УКРАЇНА
Харківський апеляційний господарський суд
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
“19” червня 2006 р. Справа № 14/108-06
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:
головуючого судді Лащенко Л.Д., суддів Гончар Т.В., Погребняк В.Я.
при секретарі Андросовій О.В.
за участю представників:
позивача - Жуков В.М. (дов. № 5151/9/10-009 від 01.02.2006 р.)
1-го відповідача -ОСОБА_2
2-го відповідача- не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми (вх. №1614С/2) на рішення господарського суду Сумської області від 20.03.2006 р. по справі № 14/108-06
за позовом Державної податкової інспекції в м. Суми
до 1) Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Суми
2) Приватного підприємства «Скайдвест», м. Київ
про визнання угод недійсними, -
встановила:
Позивач, Державна податкова інспекція в м.Суми (далі - Інспекція) звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до приватного підприємця ОСОБА_1 (далі - Підприємець) та Приватного підприємства „Скайдвест" (далі - Підприємство), просив визнати недійсними укладені між відповідачами усні угоди відповідно до податкових накладних: НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 та повернути все одержане Підприємством по оспорюваним угодам Підприємцю, а одержане останнім або належне ним на відшкодування виконаного стягнути в доход держави; накласти арешт на майно та грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках Підприємства. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що оспорювані угоди були укладені без наміру сплачувати податки, що суперечить інтересам держави.
Підприємець проти позову заперечував, вважаючи позовну заяву безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не надано жодних доказів в обгрунтування своїх вимог.
Підприємство відзиву на позовну заяву не надавало, його представник в судове засідання не з'являвся.
Рішенням господарського суду Сумської області від 20.03.2006р. (суддя Миропольський С.О.) позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними укладені між відповідачами усні угоди відповідно до податкових накладних: НОМЕР_1; НОМЕР_2 та НОМЕР_3. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення мотивовано тим, що Підприємством до податкового органу не надавалось жодного документу, який би свідчив про виконання ним податкових зобов'язань, які виникли в зв'язку з укладенням оспорюваних угод, що є підтвердженням наміру ухилення другого відповідача від оподаткування при укладенні зазначених угод. А також Інспекцією не надано доказів у розумінні ст.ст.32-36 ГПК України щодо можливості застосування наслідків, передбачених ст.208 ГК України.
Інспекція, не погоджуючись з рішенням господарського суду, в апеляційній скарзі просить частково скасувати рішення господарського суду Сумської області від 20.03.2006р. в частині відмови в застосуванні стягнення, передбаченого ст.208 ГК України та в цій частині змінити рішення, а саме, повернути все одержане Підприємством за оскаржуваними угодами Підприємцю, а одержане останнім або належне ним на відшкодування виконаного стягнути в доход держави. Свою апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що підставою для застосування наслідків, передбачених ст.208 ГКУ є недійсність угод, що укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а оскаржувані угоди, згідно висновку господарського суду, підпадають під такі ознаки, що визначені ст.207 ГК України.
Другим відповідачем заперечень на апеляційну скаргу Інспекції надано не було.
Перший відповідач - Підприємець у відзиві від 19.06.2006р., наданому суду апеляційної інстанції просив в позові Інспекції відмовити, вважає заяву безпідставною.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, заслухавши представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенніапеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в ході проведення позивачем планової документальної перевірки на підставі ч.1 ст.11 Закону України „Про податкову службу в Україні" згідно національного плану документальних перевірок на 2005р. відповідно направлення на перевірку НОМЕР_4 за період з 02.06.2004р. по 31.03.2005р. з питань дотримання вимог податкового законодавства приватним підприємцем ОСОБА_1, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1, з'ясовано, що Підприємець придбав товар у Підприємства згідно усної угоди по податковим накладним НОМЕР_1 на металоконструкції б/у на суму 38 222, 00 грн., ПДВ 7644,40 грн., всього на 45 866, 40 грн., що підтверджується товарною накладною НОМЕР_5; НОМЕР_6 на металоконструкції б/у на суму 36 585,70 грн., ПДВ 7317,14 грн., всього на 43 902.84 грн., що підтверджується товарною накладною НОМЕР_7; НОМЕР_8 на металоконструкції б/у на суму 33609,00 грн., ПДВ 6721,80 грн., всього на 40330,80 грн., що підтверджується товарною накладною НОМЕР_9 Загальна сума укладених усних угод 130100,04 грн.
Суми податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним Підприємець відніс до складу податкового кредиту, що підтверджується відповідними деклараціями з ПДВ за листопад 2004р.
Для підтвердження сум податкового кредиту до ДПІ у Святошинському районі м. Києва по місцю реєстрації Підприємства інспекцією був направлений запит, згідно відповіді на який встановлено, що останній звіт другим відповідачем було надано за липень 2003 р. (це підтверджується довідкою ДПІ в Святошинському районі м. Києва НОМЕР_10), а господарські операції по придбанню товару (металоконструкцій б/у) відбулися в листопаді 2004 р., що підтверджується вищезазначеними податковими накладними. За місцем реєстрації Підприємство не знаходиться.
Отже, актом перевірки встановлено, що факт укладення усних угод підтверджується оформленими від імені Підприємства (продавця) податковими накладними, товарними накладними, записами книги обліку придбання товарів приватним підприємцем (покупцем), а факт проведення розрахунків по даним угодам - квитанціями до прибуткового касового ордеру.
Доказів виконання Підприємством (продавцем) свого обов'язку по перерахуванню отриманого від покупця (сплаченого покупцем) податку на додану вартість до державного бюджету України контролюючим органом не встановлено.
Інспекція у позовній заяві, як на підставу своїх вимог про визнання угод недійсними, посилається на несплату податків Підприємством на протязі двох років, відсутність його за місцем реєстрації та перебування в розшуку, тобто на факт ухилення другим відповідачем від оподаткування при укладенні оспорюваних угод, тобто їх укладення без наміру сплачувати податки, що в свою чергу суперечить інтересам держави. А відтак позивач вважає, що відповідно до ст.207 ГК України оспорювані угоди повинні бути визнані недійсними.
Крім того, наявна довідка ДПІ у Святошинськиму районі м.Києва дає підстави вважати, що Підприємство мало можливість отримати за угодами доходи без сплати податків, а Підприємець включити до валових витрат та податкового кредиту суму коштів, які не надійшли до бюджету.
Визнання недійсним господарського зобов'язання передбачає застосування наслідків їх недійсності відповідно до ст.208 ГК України.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з наступного. Діючим податковим законодавством встановлений відповідний порядок та розміри сплати податків, зборів, обов'язкових платежів, згідно з яким платник зобов'язаний їх сплачувати до бюджетів або цільових фондів і підтверджувати доказами їх сплати та обчислення (платіжні доручення про перерахування податку, декларації, звіти, тощо). Цей обов'язок передбачено ст.67 Конституції України.
Підприємство до податкового органу не надавало жодних документів, що свідчили б про виконання ним податкових зобов'язань, які виникли в зв'язку з укладаннями оспорюваних угод. Тому, даний факт є підтвердженням того, що оспорювані угоди були укладені з боку 2-го відповідача без наміру сплачувати податки.
В зв'язку з тим, що в період в який укладались між відповідачами зазначені усні угоди Підприємство не звітувало та не сплачувало податки на протязі двох років, за місцем реєстрації не знаходиться та перебуває в розшуку з 12.03.2004р., вбачається факт ухилення Підприємства від оподаткування при укладенні оспорюваних угод, які в свою чергу суперечать інтересам держави.
Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. А відповідно до положень ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У1 разі наявності наїміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
В порушення вимог ст.ЗЗ ГК України Інспекцією не надано доказів у розумінні ст.ст. 32-36 ГПК України щодо можливості застосування наслідків, передбачених ст.208 Господарського кодексу України, оскільки місцезнаходження 2-го відповідача на даний час невідомо.
Враховуючи зазначене суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість вимог позивача в частині визнання недійсними усних угод та їх частковому задоволенню а також про відсутність підстав для застосування наслідків, передбачених ст.208 ГК України.
З висновками суду першої інстанції не погоджується судова колегія апеляційної інстанції з огляду на таке.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції не врахував того, що відповідно до ст.173, 174 ГК України, наведені усні угоди не є господарським зобов'язанням, а є підставою для його виникнення і містить в собі декілька господарських зобов'язань (зобов'язання поставити товар, сплатити його вартість, інші). Тобто угода та господарське зобов'язання не тотожні поняття і тому визнання угод недійсними по статті, яка передбачає визнання недійсним господарського зобов'язання не можливо.
Таким чином, суд не врахував, що законодавство містить інші норми (ЦК України), по яких угода (правочин) може бути визнаний недійсним, але відповідних вимог позивачем не заявлено. А відтак позовні вимоги не відповідають закону враховуючи наступне.
Предметом позову є визнання недійсними господарських зобов'язань, якими позивач вважає усні угоди, але відповідно до ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а іншій суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Предметом регулювання згідно ГК України є регулювання господарських відносин, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються ЦК України не є предметом регулювання ГК України. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються ГК України.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна сторона має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів згідно п.2 ст.16 ЦК України може бути визнання правочину недійсним.
Але позивач обрав спосіб захисту передбачений ЦК України, посилаючись на норми ГК України, який регулює господарські відносини.
Оскільки по даній справі предметом спору є визнання недійсним господарського зобов'язання, яким вважаються усні угоди, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не обґрунтовано та безпідставно задоволено позовні вимоги в частині визнання недійсними усних угод, укладених між відповідачами відповідно до податкових накладних.
Викладене свідчить, що рішення господарського суду Сумської області від
20.03.2006р. прийнято .при неправильному застосуванні норм чинного законодавства, тому колегія суддів вважає, що господарський суд дав невірну юридичну оцінку обставинам справи і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню та прийняттю нового, яким у позові відмовити, а апеляційцна скарга такою, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.. 99, 101, п.2 ст. 103, п. 4 ст. 104, ст. 105 ГПК України колегія суддів апеляційного господарського суду, -
постановила:
Апеляційну скаргу позивача ДПІ в м.Суми залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 20.03.2006р. скасувати та прийняти нове рішення яким в позові ДПІ в м.Суми відмовити.
Головуючий суддя Л.Д. Лащенко
Суддя Т.В. Гончар
Суддя В.Я. Погребняк