Справа № 119/2389/13-ц

2/119/1315/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2013 року

Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді Мурзенка М. В.

при секретарі Маричевій С. В.

за участю представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки, припинення права спільної власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ земельної ділянки, припинення права спільної власності. Позовні вимоги обгунтовано тим, що в 2005 році, сторони придбали по ? частки домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1. Будинок, який був розташований на земельній ділянці, сторони знесли. В 2006 році сторони зареєстрували шлюб, який було розірвано в 2009 році, так як відносини між сторонами не склалися. Після розірвання шлюбу відповідач категорично відмовляється пускати позивача на земельну ділянку, створює перешкоди в користуванні позивачем належною їй земельною ділянкою.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник відповідача та відповідач проти задоволення позову заперечували, посилаючись на те, що на спірній земельній ділянці розташований будинок, що належить сторонам по справі на праві спільної часткової власності, крім того, на вказаній ділянці розташований об'єкт незавершеного будівництва, зведений за рахунок відповідача, на спірній ділянці розташовані комунікації, користування якими в разі поділу ділянки буде неможливим.

Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, висновок експерта, допитавши експерта в судовому засіданні, оглянувши матеріали цивільної справи № 121/4316/2012 2/0121/1554/2012, суд приходить до висновку про відмову в задоволені позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони по справі є співвласниками ( в рівних частках) домоволодіння АДРЕСА_1 та спірної земельної ділянки площею 0,0490 гектара, за вказаною адресою, що підтверджується копією договору купівлі-продажу домоволодіння від 30.12.2005 (а.с. 21-24 справа № 121/4316/2012), договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.12.2005 (а.с. 4, 6). З технічного паспорту на домоволодіння, що розташоване на вказаній ділянці, виконаного КП «ФМРТІ» станом на 03.03.2010 (а.с. 9-17 справа 121/4316/2012) вбачається, що споруди, розміщені на спірній ділянці, окрім вбиральні літ. «О», збудовані самочинно, й, відповідно до ст. 376 ЦК України, особа, що здійснила таке будівництво, не набуває права власності на них.

Водночас, з матеріалів справи 121/4316/2012 вбачається, що за сторонами зареєстровано право власності на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується копією витягу про державну реєстрацію права власності від 17.02.2006 (а.с. 24 справа № 121/4316/2012).

Відповідно до ст. 349 ЦК України, право власності на майно припиняється у разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

З пояснень представників сторін вбачається, що з відповідною заявою про припинення права власності на вказане домоволодіння у зв'язку із знесенням його, до відповідних органів сторони не звертались, питання про поділ вказаного домоволодіння в натурі між ними не вирішувалось, у зв'язку із чим суд доходить висновку про відсутність юридичного факту припинення права власності сторін на зазначене домоволодіння.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до ст. 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 88 ЗК України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Відповідно до ст. 90 ЗК України, власники земельних ділянок мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Згідно з вимогами ч. ч. 4 і 5 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, право спільної власності сторін на домоволодіння за вказаною адресою не припинено, у складі домоволодіння наявні самовільні будівлі та споруди, до вирішення у встановленому законом порядку питання про поділ в натурі домоволодіння, розташованого на спірній ділянці, або припинення права власності на нього, її поділ між співвласниками з дотриманням прав кожного з них не є можливим, у зв'язку із чим позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 317, 319, 321, 349, 356, 365, 367, 376 ЦК України, ст. 88, 90 ЗК України, ст. 10, 11, 14, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя /підпис/

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО:

Суддя: Секретар: