі 3 штатних одиниць. Дані обставини також підтверджуються штатними розписами по регіональному відділенню до і після реорганізації, з яких вбачається, що були ліквідовані (скорочені) всі 5 посад по юридичному відділу, зокрема, й посада начальника юридичного відділу, та створені 3 нових посади. Вказане, на думку відповідача, також відповідає положенням ст. 2 Закону України «Про державну службу», роз'ясненням, викладеним Міністерством праці та соціальної політики України в листі № 114/06/187-11 від 07.04.2011 року, щодо правового змісту інституту «посада». Окрім цього, відповідач посилається на те, що ним було дотримано вимог ч. 2 ст. 40, ст. 49-2 КЗпП України та запропоновано позивачу іншу роботу за її професією та спеціальністю, однак від усіх запропонованих посад позивач відмовилася.
Представники відповідача в судових засіданнях підтримали повністю вказані заперечення проти адміністративного позову та просили в його задоволенні відмовити повністю.
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Івано-Франківський міський центр зайнятості письмових заперечень, пояснень суду не подало. Представник вказаної третьої особи в судовому засіданні пояснила, що позивач в серпні 2009 року зверталась до Івано-Франківського міського центру зайнятості, однак їй було роз'яснено про неможливість її реєстрації у вказаному Центрі як працівника, звільненого відповідно до ст. 40 КЗпП України, оскільки в поданій нею трудовій книжці формулювання причин звільнення не відповідало вимогам, передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року. Було запропоновано позивачу звернутись для реєстрації з метою пошуку роботи до державної служби зайнятості за умови подання всіх документів, визначених Порядком реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2009 року. Представник третьої особи при вирішенні даного адміністративного позову поклалась на розсуд суду.
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Присяжнюк М.В. в клопотанні від 05.08.2013 року (вх. № 8516 від 08.08.2013 року) просив в задоволенні даного адміністративного позову відмовити та розглядати справу без його участі в судовому засіданні. Інших клопотань від вказаної третьої особи на адресу суду не надходило.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 24.10.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача, представників відповідача та третьої особи, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_2 з 20 лютого 1995 року перебувала на державній службі в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, що підтверджується записами в її трудовій книжці, матеріалами особової справи, заведеної в даному державному органі, зокрема копією наказу по регіональному відділенні № 31-к від 19.02.1995 року, присягою державного службовця від 20.02.1995 року.
Як вбачається з наказу начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області № 73-к від 02.12.2002 року, ОСОБА_2 призначено на посаду начальника юридичного відділу вказаного регіонального відділення.
Вказані обставини визнаються сторонами й не заперечуються.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Судом встановлено, що 15.05.2009 року відповідачем прийнято наказ за № 20-к про реорганізацію регіонального відділення, яким, посилаючись на п. 8 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року № 412 (із наступними змінами та доповненнями), лист Фонду державного майна України від 07.05.2009 року № 10-9-6358, Зміни № 2 до штатного розпису регіонального відділення на 2009 рік, вирішено ліквідувати юридичний відділ, відділ господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення, а також провести зміни в організації праці відділу організаційно-кадрової роботи та зв'язків із громадськістю, який перейменувати та передати йому функції відділу господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення. Також даним Наказом створено юридичний сектор. В зв'язку з цим, в наказі також зазначено про необхідність повідомити про можливе наступне вивільнення усіх працівників відділів, що ліквідовуються, та запропонувати їм інші посади. Зокрема, вказаним наказом позивачу запропоновано посаду головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору.
На виконання наказу № 20-к від 15.05.2009 року відповідачем цього ж дня оголошено працівникам, в тому числі й позивачу, його зміст, що підтверджується копією протоколу наради від 15.05.2009 року, розпискою позивача на примірнику вказаного наказу, та вручено ОСОБА_2 повідомлення за № 18-13-01176 з пропозицією посади головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору, а також із роз'ясненням порядку припинення трудового договору.
Вказана обставина не заперечується позивачем.
Відповідно до наказу № 26-к від 09.06.2009 року, відповідач повідомленням за № 18-13-013 від 10.06.2009 року запропонував позивачу, крім раніше запропонованої посади головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору, ще ряд вакантних у Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Івано-Франківській області посад, а саме: головного спеціаліста відділу управління корпоративними правами, державним майном та реформування власності; головного спеціаліста відділу оцінки та приватизації державного майна; головного спеціаліста контрольно-ревізійного відділу; провідного спеціаліста контроль-ревізійного відділу; спеціаліста 1 категорії контрольно-ревізійного відділу контрольно-ревізійного відділу; заступника начальника відділу оренди державного майна (на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_6); спеціаліста 1 категорії відділу оренди державного майна (на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_7(ОСОБА_8); провідного спеціаліста відділу оренди державного майна; провідного спеціаліста відділу організаційно-кадрової роботи, зв'язків з громадськістю та матеріально-технічного забезпечення.
10.06.2009 року ОСОБА_2 вручено вищевказане повідомлення та ознайомлено її з наказом під розписку, що й не заперечується позивачем.
Листом від 24.07.2009 року на повідомлення № 18-13-01176 від 15.05.2009 року та № 18-13-01390 від 10.06.2009 року ОСОБА_2 відмовилась від всіх запропонованих їй посад в регіональному відділенні, посилаючись на те, що є вакантною посада начальника юридичного сектора, яка їй не запропонована.
24.07.2009 року начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області видано наказом за № 34-к, яким: п. 1 - звільнено ОСОБА_2 з посади начальника юридичного відділу з 24.07.2009 року у зв'язку з відмовою від переведення на іншу посаду (п.1 ст. 40 КЗпП України); п. 2 - зобов'язано виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за 9 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період з 26.10.2008 року по 25.10.2009 року та вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати відповідно до ст. 44 КЗпП України; п. 3 - зобов'язано повідомити у встановленому порядку державну службу зайнятості про фактичне звільнення ОСОБА_2 24.07.2009 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України; п. 4- вирішено питання контролю за виконанням наказу.
Як вбачається з розписки позивача на примірнику вказаного наказу, ОСОБА_2 ознайомлена з вказаним наказом 24.07.2009 року.
Статтею 43 Конституції України, передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII, регулюються суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, що є складовою права громадян на працю.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу» підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України, та спеціальними, які наведені в цьому Законі.
В даному випадку до спірних правовідносин підлягають застосування норми Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України), якими передбачено загальні підстави припинення державної служби.
Так, загальні підстави припинення трудового договору передбачені ст. 36 КЗпП України. Згідно з ч. 3 вказаної Статті у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому, згідно частини другої цієї статті, звільнення із зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Пунктом 8 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року № 412, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що начальник регіонального відділення затверджує структуру, штатний розпис відділення і кошторис витрат на його утримання у межах граничної чисельності та фонду оплати праці працівників й асигнувань на утримання відділення, затверджених Головою Фонду.
Як встановлено вище, відповідач наказом № 20-к від 15.05.2009 року відповідно до п. 8 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, листа Фонду державного майна України від 07.05.2009 року № 10-9-6358, змін № 2 до штатного розпису регіонального відділення на 2009 рік, провів зміну структури регіонального відділення зі змінами в організації виробництва і праці, а саме: ліквідував юридичний відділ, відділ господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення, перейменував відділ організаційно-кадрової роботи та зв'язків із громадськістю, якому також передано функції відділу господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення, а також створено юридичний сектор.
Листом Фонду державного майна України № 10-09-9366 від 02.07.2009 року повідомлено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області про те, що Фондом не виявлено порушень законодавства при реорганізації вказаного регіонального відділення.
Відповідно до визначення, викладеного в ст. 2 Закону України «Про державну службу», посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових обов'язків.
Як вбачається з поданих відповідачем копій штатного розпису на 2009 рік, Переліку № 2 змін до штатного розпису на 2009 рік, затверджених начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області та погодженим в.о.Голови Фонду державного майна України 23.02.2009 року та 21.05.2009 року відповідно, було виключено зі штатного розпису юридичний відділ у складі п'яти посад: начальника відділу з посадовим окладом 1515 грн., заступника начальника відділу з посадовим окладом 1469 грн. та трьох головних спеціалістів-юрисконсультів з посадовими окладами 1015 грн., та введено в штатний розпис юридичний сектор в складі трьох посад: начальника сектору з посадовим окладом 1083 грн. та двох головних спеціалістів-юрисконсультів з посадовими окладами 1015 грн.
Судом також досліджено Положення про юридичний відділ регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, затверджене наказом начальника регіонального відділення від 31.03.2008 року № 32-к, та Положення про юридичний сектор регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, затверджене наказом начальника регіонального відділення від 21.08.2009 року № 44-к, та встановлено, що вони містять ідентичні положення щодо завдань та функцій вказаних юридичних служб, їх керівництва, та ґрунтуються на Загальному положенні про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 року № 1040, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, яким передбачено загальні вимоги до всіх юридичних служб органів виконавчої влади, незалежно від того, який це структурний підрозділ: відділ, сектор. Окрім цього, слід зазначити, що на час реорганізації юридичного відділу та звільнення позивача зі займаної посади начальника цього відділу, було відсутнє положення про юридичний сектор, оскільки воно було затверджено лише наказом по регіональному відділенню від 21.08.2009 року, а, отже, при визначенні вимог щодо зайняття посади начальника сектора, в тому й кваліфікаційних вимог до претендентів на вказану посаду, відповідач в особі начальника регіонального відділення повинен був керуватись положеннями ч. 2 ст. 40, ст. 49-2 КЗпП України, п.п. 7, 8 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року № 412, п. 18 Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 року № 1040, п.п. 2.15, 2.17, 2.19 Посадової інструкції начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України, затвердженої головою Фонду Державного майна України 19.12.2006 року.
Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 з наступними змінами та доповненнями, роз'яснив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При цьому, таке звільнення допускається у випадку, коли неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. У разі перетворення одного структурного підрозділу особи публічного права в інший або його перепрофілювання звільнення зі служби може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, а звільнення у зв'язку з ліквідацією можливе у разі, коли ліквідується юридична особа, а не її структурний підрозділ.
Суд дослідивши вищевказані докази, та керуючись наведеними нормами матеріального права, беручи до уваги роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, дійшов висновку про те, що відповідно до наказу начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області № 20-к від 15.05.2009 року відбулись зміни в організації виробництва і праці, зокрема, було здійснено реорганізацію юридичного відділу шляхом його перетворення в юридичний сектор з виведенням зі штату, зі скороченням посад начальника юридичного відділу, заступника начальника юридичного відділу та 1 головного спеціаліста-юрисконсульта. При цьому, факт скорочення посади начальника юридичного відділу підтверджується відсутністю такої посади в переліку № 2 змін до штатного розпису на 2009 рік. Окрім цього, не тотожність посади начальника юридичного сектора посаді начальника юридичного відділу підтверджується, зокрема, й іншим розміром посадового окладу.
Таким чином, відбулися зміни в організації виробництва і праці відповідача, зокрема, скорочення посади начальника юридичного відділу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, яку обіймала ОСОБА_2 на день видання начальником регіонального відділення наказу про її звільнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Як встановлено судом вище, позивач була попереджена про своє звільнення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України 15.05.2009 року, тобто відповідачем у справі було дотримано вимог ст. 49-2 вказаного Кодексу щодо строків попередження про наступне вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці. Також з дотриманням вимог вказаної норми закону позивачу 15.07.2009 року було запропоновано посаду, що відповідає її професії та спеціальності, а саме: головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного сектору. Окрім цього, 10.06.2009 року позивачу будо запропоновано ще ряд вакантних посад у регіональному відділення Фонду. Таким чином, на переконання суду, відповідачем було дотримано вимог ч. 2 ст. 40, ст. 49-2 КЗпП України.
Щодо доводів позивача, в обгрунтування безпідставності її звільнення зі займаної посади відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, про те, що їй не було запропоновано посади начальника юридичного сектора, то суд вважає їх такими, що не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Як вбачається зі змісту норм ч. 2 ст. 40, ст. 49-2 КЗпП України, законодавець не зобов'язує власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) пропонувати працівникові, який підлягає звільненню в зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці всі вакантні посади за його професією та спеціальністю. Така правова оцінка вказаних норм Кодексу ґрунтується на співвідношенні їх змісту загальним засадам трудового законодавства, встановленим вказаним Кодексом, а також спеціальним нормам, передбаченим Законом України «Про державну службу», що полягає в дотриманні пропорційності між правами та обов'язками працедавця та працівника. При цьому, законодавець захищаючи права працівника від безпідставного звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, закріпленням вичерпного переліку таких підстав (ст.ст. 40, 41 КЗпП України), та додатковими гарантіями для збереження трудових відносин зі вказаним працедавцем в разі настання таких підстав (ст.ст. 42-43, 49-2 КЗпП України), водночас й гарантує право працедавця на вибір працівників, зокрема, з врахуванням його спеціальності, кваліфікації, досвіду роботи, а також враховуючи спеціальні вимоги, які ставляться до державних службовців Законом України «Про державну службу».
При цьому, також слід зазначити, що поняття кваліфікації працівника, зокрема, й державного службовця, є оціночним і може включати в себе не лише освітній рівень, стаж роботи, але й здатність виконувати особливі доручення, якість виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків на попередньому робочому місці (посаді), дотримання ним трудової дисципліни. Вказане також узгоджується й з висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 07 липня 2011 року № 6-45цс11, в подібних правовідносинах.
В даному випадку, як вбачається з заперечень відповідача проти позову, посада начальника юридичного сектора позивачу не пропонувалась, оскільки на переконання відповідача вона не відповідала кваліфікаційним вимогам, що були у власника в особі уповноваженого ним органу щодо особи, яка має зайняти посаду начальника юридичного сектора, серед яких: можливість якісного виконання службових обов'язків, особливих доручень керівництва; відсутність зауважень до виконання службових обов'язків на попередній посаді; дотримання трудового дисципліни; наявність з боку власника в особі уповноваженого ним органу довіри до працівника, оскільки вказані обставини, внаслідок неналежного підбору кадрів, можуть вплинути на якість виконання покладених на регіональне відділення Фонду завдань і здійснення ним своїх функцій, за результати яких начальник регіонального відділення згідно п. 7 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року № 412, п. 4.1 Посадової інструкції начальника регіонального відділення Фонду державного майна України, затвердженої головою Фонду Державного майна України 19.12.2006 року, несе персональну відповідальність.
В обґрунтування вказаного, відповідач посилається на те, що ним було враховано: випадки неналежного виконання позивачем своїх службових обов'язків на попередній посаді, що полягали в поганій організації роботи юридичного відділу; низький рівень трудової (службової) дисципліни позивача, а також було враховано, що з боку керівництва регіонального відділення Фонду не було довіри до вказаного працівника як керівника його структурного підрозділу.
В підтвердження вказаних обставин, відповідачем подано суду копії наказів № 11-к від 12.02.2007 року, № 53-к від 11.09.2007 року, № 78-к від 14.12.2007 року, № 54-к від 23.06.2008 року, № 58-к від 14.07.2008 року, з яких вбачається про те, що за порушення трудової дисципліни та неналежне виконання своїх службових обов'язків, порушення етики державного службовця позивач позбавлялась поточних премій при виплаті їй заробітної плати за відповідний місяць та попереджалася про можливість застосування до неї дисциплінарних стягнень аж до звільнення з роботи. Окрім цього, зверталась увага на допущені недоліки в роботі, керівництві відділом, у зв'язку з чим попереджався працівник відділу - заступник начальника відділу Чернов Р.М. Вказані накази позивач не оскаржувала.
Згідно наказу відповідача № 4-к від 18.02.2009 року за неналежне виконання ОСОБА_2 та Черновим Р.М., як зазначено у вказаному наказі: «своїх повноважень, не виконання доручень керівництва, обман ОСОБА_2 керівництва регіонального відділення, порушення етики поведінки державного службовця, порушення Присяги державного службовця, перевищення ОСОБА_2 службових повноважень і озвучення в судовому засіданні 22.01.2009 року позиції, яка не відповідала позиції регіонального відділення Фонду, та, як наслідок, неналежний захист нею державних інтересів, що дискредитує державного службовця», до позивача застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді догани.
Позивач оскаржила вказаний наказ відповідача про застосування до неї догани в судовому порядку, однак постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.08.2009 року у справі № 2а-1689/09/0970, залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем при звільненні ОСОБА_2 відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України було дотримано вимог ч. 2 ст. 40, ст. 49-2 КЗпП України.
