УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/2259/13-ц 22-ц/774/1749/К/13

Справа № 212/2259/13-ц Головуючий у суді першої

провадження № 22-ц/774/1749/К/13 інстанції - Водоп’янов С. М.

Категорія № 27 (4) Доповідач Ляховська І. Є.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2013 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого - судді Ляховської І.Є.,

суддів - Митрофанової Л.В., Соколан Н.О.,

при секретарі - Кузьміній Н. В.,

за участю - представника позивача - Кшижевської Катерини Олександрівни,

відповідача ОСОБА_3 та представника відповідачів Мотуза

Олександра Володимировича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 12 квітня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_3, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про припинення договору поруки,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2010 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит»» (надалі - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та/або Банк) звернулося до суду із даним позовом до ОСОБА_3. та ОСОБА_7., в обгрунтування якого зазначив, що 03 жовтня 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 991-пк-2008 про надання коштів в сумі 115 000 грн. зі сплатою 23,5% річних. Одночасно з метою забезпечення зазначеного кредитного договору між Банком та відповідачкою ОСОБА_7 було укладено договір поруки №991-пк-2008. Оскільки відповідачі не виконували свої зобов'язання щодо повернення кредиту, Банк, уточнивши свої вимоги, просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку на свою користь заборгованість у сумі 415257,45 грн.

Під час розгляду справи відповідачка ОСОБА_7 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»» та ОСОБА_3 про припинення договору поруки, який в подальшому уточнила. В обґрунтування своїх вимог послалась на те, що додатковою угодою №1 до кредитного договору 07.10.2008 року було внесено зміни, якими збільшено обсяг відповідальності поручителя, однак вона своєї згоди на внесення таких змін не давала. За таких обставин ставила питання про визнання договору поруки припиненим та про припинення її поруки перед ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»» за виконання ОСОБА_3 його кредитних зобов'язань.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 12 квітня 2013 року позов Банку задоволено частково, з ОСОБА_3 на його користь стягнуто заборгованість за кредитом у розмірі 228189,89 грн., судовий збір в сумі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. В іншій частині позовних вимог Банку відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено, припинено договір поруки № 991-пп-2008 року від 03 жовтня 2008 року, укладений між нею та ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит", та визнано припиненою поруку ОСОБА_7 перед Банком.

В апеляційній скарзі ПАТ «Банк Фінанси та кредит» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про повне задоволення його вимог, посилаючись на те, що суд першої інстанції, задовольняючи зустрічний позов, не взяв до уваги, що комісійна винагорода передбачена договором поруки, тобто її застосування не збільшує обсяг відповідальності ані кредитодавця, ані поручителя. На його думку, не відповідає обставинам справи й висновок суду про те, що додатковою угодою було збільшено відсоткову ставку за користування кредитом та розмір грошового зобов'язання. Також вважає, що суд безпідставно застосував строк позовної давності та необґрунтовано зменшив розмір нарахованої пені.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 та представник відповідачів ОСОБА_4 просять апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_3 уклав договір про відкриття кредитної лінії № 991-пк-2008 від 03 жовтня 2008 року з ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит" і отримав кошти в сумі 115 000 грн. під 23,5% відсотків річних за користування кредитом на строк до 02 жовтня 2023 року (а.с. 6 - 11).

Поручителем при укладені цього договору виступила відповідачка ОСОБА_7, з якою банком укладено договір поруки №991-пк-2008 від 03 жовтня 2008 року (а.с. 17).

07 жовтня 2008 року між Банком та відповідачем ОСОБА_3 укладена додаткова угода №1 до кредитного договору, згідно п. 7 якої встановлено нове зобов'язання для позичальника за кредитним договором, а саме сплата щомісячної комісійної винагороди у розмірі 30грн., у зв'язку з чим розмір подорожчання кредиту збільшився із 219 286грн.80коп. до 260 686грн.80коп. (а.с. 12 - 16).

Крім того, 27 жовтня 2011 року між Банком та відповідачем ОСОБА_3 укладена додаткова угода №2 до кредитного договору, згідно з умовами якої абсолютне подорожчання кредиту збільшилось до 315 947грн.02коп. (а.с. 121- 125).

Згідно наданих позивачем розрахунків (а.с. 99 - 101) через невиконання зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 24 січня 2013 року становить 704 520,92 грн. і складається із:

заборгованості по кредиту - 112823,40 грн.;

простроченої заборгованості по кредиту - 1984,58 грн.;

нарахованих відсотків - 1700,10 грн.;

прострочених відсотків - 59640,53 грн.;

простроченої комісії - 8816,64 грн.;

пені за несвоєчасне погашення кредиту - 62114,76 грн.;

пені за несвоєчасне погашення відсотків - 408883,31 грн.;

пені за несвоєчасне погашення комісії - 48557,60 грн.

Частково задовольняючи позов ПАТ „Банк „Фінанси та Кредит", суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом є законними та обґрунтованими, однак розмір пені, який просить стягнути Банк, - 519 555грн.67коп. - майже в п'ять разів перевищує суму кредиту, тому пеня має розраховуватись лише за один рік до подачі уточненого позову, а саме з березня 2012 року, у зв'язку з чим стягнув на користь Банку пеню: за тілом кредиту в сумі 4 059грн.04коп., за простроченими процентами - 38 230грн.30коп. та за прострочену комісію - 3 935грн.30коп., а усього - 46 224грн.64коп.

На думку колегії суддів, такий висновок суду не відповідає вимогам діючого законодавства з наступних підстав.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Ухвалюючи рішення та вираховуючи пеню за рік до подачі позивачем уточненого позову, суд першої інстанції залишив поза увагою положення ч. 2 ст. 264 ЦК України, відповідно до якої позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Як убачається із матеріалів справи, Банк вперше звернувся до суду із позовом до обох боржників 02 лютого 2010 року, у зв'язку з чим позовна давність перервалася, тому суд першої інстанції мав задовольнити позовні вимоги Банку про стягнення пені за період з 02 лютого 2009 року, тобто за рік до подачі первісного позову.

Згідно розрахунку, наданому Банком, за період з 02 лютого 2009 року станом на 24 січня 2013 року пеня за несвоєчасне погашення кредиту складає - 62 114грн.76коп., пеня за несвоєчасне погашення відсотків - 407 678грн.82коп., а пеня за несвоєчасне погашення комісії - 48 433грн.40коп.

Таким чином, Банк має право на отримання від боржника пені за період з 02 жовтня 2009 року станом на 24 січня 2013 року в сумі 518 226грн.98коп.

Частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно роз'яснень, наданих у п. 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка. Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

На думку колегії суддів, обставини, зазначені відповідачем ОСОБА_3 в якості підстав для зменшення розміру пені (скрутне матеріальне становище, наявність на утриманні малолітньої дитини), не мають істотного значення та не можуть бути підставою для зменшення розміру пені, оскільки відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, а малолітня дитина народилася до укладення кредитного договору.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог Банку до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором необхідно скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення таких вимог та стягнути з ОСОБА_3 на користь Банку заборгованість станом на 24 січня 2013 року в сумі 590 368грн.83коп., яка складається із:

заборгованості по кредиту - 112 823,40 грн.;

простроченої заборгованості по кредиту - 1 984,58 грн.;

нарахованих відсотків - 1 700,10 грн.;

прострочених відсотків - 59 640,53 грн.;

простроченої комісії - 8 816,64 грн.;

пені за несвоєчасне погашення кредиту - 62 114,76 грн.;

пені за несвоєчасне погашення відсотків - 407 678,82 грн.;

пені за несвоєчасне погашення комісії - 48 433,40 грн.

Що стосується доводів апеляційної скарги Банку щодо рішення суду в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_7, то колегія суддів виходить із наступного.

Припиняючи договір поруки № 991-пп-2008 року від 03 жовтня 2008 року, укладений між ОСОБА_7 і Банком, а також визнаючи припиненою поруку ОСОБА_7 перед Банком за виконання ОСОБА_3 кредитних зобов'язань, суд першої інстанції виходив із наявності для цього підстав.

На думку колегії суддів, такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

Відповідно до положень статті 559 ЦК України, порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (частина перша).

Згідно роз'яснень, наданих у п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.

Як убачається із п. 4.4 договору поруки, укладеного між Банком і поручителем ОСОБА_7, внесення змін і доповнень у кредитний договір, унаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без узгодження із поручителем.

Судом на підставі наявних у справі доказів встановлено, що внаслідок укладення 07 жовтня 2008 року між Банком та відповідачем ОСОБА_3 додаткової угоди №1 до кредитного договору, а саме встановлення нового зобов'язання для позичальника щодо сплати щомісячної комісійної винагороди у розмірі 30грн., розмір подорожчання кредиту збільшився із 219 286грн.80коп. до 260 686грн.80коп., з огляду на що збільшився й обсяг відповідальності поручителя, проте такі зміни до кредитного договору із поручителем ОСОБА_7 узгоджені не були.

За таких обставин дійсно наявні підстави для задоволення позову поручителя ОСОБА_7 та припинення її поруки перед Банком за виконання кредитних зобов'язань боржником ОСОБА_3, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині є законним і обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги Банку щодо наявності згоди поручителя ОСОБА_7 із змінами умов кредитування та посилання на умови додаткової угоди №2 від 27 жовтня 2011року, із якими відповідачка була ознайомлена, не можуть бути взятими до уваги, оскільки, як убачається із тексту цієї угоди, ОСОБА_7 надала свою згоду з її умовами на підставі ст.. 65 Сімейного кодексу України як дружина боржника, а не як поручитель за кредитним договором (а.с. 124).

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу Банку необхідно задовольнити частково, рішення суду в частині задоволення позовних вимог Банку до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення таких вимог, стягнувши з ОСОБА_3 на користь Банку заборгованість в сумі 590 368грн.83коп. станом на 24 січня 2013 року, з урахуванням пені за рік до звернення Банку до суду із первісним позовом, а в іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст.313,316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 12 квітня 2013 року

в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість по кредиту станом на 24 січня 2013 року в сумі 590 368 (п'ятсот дев'яносто тисяч триста шістдесят вісім) грн.83коп., яка складається із:

заборгованості по кредиту - 112 823,40 грн.;

простроченої заборгованості по кредиту - 1 984,58 грн.;

нарахованих відсотків - 1 700,10 грн.;

прострочених відсотків - 59 640,53 грн.;

простроченої комісії - 8 816,64 грн.;

пені за несвоєчасне погашення кредиту - 62 114,76 грн.;

пені за несвоєчасне погашення відсотків - 407 678,82 грн.;

пені за несвоєчасне погашення комісії - 48 433,40 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Повне рішення складено 28 жовтня 2013 року.

Головуючий: І.Є.Ляховська

Судді : Л.В.Митрофанова

Н.О.Соколан