Справа №22ц/188                                                     Головуючий у 1 інстанції      Бабич С. В.

Категорія 51                                                              Доповідач: Рафальська І.М.

УХВАЛА

Іменем України

11 березня 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області у складі:

головуючого  Рафальської І.М. ,

суддів  Зарицької Г.В.,   Балашкевича С. В.,

при секретарі Сухоребрій Т.А.,

з участю представника відповідачки,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну формулювання підстав звільнення з роботи,  стягнення заборгованості по зарплаті,  середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди за апеляційною скаргою позивачки на ухвалу Романівського райсуду Житомирської області від 3 грудня 2007 року,

встановила:

Ухвалою Романівського райсуду Житомирської області від 3 грудня 2007 року визнано мирову угоду,  укладену між ОСОБА_1  та ОСОБА_2,  за якою позивачка відмовляється від своїх вимог про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,  а відповідачка відмовляється від своїх вимог про стягнення матеріальної та немайнової шкоди.

Наказ про звільнення ОСОБА_1  з роботи викладається у такій редакції: "звільнити ОСОБА_1. з роботи продавця продовольчих товарів з 19 вересня 2007 року за власним бажанням на підставі ч.1  ст. 38 КЗпП України".

Остаточним розрахунком є сума 400 грн.,  яка виплачується ОСОБА_2 позивачці одночасно з реєстрацією розірвання трудового договору.

Судові витрати покладаються на сторони в рівних частках.

Стягнуто з ОСОБА_1  та ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 4 грн. 25 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі  3 грн. 75 коп. з кожної.

Провадження у даній справі закрито.

У апеляційній скарзі позивачка просить дану ухвалу скасувати,  а справу направити до райсуду на новий розгляд; посилається на те,  що відповідачка не дотримала умов мирової угоди,  оскільки за цією угодою вона була зобов'язана звільнити її з 19 вересня 2007 року,  однак з роботи її було фактично звільнено 16 жовтня 2007р. Крім того,  після видачі наказу про звільнення та виплати обумовленої мировою угодою коштів,  відповідачка стала нетактовно себе поводити,  безпідставно продовжувала звинувачувати її в недостачі,  а тому,  вказує апелянт,  вона не відмовляється від заявленого позову про відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000 грн.

Розглянувши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги,  колегія суддів зважає,  що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи,  сторони уклали між собою мирову угоду,  за якою позивачка відмовилася від своїх вимог про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,  а відповідачка відмовилася від своїх вимог про стягнення матеріальної та немайнової шкоди.

Визнаючи цю мирову угоду,  суд зазначив,  що наказ про звільнення ОСОБА_1  з роботи має бути викладений у такій редакції: "звільнити ОСОБА_1 з роботи продавця продовольчих товарів з 19 вересня 2007 року за власним бажанням на підставі ч.1  ст. 38 КЗпП України".

Остаточним розрахунком є сума 400 грн.,  яка виплачується ОСОБА_2 позивачці одночасно з реєстрацією розірвання трудового договору.

При визнанні цієї мирової угоди сторонам були роз'яснені наслідки укладення мирової угоди та закриття провадження в справі / ст. 206 ЦПК України/.

Як видно з апеляційної скарги,  позивачка фактично не оскаржує по суті ухвалу райсуду про визнання між сторонами мирової угоди та закриття провадження в справі,  а лише не погоджується з діями відповідачки щодо виконання даної ухвали. Так,  позивачка зазначає,  що за мировою угодою відповідачка була зобов'язана звільнити її з 19 вересня 2007 року,  однак,  з роботи її було фактично звільнено 16 жовтня 2007р.

Зазначене посилання апелянта не може бути підставою для скасування ухвали райсуду,  оскільки після набрання ухвалою суду законної сили,  правовідносини сторін зі сфери вирішення спору переносяться у виконавчу сферу. Якщо відповідач добровільно не виконує судове рішення,  чинним законодавством,  зокрема,   ст. 4 Закону України „Про виконавче провадження",   передбачені заходи примусового його виконання.

Крім того,  в суд апеляційної інстанції представник відповідачки надала копію розписки позивачки про те,  що вона не має до відповідачки претензій ні майнового,  ні немайнового характеру: отримала повний розрахунок по зарплаті та внесені відповідні зміни до запису у її трудовій книжці.

Що стосується моральної шкоди,  то позивачка від цієї позовної вимоги відмовилася,  про що свідчить мирова угода,  визнана райсудом.

Інші доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають. Підстав для скасування оскаржуваної ухвали райсуду колегія суддів не вбачає.

Керуючись  ст.  ст.  303,  304,  307,  312,  313-315 ЦПК України,  колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Романівського райсуду Житомирської області  від 3  грудня 2007 року

залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.