Окрім цього, судом не встановлено обставин, передбачених статтею 42 КЗпП України для реалізації переважного права позивача на залишення на роботі, та ст. 43 КЗпП України щодо отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, оскільки як пояснила позивач в судовому засіданні вона не була членом такої організації. Також немає обмежень на звільнення позивача, передбачених ст.ст. 184, 197 КЗпП України.
Таким чином, відсутні правові підстави для висновку про те, що відповідачем протиправно звільнено ОСОБА_2 з публічної служби та припинено з нею трудові відносини відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позову ОСОБА_2 в частині вимог про визнання дій відповідача по звільненню її з посади юридичного відділу неправомірними, визнання незаконним та скасування наказу Регіонального відділення ФДМ України в Івано-Франківській області від 24.07.2009 року № 34-к «Про звільнення ОСОБА_2», слід відмовити.
Як наслідок, інші позовні вимоги ОСОБА_2, а саме: поновити її на посаді начальника юридичного відділу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області з 25.07.2009 року, зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату ОСОБА_2 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з урахуванням індексації заробітної плати, за період з 25.07.2013 року до дати поновлення на роботі; зобов'язати відповідача провести встановлені законом відрахування до Єдиного соціального внеску із нарахованої суми заробітної плати за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.07.2013 року; зобов'язати відповідача подати до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську скасовуючу та коригуючу звітність за час вимушеного прогулу; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 моральну шкоди в розмірі 15000,00 грн., враховуючи їх похідний характер від позовної вимоги про протиправність наказу Регіонального відділення ФДМ України в Івано-Франківській області від 24.07.2009 року № 34-к «Про звільнення ОСОБА_2», в задоволення позову щодо якої суд відмовив, теж не підлягають задоволенню.
В той же час, суд керуючись наданими йому ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України повноваженнями, вважає за необхідне з метою дотримання і захисту прав позивача в спірних правовідносинах з боку відповідача, вийти за межі її позовних вимог, з огляду на таке.
Як вище встановлено судом, в наказі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області № 34-к від 24.07.2009 року сформульовано причину звільнення ОСОБА_2 таким записом: «звільнити ОСОБА_2, начальника юридичного відділу, з займаної посади з 24 липня 2009 року у зв'язку з відмовою від переведення її на іншу посаду (п.1 ст. 40 КЗпП України)», що не відповідає змісту п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.01.2010 року в даній справі зобов'язано відповідача внести зміни в наказ від 24 липня 2009 року № 34-к та в запис № 16 у трудовій книжці щодо підстав припинення трудового договору з ОСОБА_2, привівши їх у відповідність до пункту 1 статті 40 КЗпП України. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 31.05.2010 року змінив вищевказану постанову суду першої інстанції, а саме: зазначив про обов'язок саме суду, який розглядає трудовий спір, відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України змінити формулювання підстав звільнення ОСОБА_2 Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28.05.2013 року скасувавши постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.01.2010 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2010 року лише з тієї підстави, що судами не було досліджено обставин, чи при ліквідації юридичного відділу та створення юридичного сектору відбулося скорочення посади, яку займала позивач, таким чином підтвердив висновки цих судів щодо неправильності формулювання відповідачем в наказі та трудовій книжці причини звільнення позивача.
Отже, вказані обставини, виходячи з принципу верховенства права, підлягали правовій оцінці та вирішенню судом з метою правової визначеності в спірних правовідносинах та для ефективного захисту прав позивача, зокрема, й права на працевлаштування, внаслідок її звільнення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки зазначені в трудовій книжці причини її звільнення не відповідали формулюванню причин звільнення у наведеній нормі закону.
Відповідно до ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно пунктів 2.3, 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року за № 58 (зі змінами й доповненнями) вказано, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу або звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Таким чином, виходячи з вищевказаних норм, трудова книжка як основний документ про трудову діяльність працівника, дає можливість власникові або уповноваженій ним особі при прийнятті на роботу мати можливість оцінити кваліфікацію, досвід роботи, ставлення до роботи працівника, для того, щоб вирішити питання про прийняття його на роботу, а працівникові підтвердити вказані обставини, а також мати документ, який підтверджує стаж його роботи.
Окрім цього, відсутність трудової книжки або неправильність формулювань причин звільнення працівника за попереднім місцем роботи може вплинути на можливість реалізації працівником свого права на працевлаштування через державну службу зайнятості. Вказане випливає з положень Закону України «Про зайнятість населення», який відповідно до положень ст. 49-4 КЗпП України, ст.ст. 1, 6 цього ж Закону є частиною трудового законодавства України, оскільки врегульовує відносини щодо реалізації права особи на працю.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення» громадяни мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, організації, особистого селянського господарства, фермерського господарства, іншого роботодавця або при безплатному сприянні державної служби зайнятості.
Частиною 1 статті 26 вказаного Закону передбачено спеціальні умови щодо працевлаштування працівників, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, і військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію. Зокрема, Державою гарантовано пільгові умови надання статусу безробітного; право на одержання протягом року допомоги по безробіттю у відсотковому відношенні до заробітної плати за попереднім місцем роботи; збереження на новому місці роботи, на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва, середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи; право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" або віку, що дає право на призначення пенсії відповідно до законів України "Про державну службу", та інші пільги і компенсації відповідно до законодавства України.
Таким чином, законодавець дає можливість особі, яка потребує працевлаштування, можливість вибору, яким чином реалізувати вказане право: або шляхом самостійного пошуку роботи, або через звернення до державної служби зайнятості. При цьому, Держава встановлює пільгові умови та додаткові гарантії для працевлаштування працівників, звільнених у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі скороченням штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).
Відповідно до п. 3 «Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2009 року № 219, реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, проводиться державною службою зайнятості за місцем їх реєстрації (проживання) за умови пред'явлення паспорта, трудової книжки, цивільно-правового договору, а в разі потреби також військового квитка, диплома або іншого документа про освіту. При цьому, згідно п. 1 цього Порядку, до персональної картки особи, що звернулася до центру зайнятості підлягає внесенню підстава припинення трудових відносин відповідно до запису в трудовій книжці.
Як вбачається з листа Івано-Франківського міського центру зайнятості № П-18/01-13/06-в від 10.08.2009 року на заяву ОСОБА_2 б/н від 04.08.2009 року, вказаний орган державної служби зайнятості повідомив позивача про те, що вона не може бути зареєстрована у вказаній службі зайнятості як працівник, який звільнений з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки в поданій нею трудовій книжці формулювання причин звільнення не відповідає вимогам, передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року. Зазначивши вказані мотиви, Івано-Франківський міський центр зайнятості запропонував ОСОБА_2 повторно звернутись до вказаного Центру для реєстрації з метою пошуку роботи за умови подання всіх документів, визначених Порядком реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2009 року.
Позивач та представник третьої особи в судовому засіданні вказані обставини підтвердили.
Таким чином, на думку суду, неправильне формулювання відповідачем причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню позивача, оскільки вона не могла з метою реалізації вказаного права зареєструватись в держаній службі зайнятості для отримання відповідного статуту безробітної, допомоги по безробіттю, виходячи з її переднього заробітку за скороченою посадою у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, та отримання допомоги вказаного державного органу в пошуку нової роботи, що відповідала б її спеціальності.
Також суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач після її звільнення відповідачем працевлаштувалась на новій роботі.
Окрім цього, відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем не надано суду доказів про те, що після прийняття ним наказу про звільнення позивача він звертався до неї з метою виправлення формулювання причин звільнення в її трудовій книжці. При цьому, суд також наголошую на тому, що після отримання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.01.2010 року, якою було зобов'язано регіональне відділення Фонду внести зміни в наказ № 34-к від 24.07.2009 року та трудову книжку ОСОБА_2 щодо формулювання причин звільнення, яку відповідач не оскаржував до апеляційного суду, тобто фактично погодившись з доводами суду, відповідач не вжив жодних заходів щодо добровільного виконання цієї постанови.
Як вбачається з аналізу ч. 3 ст. 235 КЗпП України, вказана норма зобов'язує суд, який розглядає трудовий спір, одночасно з рішенням про зміну формулювання причини звільнення як такого, що є неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, прийняти рішення про виплату працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо таке неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника. При цьому, на думку суду, виходячи з принципу правої визначеності, не можна при тлумаченні вказаної норми Закону обмежувати її застосування судженням про те, що окрім працевлаштування через державну службу зайнятості, працівник міг працевлаштуватись на нову роботу самостійно, оскільки законодавець не ставить такої умови, так як це б було необґрунтованим звуженням гарантованого ст. 43 Конституції України, ст. 5-1, 49-4 КЗпП України, ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення» права особи на працю.
Отже, з аналізу вказаної норми суд дійшов висновку, що для стягнення з працедавця на користь працівника втраченого заробітку внаслідок неправильного формулювання роботодавцем в трудовій книжці причини звільнення, достатньо встановлення судом хоча б однієї обставини, яка б свідчила про перешкоду в працевлаштуванні з зазначеної причини, та відсутності вини працівника в неможливості працевлаштування.
Таким чином, неправильне формулювання відповідачем причин звільнення позивача з державної служби в її трудовій книжці створювало перешкоди в працевлаштуванні не з вини позивача до 31.05.2010 року, тобто дня, коли набрала законної сили постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2010 року, якою було змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_2 з державної служби в наказі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області № 34-к від 24.07.2009 року та в записі в її трудовій книжці, так як з наступного дня позивач мала можливість вільно реалізувати своє право на працевлаштування.
Враховуючи вищевикладене, за переконанням суду слід визнати неправомірними дії Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області щодо формулювань причин звільнення ОСОБА_2 з державної служби в наказі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області № 34-к від 24.07.2009 року та в записі в її трудовій книжці (порядковий № 16) та змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_2 з державної служби в зазначеному наказі та в трудовій книжці на: «звільнити у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).
За таких обставин, суд також вважає, що позивачу належить виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з наступного дня від дня звільнення, тобто з 25.07.2009 року, по день прийняття Львівським апеляційний адміністративним судом постанови від 31.05.2010 року, якою було змінено формулювання підстави звільнення ОСОБА_2 з державної служби в наказі відповідача № 34-к від 24.07.2009 року та в трудовій книжці ОСОБА_2
Як роз'яснив Пленум Вищого адміністративного суду України в абзаці 5 п. 10.4 постанови № 7 від 20 травня 2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.
При визначенні розміру втраченого заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню, суд керувався такими нормами матеріального права.
Так, згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу визначений постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку розрахунку середньої заробітної плати».
Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, у разі визнання середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом 2 пункту 3 цього ж Порядку передбачено, що всі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмiрi, в якому вони нарахованi, без виключення сум відрахування на податки, стягнення алiментiв тощо, за винятком відрахувань iз заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно пункту 8 цього ж Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.
Також судом було взято до уваги норми ст.ст. 162, 164, 168 Податкового кодексу України, ст.ст. 1, 4, 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо обов'язків відповідача при виплаті втраченого заробітку, на який, як встановлено вище, поширюються норми чинного законодавства щодо оплати праці, здійснити з вказаного доходу ОСОБА_2 як податкового агента - утримання податку на доходи фізичних осіб, та як страхувальника - утримання єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Окрім цього, при визначенні розміру втраченого заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню, суд бере до уваги також роз'яснення, викладені в абзацах 2 та 3 пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», та в абзаці 5 пункту 6 Постанови № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».
Як вбачається з довідок відповідача № 6 від 25.06.2013 року, № 12 від 14.08.2013 року, середньоденна та середньомісячна заробітна плата ОСОБА_2, розраховані за останні два місяці, що передували дню звільнення, а саме: травень-червень 2009 року, становили: 130,14 грн. та 2472,74 грн. Число робочих днів: в травні - 18, в червні - 20, середньомісячне число робочих днів за вказані два місяці - 19 днів.
Судом не встановлено невідповідність розрахунку вказаних сум Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.2005 року.
Також довідкою № 12 від 14.08.2013 року відповідач підтвердив факт того, що позивачу при звільненні виплачено вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати - 2472,74 грн.
Вказані обставини також підтверджуються й відомостями з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб Міндоходів України та відомостями з бази даних системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України по ОСОБА_2 за 2009-2013 роки, витяги з яких містяться в матеріалах справи.
При розрахунку сум втраченого заробітку, для визначення кількості робочих днів в спірному періоді судом було також взято до уваги лист Міністерства праці та соціальної політики України від 30.09.2008 року № 10338/0/14-08/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2009 рік» щодо визначення кількості робочих днів за період з 25.07.2009 року по 31.07.2009 року.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що з дня звільнення: з 25 липня 2009 року по день постановлення судового рішення: 31.05.2010 року, минуло 10 місяців (з 01.08.2009 року по 31.05.2010 року) та 5 робочих днів (з 25.07.2009 року по 31.07.2009 року).
Отже, за час вимушеного прогулу позивачу належить до виплати 22905,36 грн., виходячи з розрахунку: 24727,4 грн. (2472,74 грн. середньомісячної заробітної плати помножити 10 місяців) додати 650,7 грн. (130,14 грн. середньоденної заробітної плати помножити на 5 робочих днів) та відняти 2472,74 грн. (вихідна допомога при звільненні в розмірі середньомісячної заробітної плати).
Таким чином, з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області (76019, місто Івано-Франківськ, вулиця Василіянок будинок 48, код 13660726) на користь ОСОБА_2 (проживає за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) належить до стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 22905,36 грн. з утриманням податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування.
Згідно з ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць. З урахуванням наведеного, в частині стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 2472,74 грн. постанова суду підлягає негайному виконанню.
Щодо позову в частині вимоги зобов'язати відповідача подати до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську скасовуючу та коригуючу звітність за час вимушеного прогулу, то на думку суду, позов в цій частині не належить до задоволення, оскільки така позовна вимога є передчасною, за відсутності факту порушення прав позивача.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 15000 грн., в тій частині підстав позову, яка обґрунтована її завданням внаслідок неправильного запису у трудовій книжці, що позбавило позивача можливості отримати державну допомогу по безробіттю як особи, яка втратила роботу з незалежних від неї обставин, то суд оцінивши аргументи позивача, дійшов висновку, що позов в цій частині не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначений в статті 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Окрім того, правове регулювання відшкодування моральної шкоди в спірних правовідносинах також здійснюється ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до якої моральна шкода, спричинена фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Суд зазначає про те, що в пункті 9 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Разом з тим, позивачем не наведено суду обставин в чому саме полягали моральні страждання позивача внаслідок протиправних дій відповідача щодо неправильного формулювання в трудовій книжці причин звільнення, а також відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не подано суду будь-яких доказів в підтвердження таких обставин та розрахунку моральної шкоди. Вказане позбавляє суд можливості встановити факт завдання позивачу моральної шкоди таким діями відповідача та провести розрахунок її розміру згідно вимог ст. 23 Цивільного кодексу України.
Підсумовуючи вищевикладене, суд робить висновок про те, що позов ОСОБА_2 належить частково задовольнити, а саме: визнати протиправними дії Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області щодо формулювання причин звільнення ОСОБА_2 з державної служби в наказі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області № 34-к від 24.07.2009 року та в записі в її трудовій книжці (порядковий № 16) та змінити формулювання підстави звільнення на: «звільнити у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України)», а також стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 22905,36 грн. з утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а в задоволенні решти позовних вимог відмовити.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області щодо формулювання підстав звільнення ОСОБА_2 з державної служби в наказі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області № 34-к від 24.07.2009 року та в записі в її трудовій книжці (порядковий № 16).
Змінити формулювання підстави звільнення ОСОБА_2 з державної служби в наказі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області № 34-к від 24.07.2009 року та в її трудовій книжці на: «звільнити у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).
Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області (місцезнаходження: 76019, місто Івано-Франківськ, вулиця Василіянок будинок 48, ідентифікаційний код 13660726) на користь ОСОБА_2 (проживає за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 22905 (двадцять дві тисячі дев'ятсот п'ять) гривень 36 (тридцять шість) копійок з утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
В частині стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 2472 (дві тисячі чотириста сімдесят дві) гривні 74 (сімдесят чотири) копійки з утриманням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування постанову суду звернути до негайного виконання.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: /підпис/ Боршовський Т.І.
судді: /підпис/ Кафарський В.В.
/підпис/ Тимощук О.Л.
Постанова складена в повному обсязі 29.10.2013 року.