Справа № 22а-12080\07 Головуючий в суді 1 інстанції
Категорія 21(1) Потьомкін О.П.
Доповідач Михайлів Л.В.
УХВАЛА
Іменем України
18 грудня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Михайлів Л.В., суддів - Карнаух В.В., Соколан Н.О., при секретарі - Бондаренко І.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кривому Розі апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 04 вересня 2007 року за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області про стягнення недоплат по втраченому заробітку,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 04 вересня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області ( надалі- Відділення Фонду) на користь ОСОБА_1 заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період з 01.11.2003 року по 01.09.2006 року в сумі 1 049 грн. 96 коп. та зобов'язано Відділення Фонду виплачувати позивачу щомісячно з 01.09.2006 року страхові виплати в сумі 500 грн. 78 коп. до зміни обставин, що тягнуть перерахунок щомісячних виплат.
В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Відділення Фонду, не погодившись з рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду, направлення справи на новий розгляд, вказуючи на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: Відділення Фонду не є належним відповідачем по справі; судом неправильно застосовано строк позовної давності всупереч вимогам ст. 233 Кодексу Законів про працю України , ст. 71 ЦПК УРСР, та п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 24.10.2003 р. « Про внесення змін і доповнень до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992р. № 6 « Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»; не надано належної оцінки доводам відповідача;безпідставно застосовано коефіцієнт 1, 4 з 01.11.1996 року без урахування п. 28 «Правил відшкодування шкоди», затверджених Постановою КМУ від 23.06.1994 року № 472; судом не перевірено, чи відбулося фактичне підвищення заробітної плати по підприємству; не враховано, що Спільною постановою № 215\55 від 28.11.1996 року суми щомісячних виплат відшкодування шкоди вже збільшені ВАТ «Північний ГЗК» в 1, 4 рази з 01.02.1998 року; судом проведено розрахунок суми без урахування п. 28 «Правил відшкодування шкоди» із змінами внесеними Постановою № 1100 від 03.10.1997 року; суд не врахував вимоги постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 24.10.2003 р. « Про внесення змін і доповнень до Постанови
Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992р. № 6 « Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», де вказано, що при вирішенні спорів щодо перерахування розміру страхових виплат необхідно мати на увазі, що перерахування проводиться лише у випадках, встановлених ст. 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності".
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач працював слюсарем з ремонту устаткування ВАТ «Північний ГЗК». Висновком ВТЕК від 17.03.1980 року позивачу встановлено 70 % втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням безстроково.
Підприємство призначило позивачу виплачувати щомісячно суми в рахунок відшкодування шкоди, розмір яких був занижений у зв'язку з неправильним застосуванням коефіцієнтів підвищення тарифних ставок та посадових окладів з 01.11.1996 року.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав їм вірну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що ВАТ «Північний ГЗК» необгрунтовано при перерахунку розміру відшкодування шкоди позивачеві не застосував коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів 1, 4 з 01.11.1996 року відповідно до Спільної Постанови адміністрації та профспілкового комітету підприємства № 215\55 від 28.11.1996 року; коефіцієнт 1, 12 з 01.01.1999 року відповідно до Спільної Постанови адміністрації та профспілкового комітету підприємства № 28\32 від 10.02.1999 року; коефіцієнт 1, 156 з 01.01.2000 року відповідно до Спільної Постанови адміністрації та профспілкового комітету підприємства № 79\9 від 24.02.2000 року.
Доводи відповідача, що судом неправильно застосовано п. 28 «Правил відшкодування шкоди...», є безпідставні, оскільки згідно п. 28 абз. 5 "Правил відшкодування шкоди", які діяли на момент виниклих між сторонами правовідносин, розмір відшкодування шкоди перераховується у разі кожного підвищення тарифних ставок (посадових окладів) на підприємстві. Перерахунок проводиться шляхом множення розміру відшкодування шкоди на фактичні коефіцієнти підвищення тарифних ставок (посадових окладів) відповідним працівникам на підприємстві, таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність перерахування щомісячних сум у відшкодування шкоди позивачу та застосування коефіцієнтів підвищення тарифних ставок і окладів по ВАТ«Північний ГЗК» при перерахунку сум відшкодування шкоди, оскільки статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» заборонено включати в колективні договори і угоди умови, погіршуючи положення працівників відповідно до чинного законодавства і наказало такі умови вважати недійсними.
Також безпідставними є доводи Відділення Фонду щодо необґрунтованості рішення суду першої інстанції, оскільки на думку колегії суддів висновки районного суду узгоджуються з вимогами ст. 10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, однак Відділення Фонду не надало суду першої інстанції ніяких доказів на підтвердження своїх заперечень про те, що розмір фактичної заробітної плати за професією позивача в оспорюваний період не підвищувався, тоді як позивач свої позовні вимоги щодо застосування спірних коефіцієнтів обґрунтував Спільними
Постановами адміністрації та профспілкового комітету підприємства № 215\55 від 28.11.1996 року; № 28\32 від 10.02.1999 року; № 79\9 від 24.02.2000 року.
Доводи Відділення Фонду про невірне застосування судом позовної давності є необгрунтованими, оскільки позивач звернувся до суду з позовом 06.10.2006 року, судом стягнуто заборгованість за період із 01.11.2003 року по 01.09.2006 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності. Висновок суду в цій частині відповідає абзацу 5 пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6, із змінами і доповненнями, згідно якого вимоги про перерахунок сум щомісячних платежів, раніше визначених судом або роботодавцем, підлягають задоволенню за час, що не перевищує трьох років.
Доводи Відділення Фонду про те, що воно не може бути відповідачем у цій справі, є необгрунтованими, оскільки з набранням чинності з 01.04.2001 року Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку та виробництві на професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», обов'язок по провадженню виплат потерпілим покладено на Відділення Фонду.
Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними, спростовуються висновками суду та матеріалами справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, в той час як доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, тому апеляційну скаргу Відділення Фонду слід відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області - відхилити.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 04 вересня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.