Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" червня 2006 р. Справа № 35/78-06
Колегія суддів у складі:
головуючого судді , судді ,
при секретарі Сенчук І.В.
за участю представників сторін:
позивача - Івакіна Т.В.
відповідача - Пшиннік В.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1660 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 19.04.06 р. по справі № 35/78-06
за позовом ТОВ "Торгівельний дім "Агроімпекс", м. Харків
до Селянське (фермерське) господарство "Ізумруд" с. Лозова
стягнення 61039,39 грн.
встановила:
У березні 2006 року позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача на свою користь 47 489,60 грн. основного боргу, 949,79 грн. пені, 12 600,00 грн. збитків, а також витрати по сплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В процесі розгляду справи позивач надав заяву про збільшення позовних вимог всього на 9 324,27 грн., з яких 3 324,27 грн. – пеня, нарахована за період з дня подання позовної заяви по день подання заяви про збільшення розміру позовних вимог, та 6 000,00 грн. – збитки, нараховані з урахування ринкових цін, що діють на день подання заяви про збільшення розміру позовних вимог.
Крім того, відповідачем до місцевого господарського суду було надане клопотання про відстрочку виконання рішення.
Рішенням господарського суду Харківської області від 19.04.2006 року по справі № 35/78-06 (суддя Швед Е.Ю.) в задоволенні клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення відмовлено. Позовні вимоги задоволені повністю та стягнуто з Селянського (фермерського) господарства «Ізумруд», с. Лозова, Богодухівського району, Харківської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпекс», м. Харків 47 489,60 грн. суми основної заборгованості, 4 274,06 грн. пені., 18 600,00 грн. збитків, держмито в розмірі 703,63 грн. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення мотивовано тим, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Агроімпекс», м. Харків в повному об*ємі підтверджуються належними доказами, які знаходяться в матеріалах справи та відповідають діючому законодавству.
Клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення місцевий господарський суд визнав необґрунтованим, оскільки відповідачем не надано доказів виключності випадку, а також того, що незастосування цієї міри може унеможливити виконання судового рішення.
Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині стягнення з нього збитків в розмірі 18 600,00 грн., а також відстрочити виконання рішення господарського суду Харківської області від 19.04.2006р. по даній справі до жовтня 2006 року, посилаючись на те, що умови укладеного між позивачем та відповідачем договору не передбачали відшкодування збитків; позивачем не надано доказів по збиткам (понесеним витратам), що виникли в результаті невиконання відповідачем обов*язків. Розмір збитків, як твердить відповідач, невірно розрахований за ринковими цінами, що діяли у квітні, оскільки на його думку договір на поставку кукурудзи укладений позивачем з третьою особою у лютому. Крім того, відповідач вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення не встановив обставини, що мають суттєве значення для справи, а саме: про тяжке фінансове становище відповідача та його статус вітчизняного сільгоспвиробника.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає її необґрунтованою, оскільки стягнення збитків у вигляді не отриманого прибутку передбачено Цивільним кодексом України, а місцевий господарський суд цілком обґрунтовано задовольнив вимоги позивача про стягнення збитків за цінами, що діяли на момент винесення рішення у відповідності до вимог ч. 3 ст. 623 Цивільного кодексу України. Стосовно клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення до жовтня 2006 року, позивач зазначив, що приведені доводи в його обґрунтування не доводять неможливість чи утруднення виконання рішення, а відповідно до витягу з державного реєстру обтяжень рухомого майна, майбутній врожай 2006 року відповідача вже заставлений, в зв*язку з чим позивач не впевнений в реальній можливості задоволення своєї вимоги при відстрочці виконання рішення до жовтня 2006 року, на цій підставі просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду – без змін.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, які підтвердили свої позиції, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 19.04.2006 року –без змін, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 03.02.06р. між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки № 1/2 (далі, Договір), згідно якого відповідач зобов*ячався на умовах попередньої оплати поставити позивачу кукурудзу фуражну в кількості 120 т в наступному порядку: до 09.02.06р. – 40 т, до 11.02.06р. – 40 т, до 15.02.06р. – 40 т.
З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення даного Договору кукурудза фуражна, що є предметом договору, знаходилась в заставі в забезпечення кредитного зобов*язання відповідача (а.с.28-33). Однак, в порушення ст. 659 ЦК України, відповідач не попередив позивача, про право третіх осіб на предмет Договору.
На виконання умов Договору позивач 03.02.06р. перерахував на банківський рахунок відповідача повну попередню оплату вартості товару в розмірі 50 400,00 грн.
Відповідач взяті на себе за Договором зобов*язання щодо поставки кукурудзи позивачу не виконав.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). За ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до п. 5.2 Договору, за прострочення поставки товару відповідач зобов*ячався сплатити на користь позивача штраф в розмірі 10% від вартості недопоставленого в строк товару, що становить 5 040,00 грн., а також пеню в розмірі 02% в день від вартості недопоставленого в строк товару за кожен день прострочки, що на 03.03.06р. становила 2 049,60 грн.
Приймаючи до уваги протрочення відповідачем передання у встановлені Договором строки товару, попередньо оплаченого позивачем, останній відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, має право вимагати повернення суми попередньої оплати.
03.03.06р. відповідач перерахував на користь позивача 10 000,00 грн. як часткове повернення суми здійсненої передоплати.
Згідно ст. 534 Цивільного кодексу України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов*язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: спочатку сплачуються проценти і неустойка, а потім сплачується сума основного боргу. В зв*язку з цим, позивач зарахував отримані від відповідача грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн. на сплату суми штрафу у розмірі 5 040,00 грн. та пені у розмірі 2 049,00 грн., що утворилась станом на 03.03.06р., а 2 910,40 грн. – на часткову оплату суми основної заборгованості.
Отже, залишок основної заборгованості у розмірі 47 489,60 грн., 949,79 грн. пені за прострочку поставки товару станом на 13.03.06р., відповідачем визнається, про що свідчить акт взаємних рахунків від 14.04.06р. (а.с. 46).
Заявою про збільшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача пені у розмірі 3 324,27 грн., нараховану за період з 14.03.06р. по 17.04.06р. на підставі п. 5.2 Договору.
Відповідачем дана сума нарахованої пені також визнається, в апеляційній скарзі не оскаржується.
Згідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Пункт 3 зазначеної статті передбачає, що якщо в наслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які одержав би, якби зобов'язаyня було виконано боржником.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов*язання другою стороною
В даному випадку, позивачем у відповідності до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, заявлено до стягнення з відповідача збитки у вигляді неодержаного прибутку, тобто вигода, на яку позивач мав право розраховувати у разі належного виконання зобов*язання відповідачем.
За таких обставин колегія суддів вважає посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що умови укладеного між позивачем та відповідачем Договору не передбачали відшкодування збитків, безпідставними, оскільки стягнення збитків у вигляді не отриманого прибутку передбачено Цивільним кодексом України.
Відповідно до ч.1 ст. 623 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.224 Господарського кодексу України, боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
З метою отримання прибутку, позивач 07.02.06 р. уклав договір поставки кукурудзи фуражної №7/2 з фірмою “СТЕК ЛТД” у формі ТОВ, за яким позивач зобов’язався поставити кукурудзу, яку очікував отримати від відповідача. Порушення відповідачем договірного зобов’язання призвело для позивача до збитків у вигляді неотриманого прибутку (упущеної вигоди), який позивач очікував отримати у разі належного виконання зобов’язання відповідачем (ч.2 ст. 224 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч.4 ст. 623 Цивільного кодексу України, в підтвердження реальної можливості отримання прибутку від реалізації кукурудзи, позивач надав суду договір поставки №7/2 від 07.02.06 р. кукурудзи, укладеного з фірмою “СТЕК ЛТД” у формі ТОВ, а також довідки ХТБ про вартість кукурудзи станом на 09.03.06 р. та 13.04.06 р., що свідчать про факт зростання ринкової вартості кукурудзи.
В порушення ч.2 ст.226 Господарського кодексу України, відповідач, хоч і напевно знав, що порушить своє зобов’язання по поставці кукурудзи, оскільки кукурудза на день підписання договору знаходилась в заставі, не повідомив позивача про неможливість поставки, що призвело для позивача до збитків.
