Справа №:0101/2041/2012Головуючий суду першої інстанції:Ізотенко Д.О.

№ провадження:22-ц/190/5841/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Павловська І. Г.

______________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:ПонПавловської І.Г.

суддів:Адаменко О.Г., Шестакової Н.В.,

при секретарі:Таранець О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання права власності, визнання права спадкування, зміни частки співвласників, за апеляційною скаргою ОСОБА_8 та його представників на рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 25 червня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

21.02.12 ОСОБА_7 звернулась до суду із зазначеним позовом та просила визнати право власності за її померлою матір'ю ОСОБА_9 на частину будинку АДРЕСА_1, позначену на плані літерами «А1» та «а», за нею - право спадкування і право власності цієї частини будинку. У зв'язку із чим змінити частки співвласників будинку АДРЕСА_1.

Позов мотивований тим, що згідно рішення виконавчого комітету Алуштинської міської ради від 14.11.97 №792 прибудова до будинку АДРЕСА_1, була введена в експлуатацію у відповідності до акту міжвідомчої комісії при Алуштинському міському виконавчому комітеті від 30.10.97, та зареєстрована на праві власності за ОСОБА_8 Зазначає, що ця прибудова була збудована її матір'ю - ОСОБА_9, проте за життя вона не змогла зареєструвати своє право власності, відтак була власником будівельних матеріалів, які після її смерті перейшли у порядку спадкування до позивачки. Вважає, що в результаті прийняття вказаної прибудови до експлуатації, право власності на неї належить їй, як спадкоємцю за законом.

Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 25 червня 2013 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_7 право власності на частку будинку АДРЕСА_1 у вигляді літери «А1», що складається з: приміщення 9 - площею 15,7кв.м.; 8 - площею 7,6кв.м.; 7 - площею 8,0кв.м., загальною площею 31,3кв.м., та складає 38/100 часток будинку.

Визначено за ОСОБА_8 62/100 частки у праві власності на будинок АДРЕСА_1.

В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_8 та його представники просять скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат та ухвалити в цій частині нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції були порушені норми матеріального і процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема зазначає, що законодавством, чинним на момент прийняття позивачкою спадщини у вигляді 1/5 частини спірного домоволодіння, не була передбачена можливість спадкування будівельних матеріалів самочинного будівництва.

Згідно роз'яснень, наведених в пунктів 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», які є правовим звичаєм у розумінні статті 7 ЦПК, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині позивних вимог судове рішення не оскаржується.

Отже, в іншій частині рішення суду не оскаржено сторонами, та не переглядалося судовою колегією.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_7, будучі єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_9, прийнявши спадщину після її смерті у 1987 році, прийняла також у спадщину будівельні матеріали, з яких було зведено спірну прибудову, а право власності на неї з часу прийняття її до експлуатації, виникає у особи, що здійснила будівництво прибудови, в даному випадку у особи, що прийняла у спадщину будівельні матеріали з яких її зведено, а не у особи, що фактично користувалася спірною прибудовою на час введення її до експлуатації.

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з таким вирішенням спору, та вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи і припустився порушень норм матеріального права, що тягне за собою скасування оскаржуваного рішення з підстав наведених у пунктах 1, 4 частини 1 статті 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення по справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що ОСОБА_8 у порядку спадкування набув у власність 4/5 частки житлового будинку АДРЕСА_1. ОСОБА_7 у порядку спадкування набула право власності на 1/5 частку вказаного домоволодіння після смерті її матері - ОСОБА_9 в 1986 году.

Рішенням Алуштинського міського суду від 27.05.10 по справі № 2-72/10, що набрало законної сили, визначено склад спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_10 і була прийнята ОСОБА_8 та ОСОБА_7 - житловий будинок АДРЕСА_1, що складається із: літери «А» житловою площею 33,2кв.м.; приміщення - 3 площею 16, 6кв.м.; приміщення - 2 площею 8,3кв.м.; приміщення - 4 площею 16,6кв.м.; приміщення - 1 площею 4,4кв.м.; приміщення - 5 площею 4,4кв.м.; літера «Б,В» сараї.

Даним рішенням також було припинено право ОСОБА_7 на 1/5 частку у спільному майні - житловому будинку, розташованому по АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_8 право власності на 1/5 частку вказаного будинку.

З журналу зовнішніх обмірів та оціночного акту від 10.01.1961 року, з інвентарної справи БТІ на спірний будинок, розташований по АДРЕСА_1, вбачається, що в ньому зазначено про наявність прибудов літер «А1» та «а».

З відповіді КРП «СМБРТІ» від 23.05.13 на запит місцевого суду вбачається, що станом на 20.12.11 тамбур літер «а» знесений, прибудова літер «А1» прийнята до експлуатації на підставі рішення виконкому Алуштинської міської ради від 14.11.97 № 792 на ім'я ОСОБА_8 Аналогічне вбачається з витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно (а. с. 124).

З відповіді завідуючого міськвідділом комунального господарства від 15.01.73 за вих. № 28 вбачається, що ОСОБА_9 у 1962 році була самовільно зведена прибудова до будинку АДРЕСА_1, де на теперішній час проживає сім'я ОСОБА_8 Повідомлено що питання прийняття в експлуатацію вказаної прибудови вирішуватися не буде, оскілки всі самочинні будови підлягають знесенню.

З відповіді від 02.03.73, наданої ОСОБА_9 заступником голови Алуштинського міськвиконкому вбачається, що на її заяву їй повідомлено що прийняти до експлуатації прибудову не можуть.

Правовідносини щодо будівництва спірної прибудови літ. «А1» та «а» у 1959-1961 роки регулювались Цивільним кодексом УРСР від 1922 року, яким передбачалось право забудови на підставі Договору про надання міських ділянок під забудову (Договору про право забудови). Договір про право забудови, під страхом недійсності його, повинен бути укладений у нотаріальному порядку.

З огляду на те, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_11 у 1986 році зазначена прибудова до спірного будинку літ. «А1» та «а» до експлуатаціє здана не була, вона була самочинним будівництвом.

За правилами статті 105 ЦК УРСР громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).

За позовом виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів такий будинок або частина його можуть бути безоплатно вилучені судом і зараховані до фонду місцевої Ради народних депутатів або за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів знесені громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок.

За таких обставин, вважати, що ОСОБА_11 на час смерті належала спірна прибудова, або інші приміщення будинку, ніж ті на яке позивачкою було отримано свідоцтво про спадщину, законних підстав не має , оскільки до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент смерті.

Постановою Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.08 за № 7 судам було роз'яснено, що якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК України), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Разом з тим, пунктом 1 цієї Постанови, судам роз'яснено, що відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України ( далі - ЦК ), якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу України 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Таким чином позивачка - ОСОБА_7 не могла прийняти у спадщину будівельні матеріали, з яких складається спірна прибудова літ. «А1» та «а», оскільки чинним на той час законодавством це не передбачалося, а відтак і правових підстав вважати її власником цих будівельних матеріалів не має.

Крім того, позивачкою не надано суду належних і допустимих доказів про те, що прибудова, яка прийнята до експлуатації в 1997 році і зареєстрована на ім'я ОСОБА_8, є тією же самою будовою, про яку йде мова у письмових повідомленнях службових осіб у 1973 році, на які послався суд першої інстанції в обгрунтовання мотивів задоволення позову. Поясненнями свідків такі обставини в силу закону не підтверджуються.

Суд першої інстанції зазначеного не врахував та ухвалив помилкове рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання за позивачкою права власності на спірні прибудови до будинку, розташованого по АДРЕСА_1, та відповідно перерозподілу часток власників цього домоволодіння, яке, на підставі статті 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині за зазначених вище підстав.

Таким чином, на думку колегії судів, рішення суду ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи та порушенні норм матеріального права, а доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до положень статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на наведене колегія суддів вважає за необхідне відповідно до статті 88 ЦПК України здійснити розподіл судових витрат шляхом стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат у розмірі 1146,70 грн., понесених за подання апеляційної скарги, оскільки ці витрати підтверджуються належними платіжними документами

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 303, 304, 309, 313-315, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_8 та його представників задовольнити.

Рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 25 червня 2013 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8, сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір, у розмірі 1 146,70 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді