Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2006 року Справа №04/198-06
Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Карбань І. С. доповідач,
судді Бабакової Л.М.,
судді Кравець Т.В.,
при секретарі –Крупіної В.В.,
за участю представників сторін:
позивача – Анохіної Н.В. за довіреністю №8651/10/10-017 від 26.05.2006р.,
1-го відповідача –Василюк О.І за довіреністю №3 від 10.05.2006р.,
2-го відповідача –не прибув.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх. № 1863Х/2-4) ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова на рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2006р. по справі №04/198-06
за позовом ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова
до ПТФ «Вега», м. Харків
та до ТОВ «ТБ «ДПЗ», м. Маріуполь
про визнання недійсними господарських зобов'язань
встановила:
Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив визнати недійсними господарські зобов'язання ПТФ «Вега»та ТОВ «ТБ «ДПЗ», що виникли на підставі вчиненого між ними 31.03.2004р. правочину комісії №05/03, який відповідачами було виконано у повному обсязі, застосувати наслідки визнання господарських зобов'язань відповідачів недійсними, що передбачені ст. 208 ГК України та накласти арешт на рухоме, нерухоме майно та розрахункові рахунки в установах банку, які належать ПТФ «Вега» та ТОВ «ТБ «ДПЗ»у межах суми 405875,00 грн., оскільки невжиття таких заходів ускладнить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду Харківської області, в частині стягнення до державного бюджету коштів.
Рішенням господарського суду Харківської області від 10.05.2006р. по справі №04/198-06 у позові відмовлено.
Позивач з рішенням господарського суду Харківської області від 10.05.2006р. не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вищевказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на не те, що господарським судом Харківської області не було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовані обставини справи. Свої вимоги апелянт обґрунтовував тим, що підставами для направлення до господарського суду Харківської області позову, який було прийнято до провадження по справі №04/198-06, стали результати проведення управлінням боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом управління податкової міліції ДПА у Харківській області та ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, на підставі інформації отриманої від ДПА України (якою встановлено протиправну "схему" ухилення від оподаткування та отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, шляхом експортування), перевірки приватної торгівельної фірми "Вега", яка здійснювала експортні операції з ознаками "фіктивності" з метою отримання з державного бюджету України "експортного" відшкодування суми податку на додану вартість або з метою зменшення обов'язкових платежів з податку на додану вартість у майбутніх податкових періодах.
На думку апелянта, правочин комісії №05/03, вчинений 31.03.04р. між ПТФ «Вега»та між ТОВ «ТБ «ДПЗ», сторонами було вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам Держави та суспільства, яка полягає в ухиленні від оподаткування доходів, шляхом несплати до державного бюджету України сум ПДВ та полягає в отриманні з державного бюджету «експортного»відшкодування сум ПДВ або зменшенні податкових зобов'язань з ПДВ у майбутніх податкових періодах, що в свою чергу може привести до заподіяння Державному бюджету України збитків у вигляді витрати бюджетних коштів (відшкодування ПДВ) у великих розмірах на користь осіб, не маючих правових підстав на отримання бюджетних коштів або збитків у вигляді ненадходження до державного бюджету коштів у великих розмірах.
Апелянт також посилався на п.5 ст. 203 ЦК України де зазначено, що правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно ст. 228 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав, свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним правочином. На підставі ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Також апелянт зазначав, що згідно абз. 3 п. 7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002р., за №1056 «Про заходи щодо забезпечення однакового та правильного застосування законодавства про податків»встановлено, що доказами спрямованості умислу суб’єкта спірних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність організації (стотони угод) за юридичною та фактичною адресою, про недійсним у встановленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності та інше.
На підставі ст. 207 ГК України господарське зобов’язання, відповідає вимогам закону або вчинено з метою, що за відомо суперечить інтересам, і суспільства або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності) може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
На думку апелянта, вчинення правочину комісії який є «нікчемним»правочином експортування товарів на користь підприємства-нерезидента, яке не має філії у Естонії, діяльність якого призупинено у США у 1999р., укладення правочину комісії металевих товарів ПТФ «Вега»за відсутності таких товарів у реальній наявності підприємства, є прямим та достатнім доказом мети, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Перший відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2006р. по справі №04/198-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення перший відповідач обґрунтовував тим, що 31.03.2004 р. між ПТФ „Вега” (Комітент) та ТОВ „ТД” ДПЗ” (Комісіонер) було укладено договір комісії №05/03, за яким Комісіонер прийняв на себе зобов’язання від свого імені та за рахунок Комітента здійснити реалізацію нерезидентам України партії товару, який належить Комітенту, для чого Комісіонеру було надано право укладати договори купівлі-продажу, оформляти митні документи і т. ін. З митою виконання прийнятих на себе зобов’язань Комісіонер прийняв від Комітента згідно акту прийому - передачі від 31.03.2004р. товар на комісію (труби н/ж) загальною вартістю 405 875 грн. без урахування ПДВ в той час як згідно з Законом України „Про ПДВ” в разі здійснення платником ПДВ експорту товарів за межі території України, такі експортні операції оподатковуються ПДВ у розмірі 0% сторони не вказали в акті прийому - передачі розмір ПДВ. Враховуючи, що товар було придбано у ПФК „Гала –Капітал” за ціною 401982 грн. (без врахування ПДВ), а передано на комісію за ціною 405 875 грн. (без ПДВ) то ніяких збитків ПТФ „Вега” не зазнала.
Також перший відповідач повідомляв, що в своїй позовній заяві ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова стверджував, що товари, передані на комісію, реально відсутні у ПТФ „Вега”, посилаючись на пояснення директора Шкляєва М.А. в яких він говорив про те, що труб він не бачив і їх відвантаженням не займався . Але директор підприємства не зобов’язаний особисто займатися прийманням і відвантаженням товару, для цього є наймані робітники. За накладними №296 від 31.04.2004р. та №297 від 31.03.2004р. товар було передано ПФК „Гала –Капітал” та прийнято ПФТ „Вега”. Крім того відповідно до акту №6849/23-01/30291127 від 26.12.2005р. про результати виїзної комплексної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства України ПТФ „Вега” за період з 01.04.2004р. по 01.10.2005р. порушень податкового законодавства України при виконанні даного договору не виявлено.
Наполягаючи на визнанні недійсним договору комісії на підставі ст. 228 ЦК України, позивач не вказував у чому конкретно складалася мета укладення договору, яка за відомо суперечила інтересам держави та суспільства, з боку ПТФ „Вега”. Згідно зі ст. ст. 207, 208 ГК України та з п. 11 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99р. №02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням договорів недійсними” необхідно умовою для визнання договору недійсним є укладання його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства та наявність наміру хоча б однієї із сторін відносно настання відповідних наслідків. Ні одного доказу такого наміру та мети у ПТФ „Вега” позивачем суду не надано. Крім того у схемі експортної операції, складеної позивачем і наданої до матеріалів справи, не вказано, що ПТФ „Вега” здійснила повний розрахунок з ПФК „Гала-Капітал” у сумі 482 378, 40 грн., у тому числі ПДВ –80396, 40 грн., який повинен був надійти до Держбюджету України.
07.06.2006р. в судовому засіданні було оголошено перерву до 14.06.2006р. об 10:00 в зв’язку з витребуванням додаткових доказів по справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегією суддів встановлено, що відповідно до п.11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»позивач має право звертатися до господарського суду з позовом про визнання недійсними угоди.
По даній справи ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними господарські зобов'язання ПТФ «Вега»та ТОВ «ТБ «ДПЗ», що виникли на підставі вчиненого між ними 31.03.2004р. правочину комісії №05/03 від 31.03.2004 р. на загальну суму 405875,00 грн. Вимоги позивача обґрунтовувалися ст. ст. 207-208 Господарського кодексу України, і позивач просив визнати недійсними господарського зобов’язання, вчиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тобто предметом даного спору була вимога позивача про визнання недійсними господарського зобов’язання.
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що господарське зобов’язання є лише наслідком укладання суб’єктами господарювання угод та не є поняттям, тотожним поняттям угоди, через що на підставі ст. ст. 207-208 Господарського кодексу України відсутні правові підстави визнавати недійсними угоди.
При вирішенні даної справи господарським судом першої інстанції помилково не було враховано неправомірність звернення позивача з позовом про визнання недійсними господарські зобов'язання відповідачів, оскільки п.11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»позивачу не надано право звертатися до господарського суду з позовом про визнавати недійсними господарські зобов'язання.
На підставі викладеного, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2006р. прийняте з порушенням процесуального права, у зв’язку з чим ухвала підлягає скасуванню, а апеляційна скарга частковому задоволенню.
Керуючись ст. 99,101, п.3 ст.103, п.4 ст. 104, ст. 105 ГПК України, -
постановив:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2006 р. по справі № 04/198-06 скасувати.
Провадження у справі припинити.
Головуючий суддя І.С. Карбань.
Суддя Л.М. Бабакова.
Суддя Т.В. Кравець.