З метою мінімізації можливих подальших збитків у вигляді нарахування штрафних санкцій, позивач листом вих.№12 від 27.02.06 р. повідомив фірму “СТЕК ЛТД” у формі ТОВ про неможливість виконання договору в зв’язку з простроченням відповідача. Закупити кукурудзу фуражну у іншого постачальника позивач не зміг, оскільки відповідачем не повернута сума здійсненої передплати, а інших вільних коштів позивач не мав.
Відповідно до ч.4 ст.225 Господарського кодексу України та ч.3 ст.623 Цивільного кодексу України, при визначенні розміру збитків, якщо вимогу не було задоволено у добровільному порядку, враховуються ціни, що існували на день винесення рішення суду. За таких обставин, судом цілком правомірно задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача суми збитків, розмір яких позивач розрахував як різницю вартості всієї партії товару за цінами, що діяли на день підписання договору та вартістю всієї партії товару за ринковими цінами, що діяли на 13.04.06 р.: (120 т. х 575,00 грн./т.) – (120 т. х 420,00 грн./т.) = 18600,00 грн.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що господарський суд Харківської області дав правильну юридичну оцінку обставинам справи, в тому числі щодо стягнення з відповідача на користь позивача 18600,00 грн. збитків, в зв’язку з чим підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення збитків відсутні.
Апеляційною скаргою відповідач також просить апеляційний суд визнати недійсним рішення в частині відмови у клопотанні відповідача щодо надання відстрочки виконання рішення. Відповідач просить апеляційний суд надати таку відстрочку, посилаючись на те, що судом першої інстанції не врахований статус відповідача як вітчизняного сільгоспвиробника; не враховано також тяжке фінансове становище відповідача, пов’язане з гибеллю врожаю та невиконанням своїх обов’язків контрагентами відповідача, що призвело до неправильного висновку про відмову у наданні відстрочки виконання рішення. За ствердженням відповідача, відстрочка виконання рішення до жовтня 2006 року дозволить відповідачу виконати рішення за рахунок зібраного врожаю.
Виходячи з аналізу ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачені умови та порядок надання відстрочки або розстрочки виконання рішення, можна зробити висновок, що підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення повинні бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк, а господарський суд при вирішенні даного питання повинен також враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору та інші обставини справи. До того ж законодавець вказує, що надання розстрочки та відстрочки виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, виходячи з особливого характеру обставин справи.
Колегія суддів вважає, що надані відповідачем аргументи в обґрунтування заявленого клопотання про відстрочку виконання рішення, не свідчать про неможливість виконання ним судового рішення, а вказані обставини не мають характер виняткових випадків, які можуть бути підставою для надання відстрочки виконання рішення.
Крім того, позивач, заперечуючи проти клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення, надав до суду витяг з реєстру обтяжень рухомого майна, за яким майбутній врожай відповідача знаходиться в заставі, в зв*язку з чим позивач не впевнений в реальній можливості задоволення своєї вимоги при відстрочці виконання рішення до жовтня 2006 року.
За таких обставин колегія судів знаходить правомірним рішення суду першої інстанції щодо відмови у клопотанні відповідача про відстрочку виконання рішення в зв’язку з його необґрунтованістю.
Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному і об*єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ст. ст. 32 - 34 Господарського процесуального кодекс України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, але відповідач, з урахуванням всіх обставин справи, як у ході вирішення справи в господарському суді, так і під час розгляду апеляційної скарги не надав належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, а тому колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про обгрунтованість та правомірність позовних вимог ТОВ «Торгівельний дім «Агроімпекс».
Приймаючи до уваги вищевказане, колегія суддів приходить до висновку, що заперечення відповідача позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і чинному законодавству, тому рішення господарського суду Харківської області від 19.04.2006 року по справі №35/78-06 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 534, 610, 611, 612, 623, 659, 693 Цивільного кодексу України, ст..ст. 224, 225, 226 Господарського кодексу України, ст.ст. 32-34, 43, 99, 101, 102 п. 1 ст. 103, ст. 105, 110, 121 Господарського процесуального кодексу України, -
постановила:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 19.04.2006 року по справі № 35/78-06 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді