Справа №:120/1122/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Дядіченко С.В.

№ провадження:22-ц/190/5272/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Павловська І. Г.

______________________________________________________________________________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Павловської І.Г.,

суддів:Адаменко О.Г., Шестакової Н.В.,

при секретарі:Таранець О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Ощадний банк України», в особі ТВБВ №10011/0157 філії - КРУ АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Чорноморського районного суду АР Крим від 12 липня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

11.06.13 ПАТ «Ощадний банк України» в особі ТВБВ №10011/0157 філії - КРУ АТ «Ощадбанк» ( далі Банк ) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та просила стягнути з останніх солідарно суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 17 217,13 грн. та звернути стягнення на предмет застави - рухоме майно, що належить ОСОБА_6

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24.06.05 між Банком та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №122, згідно умов якого позивач зобов'язався надати позичальниці кредит у розмірі 45 000 грн. строком на 60 місяців до 23.06.10.

У свою чергу ОСОБА_6 взяла на себе обов'язок повернути банку кредит з розстрочкою щомісячно згідно з графіком зі сплатою процентної винагороди в розмірі 28% річних. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_7 та Банком 24.06.05 було укладено договір поруки № 122, за умовами якого поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником - ОСОБА_6 зобов'язання за Кредитним договором №122 від 24.06.05. Крім того на забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором між ОСОБА_6 та Банком 24.06.05 був укладений договір застави рухомого майна №122, згідно умов договору застави відповідачка надала в заставу рухоме майно, яке перелічено в п.1.2 Договору застави.

В порушення вимог закону та умов договору, відповідачка зобов'язання за кредитним договором не виконала, внаслідок чого за нею утворилась вказана вище заборгованість, предмет застави в заклад банку не передала.

Рішенням Чорноморського районного суду АР Крим від 12 липня 2013 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в солідарному порядку на користь Банку суму заборгованості за кредитним договором, відсотками і пені у розмірі 17 217,13 грн.

Звернуто стягнення на предмет застави - рухоме майно, яке є предметом договору застави майна №122 від 24.06.05, що належить ОСОБА_6 та знаходиться на відповідальному зберіганні у заставодавця за адресою у АДРЕСА_1 на суму заборгованості за кредитним договором, відсоткам і пені у розмірі 17,217,13 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції були порушені норми матеріального права. Зокрема, зазначає, про припинення поруки, заявлення вимог Банку по сплаті пені поза межею строку позовної давності та не визначення конкретного майна, на яке може бути звернуте стягнення.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник, отримавши надані позивачем кредитні кошти, порушив умови кредитного договору щодо своєчасного їх повернення та сплати передбачених договором відсотків, у зв'язку із чим з нього на користь банку підлягає стягненню заборгованість по кредиту, процентам та пеня, а також звернення стягнення на предмет застави - рухоме майно що належить ОСОБА_6

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з таким вирішенням спору та вважає, що суд першої інстанції не повно з'ясував обставини справи та припустився порушень норм матеріального права, що тягне за собою скасування рішення суду в оскаржуваній частині з підстав зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 статті 309 ЦПК України.

При апеляційному перегляді встановлено, та не заперечується сторонами, що 24.06.05 між позивачем та ОСОБА_6 укладено кредитний договір №122, за умовами якого остання отримала кредит у сумі 45 000 грн. зі сплатою 28% річних за користування кредитними коштами строком на 60 місяців до 23.06.10. На забезпечення виконання кредитного договору, цього ж дня між Банком та ОСОБА_7 був укладений договір поруки №122, за умовами якого остання взяла на себе зобов'язання відповідати перед Банком по зобов'язанням позичальниці - ОСОБА_6, крім того, між Банком та ОСОБА_6 було укладено того ж дня договір застави рухомого майна №122, згідно умов якого відповідач передав Банку у заставу індивідуально визначені речі, які перелічені у пункті 1.2 договору застави.

За наданими позивачем розрахунками станом на 10.06.13 у зв'язку з неналежним виконанням відповідачами взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, утворилась заборгованість, розмір якої дорівнює 51 766,25 грн.

Рішенням Чорноморського районного суду АР Крим від 20.12.10 з ОСОБА_7 на користь Банку стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 34 086 грн. та судові витрати у розмірі 463,12 грн.

З наданих позивачем до суду першої інстанції розрахунків вбачається, що розмір остаточної заборгованості був визначений ним шляхом відрахування від загальної суми заборгованості у 51 766,25 грн. суми 34 086 грн., стягнутої за рішенням Чорноморського районного суду АР Крим від 20.12.10 без зазначення складових частин остаточного боргу (51 766,25 грн. - 34 086 грн.).

Після неодноразового відкладення слухання справи до суду апеляційної інстанції представником Банку наданий розрахунок заборгованості по справі в сумі 21 594,38грн., з якого вбачається, що фактично вказана у позовній заяві сума складається лише з пені, що нараховувалася з 27.10.11 по 10.06.13. З наявністю і розміром заборгованості ОСОБА_6 за іншими вимогами Банк не визначився.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання, крім іншого, може забезпечуватися і неустойкою.

За правилами стаття 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 258 ЦК України, встановлює спеціальну позовну давність для окремих видів вимог, так до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок(стаття 253 ЦК України).

Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що представником відповідача було заявлене клопотання до ухвалення місцевим судом рішення по справі про застосування строку позовної давності визначеного статтею 258 ЦК України (а. с. 47, зворотня сторона).

Правова природа пені така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

За викладених обставин колегія суддів дійшла висновку, що під час вирішення питання щодо застосування позовної давності в частині стягнення неустойки, судом першої інстанції були неправильно застосовані положення матеріального закону, оскільки згідно зі статтею 258 ЦК України строк позовної давності щодо стягнення неустойки обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається окремо за кожен день, за який вона нараховується у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наведених вище підстав. Так, з наданих позивачем до суду апеляційної інстанцій розрахунків вбачається, що позивачем було пропущено спеціальний строк позовної давності для таких вимог.

Статтею 44 Закону України «Про заставу» (№2654-XII від 02.10.92) встановлено, що закладом є застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя; за угодою заставодержателя із заставодавцем предмет застави може бути залишено у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя (тверда застава); індивідуально визначена річ може бути залишена у заставодавця з накладенням знаків, які засвідчують заставу.

З умов договору застави рухомого майна від 24.06.05, на який посилається Банк в обгрунтовання своїх вимог про звернення стягнення вбачається, що предметом договору є рухоме майно - індивідуально визначені речі - різна побутова техніка, яка залишена у користуванні заставодавця ( а. с. 5-8). Однак доказів того, що саме на ті речі звернуто стягнення рішенням місцевого суду, Банком не надано а ні місцевому суду, а ні суду апеляційної інстанції, оскільки докази накладення знаків, які засвідчують заставу, в матеріалах справи відсутні, що фактично унеможливлює виконання рішення, тому на думку, колегії суддів доводи апеляції у цій частині заслуговують на увагу.

Крім того, відповідно до статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Заявляючи позовні вимоги в частині звернення стягнення на рухоме майно Банком всупереч вимогам цієї статті не було зазначено про загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Крім того, враховуючі, що Банком у суді апеляційної інстанції уточнені позовні вимоги і з наданого розрахунку вбачається, що сума заборгованості складається лише з нарахованої пені, судова колегія вважає необхідним зазначити наступне.

Оскільки застава відноситься до способу забезпечення виконання основного зобов'язання і має похідний характер від забезпечення основного зобов'язання, то позов про звернення стягнення на заставлене майно без вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором є передчасним.

Виходячи із встановлених обставин справи і вимог закону, судова колегія приходить до висновку, що за відсутністю вимог про стягнення з відповідачів заборгованості за основним зобов'язанням - кредитним договором, вимоги про звернення стягнення на предмет застави є передчасним, оскільки вони не є самостійними вимогами, а лише способом задоволення вимог кредитора до боржника за основним зобов'язанням.

З огляду на таке, колегія суддів вважає що позовні вимоги ПАТ «Ощадний банк України» щодо звернення стягнення на рухоме майно не підлягають задоволенню з наведених вище підстав.

З урахуванням наведеного, керуючись статтями 303, 304, 309, 313-315, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Чорноморського районного суду АР Крим від 12 липня 2013 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді