Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«15»листопада 2006 року Справа 43/57-06
Колегія суддів у складі: головуючого судді В.В.Афанасьєва,
судді А.І.Бухана,
судді О.В.Шевель,
при секретарі Парасочці Н.В.
за участю представників:
позивача – Денисова А.В., Гоготова В.В.
відповідача - Костишака В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вхідний № 3542Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 14 вересня 2006 року по справі № 43/57-06
за позовом закритого акціонерного товариства Транспортно-експедиційний комбінат «Західукртранс»(місто Дрогобич)
до Приватного підприємства «Транс-Еліт»(місто Харків)
про стягнення 97864,00 грн.
та зустрічним позовом Приватного підприємства «Транс-Еліт»(місто Харків)
до закритого акціонерного товариства Транспортно-експедиційного комбінату «Західукртранс»(місто Дрогобич)
про визнання угоди недійсною
встановила:
Рішенням господарського суду Харківської області від 14 вересня 2006 року по справі 43/57-06 (суддя Кононова О.В.) первісні позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 24559,76 грн. заборгованості за надані послуги з перевезення, 5953,53 грн. інфляційних витрат, 2007,75 грн. трьох відсотків річних, 325,21 грн. витрат по сплаті державного мита та 38,78 грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 50000,00 грн. заборгованості провадження по справі припинено, в частині заявленої до стягнення суми 17568 грн. залишено позов без розгляду та в задоволенні решти первісних позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю.
Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився і у своїй апеляційній скарзі просить його скасувати, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права та неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи. Разом з тим його представник в судовому засіданні на виконання вимоги суду надав додаткові документи, які на його думку можуть мати певне відношення до обґрунтування його апеляційної скарги.
Позивач у своєму відзиві проти апеляційної скарги заперечує, зазначаючи при цьому, що господарський суд області об’єктивно розглянув усі матеріали справи та надав їм відповідну правову оцінку, засновану на нормах чинного законодавства. Разом з тим його представник в судовому засіданні на виконання вимоги суду надав додаткові документи, які на його думку можуть мати певне відношення до обґрунтування його апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених обставин спору, за якими встановив, що 04.01.2005 року між позивачем та відповідачем був укладений договір перевезення вантажу у міжнародному сполученні. Зазначеним договором сторони мали намір врегулювати взаємовідносини, що виникають між ними при плануванні, організації та здійсненні міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом, а також по оплаті наданих послуг. В позовній заяві позивач зазначав, що за період з червня по листопад 2005 року позивачем, на підставі вказаного договору, було виконано 28 перевезень вантажів за маршрутом Італія –Україна, загальна вартість яких становить 444050,00 грн. Проте, позивач зазначав, що відповідач не повністю розрахувався за надані послуги з перевезення, сплатив лише 404472,00 грн. в зв’язку з чим виникла заборгованість. Так, господарським судом області встановлено, що несплаченими залишились транспортні замовлення № 421 від 28.10.2005 року на суму 18535,00 грн., № 422 від 02.11.2005 року на суму 19598,00 грн., № 423 від 02.11.2005 року на суму 19598,00 грн., № 416 від 20.10.2005 року на суму 17598,00 грн., № 368 від 06.07.2005 року на суму 17687,00 грн. Однак, з вказаних замовлень не вбачається їх виконання саме на підставі договору від 04.01.2005 року, оскільки вони не містять жодного посилання на спірний договір, а навпаки кожне замовлення містить ознаки окремої угоди. Сторони визначили в замовленнях дату, час та адресу завантаження, місце митного оформлення, строк доставки вантажу, суму послуг, умови оплати, штрафні санкції та інші умови, а також дотримались вимог, передбачених ст. 203 які необхідні для чинності правочину. Згідно ст. 40 Статуту автомобільного транспорту України, затвердженого постановою Ради міністрів України від 27 червня 1969 року N 401, із змінами та доповненнями, на перевезення вантажів вантажовідправник подає в автотранспортне підприємство або організацію при наявності річного договору на перевезення вантажів відповідну заявку, а при відсутності річного договору - разове замовлення. Відповідно ст. 638 КЦ України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно п. 2 ст. 307 ГК України, договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Отже, враховуючи викладене, суд розглядає кожне замовлення з перевезення вантажу як окремий правочин.
Так, відповідно замовлення № 421 від 28.10.2005 року позивач прийняв на себе зобов’язання здійснити перевезення вантажу з зазначеного місця завантаження в Італії до місця розвантаження в м. Київ, Україна. В зазначеному замовленні сторони передбачили строк доставки вантажу –01.11.2005 року, суму фрахту –3000 Євро, з умовою оплати –за домовленістю сторін. В підтвердження здійснення перевезення за вказаним замовленням позивачем додана належним чином засвідчена копія CMR, з якої вбачається виконання позивачем зобов’язання в узгоджені між сторонами терміни. Так, 11.11.2005 року позивачем було направлено відповідачеві рахунок на сплату вартості виконаних транспортних послуг у розмірі 18535,00 грн. Відповідач у своїх поясненнях зазначає, що позивачем при нарахування суми в гривнях було неправильно застосовано курс валют та належна до сплати сума повинна становити 18210,00 грн.
Відповідно ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Так, в зазначеному замовленні сторони не узгодили строк здійснення платежу за надані послуги. Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Як вже було зазначено судом, позивач 11.11.2005 року направляв відповідачеві рахунок № 11/34 на сплату наданих послуг згідно замовлення № 421 від 28.10.2005 року, доказом такого направлення є належним чином засвідчена копія реєстру поштових відправлень від 11.11.2006 року. Тобто, відповідач повинен був сплатити зазначений рахунок у семиденний строк, а саме 18.11.2006 року. Отже, належна до сплати сума з урахуванням офіційного курсу Євро в цей день становить 17713,38 грн.
Відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції вважав позовні вимоги в частині заявленої до стягнення суми 17713,38 грн. за надані послуги перевезення згідно замовлення № 421 від 28.10.2005 року обґрунтованими та підлягаючими задоволенню. Щодо решти заявленої до стягнення суми у розмірі 821,62 грн., суд відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині у зв’язку з безпідставністю нарахування.
Відповідно замовлення № 422 від 02.11.2005 року позивач прийняв на себе зобов’язання здійснити перевезення вантажу з зазначеного місця завантаження в Італії до місця розвантаження в м. Кременчук, Україна. В зазначеному замовленні сторони передбачили строк доставки вантажу –мінімальний, суму фрахту –3300 Євро по курсу НБУ на день розвантаження, з умовою оплати –на поточний рахунок по оригіналах документів на протязі 10 банківських днів. В підтвердження здійснення перевезення за вказаним замовленням позивачем додана належним чином засвідчена копія CMR, з якої вбачається виконання позивачем зобов’язання в узгоджені між сторонами терміни та відповідно якої розвантаження вантажу відбулося 10.11.2005 року. Так, 11.11.2005 року позивачем було направлено відповідачеві рахунок № 11/43 на сплату вартості виконаних транспортних послуг у розмірі 19598,00 грн., про що свідчить належним чином засвідчена копія реєстру поштових відправлень від 11.11.2006 року. На думку відповідача з урахуванням належного курсу валют сума до сплати повинна становити 19470,00 грн. Судом встановлено, що 10.11.2005 року офіційний курс гривні по відношенню до Євро становив 5,92769 грн. за 1 Євро. Отже належна до сплати сума з урахуванням офіційного курсу Євро в цей день становить 19561,38 грн. За таких підстав, суд першої інстанції позовні вимоги в частині заявленої до стягнення суми 19561,38 грн. за надані послуги перевезення згідно замовлення № 422 від 02.11.2005 року визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В задоволенні решти заявленої до стягнення суми у розмірі 36,62 грн. суд визнав за необхідне відмовити.
Відповідно замовлення № 423 від 02.11.2005 року позивач прийняв на себе зобов’язання здійснити перевезення вантажу з зазначеного місця завантаження в Італії до місця розвантаження в м. Кременчук, Україна. В зазначеному замовленні сторони передбачили строк доставки вантажу –мінімальний, суму фрахту –3300 Євро по курсу НБУ на день розвантаження, з умовою оплати –на поточний рахунок по оригіналах документів на протязі 10 банківських днів. В підтвердження здійснення перевезення за вказаним замовленням позивачем додана належним чином засвідчена копія CMR, з якої вбачається виконання позивачем зобов’язання в узгоджені між сторонами терміни та відповідно якої розвантаження вантажу відбулося 11.11.2005 року. Так, 11.11.2005 року позивачем було направлено відповідачеві рахунок № 11/44 на сплату вартості виконаних транспортних послуг у розмірі 19598,00 грн., про що свідчить належним чином засвідчена копія реєстру поштових відправлень від 11.11.2005 року. На думку відповідача з урахуванням належного курсу валют сума до сплати сума повинна становити 19470,00 грн. Судом встановлено, що 11.11.2005 року офіційний курс гривні по відношенню до Євро становив 5,93981 грн. за 1 Євро. Отже належна до сплати сума з урахуванням офіційного курсу Євро в цей день становить 19601,37 грн.
За таких підстав, суд позовні вимоги в частині заявленої до стягнення суми 19598,00 грн. за надані послуги перевезення згідно замовлення № 423 від 02.11.2005 року вважає обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.
Так, згідно замовлення № 368 від 06.07.2005 року позивач прийняв на себе зобов’язання здійснити перевезення вантажу з зазначеного місця завантаження в Італії до місця розвантаження в м. Донецьк Україна. В зазначеному замовленні сторони передбачили строк доставки вантажу –14.07.2005 року, суму фрахту –2900 Євро по курсу НБУ на день розвантаження, з умовою оплати –на протязі 7 банківських днів з наданням CMR, акту виконаних робіт, податкової накладної та рахунку на оплату. Відповідач, у своїх доповненнях до відзиву на позовну заяву від 27.06.2006 року зазначив про здійснення перевезення позивачем, визнав позовні вимоги в частині заявленої до стягнення суми плати за перевезення згідно вказаного замовлення та зазначив, що станом на час розгляду справи несплаченим є саме замовлення № 368 від 06.07.2005 року на суму 17687,00 грн.
Відповідач в відзиві на позовну заяву зазначив про часткову сплату рахунку №07/88 від 18.07.2005 р. виставленого за перевезення відповідно до замовлення №368 платіжними дорученнями №119 та № 124, які до матеріалів справи не надав. Суд дослідивши виписки з реєстрів банківських рахунків надані позивачем, вважає таке твердження відповідача необґрунтованим, оскільки призначення платежу в зазначених платіжних дорученнях зазначено як: сплата за авто послуги за рахунком №06/18 від 06.07.2005 р. та за рахунком №06/71 від 21.06.2005 р., а надана до матеріалів справи заява з вимогами щодо помилкового переказу грошей не містить доказів отримання її позивачем.
Щодо замовлення № 416 від 20.10.2005 року, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
З наданих суду першої інстанції доказів не вбачалося здійснення перевезення за вказаним замовленням. Суд в ухвалах від 04.07.2006 року та від 02.08.2006 року витребував у позивача міжнародні товарно –транспортні накладні на підтвердження виконання перевезень за наданими до матеріалів справи замовленнями. Проте, позивач, доказів здійснення перевезення за замовленням № 416 від 20.10.2005 року на суму 17568,00 грн. не надав, поважних причин такого ненадання суду не повідомив, тому суд, на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України в частині заявлених вимог за надані послуги з перевезення згідно замовлення № 416 від 20.10.2005 року на суму 17568,00 грн. залишив позов без розгляду у зв’язку з тим, що позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору.
Тобто станом на час звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем за отримані послуги з перевезення становить 74559,76 грн., але під час розгляду справи відповідачем було погашено суму заборгованості частково у розмірі 50000,00 грн., про що свідчать копії квитанцій до прибуткового касового ордеру № 84 від 19.04.2006 року, № 86 від 20.04.2006 року, № 87 від 21.04.2006 року, № 89 від 24.04.2006 року та № 90 від 25.04.2006 року, які додані до матеріалів справи. За таких підстав суд в частині заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 50000,00 грн. провадження по справі припинив на підставі п. 1-1 у зв’язку з відсутністю предмету спору.
Отже, на теперішній час сума заборгованості відповідача становить 24559,76 грн.
В цій частині суд позовні вимоги вважає законними, обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.
Посилання відповідача на той факт, що позивачем не було надіслано оригіналів CMR, замовлень та рахунків є безпідставним, оскільки позивачем надано до матеріалів справи належним чином засвідчені копії реєстрів, які свідчать про відправлення ПП «Транс–Еліт»необхідних документів по спірних здійснених перевезеннях.
Крім того, відповідач в своїх відзивах на позов зазначає, що станом на час розгляду справи відповідачем було помилково сплачено 4400,20 грн. у зв’язку невірним розрахунком позивачем сум належних до сплаті згідно з курсом НБУ та визначення їх в рахунках, тому це є безпідставно набуті кошти, яки повинні бути зараховані в рахунок погашення наявної заборгованості. Суд вважає таке твердження необґрунтованим, оскільки відповідачем не надано жодного доказу в підтвердження знаходження у позивача безпідставно набутих коштів відповідача, невірного застосування позивачем курсів НБУ, не надано також доказів звернення до позивача з вимогою про виправлення здійснених невірно нарахувань та зарахування вказаної суми в рахунок погашення заборгованості.
Позивач в позовній заяві з урахуванням подальших уточнень просив суд стягнути з відповідача 15138,00 грн. пені, обґрунтовуючи свою вимогу ч. 6 ст. 231 ГК України. Так, відповідно ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Тобто цією статтею ГК України визначений порядок визначення штрафних санкцій у відсотках. Разом з тим, відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (штрафу, пені). Також ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Як вбачається з замовлень, відповідно до яких здійснювались перевезення, сторони не передбачили нарахування пені та її розмір за прострочення виконання зобов’язань по сплаті наданих послуг, отже суд вважає безпідставним нарахування позивачем пені у розмірі 15138,00 грн. та відмовляє в її задоволенні.
У відповідності із ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання зобов’язання, за вимогою кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми боргу. Оскільки матеріалами справи підтверджено прострочення виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань в сумі 24559,76 грн., суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 5953,53 грн. інфляційних витрат та 3% річних в розмірі 2007,75 грн., нарахованих з урахуванням встановленого розміру заборгованості по кожному окремому замовленню, здійснених відповідачем оплат, за період з 12.08.2005р. по 02.08.2006 р. щодо заборгованості відповідно до замовлення №368 від 06.07.2005 р. та за період з 23.11.2005 р. по 02.08.2006 р. щодо заборгованості, яка виникла за перевезення відповідно до замовлень № 421 від 28.10.2005 р., № 422 від 02.11.2005 р., № 423 від 02.11.2005 р.
Також, позивач просив в позовній заяві та подальших уточненнях відшкодувати витрати на відрядження представника для участі у судовому засіданні у розмірі 1401,00 грн. Свої вимоги обґрунтовує ч. 2 ст. 9 Роз’яснення Вищого Господарського суду № 02/5-78 від 04.03.1998 року „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”, Відповідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. До інших витрат в розумінні ст. 44 ГПК України відносяться, зокрема суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК). З наведеного вбачається, що позивач або його представник не входить до складу осіб, передбачених ст. 30 ГПК України, а тому суду чинним законодавством не надано можливості відшкодовувати витрати позивача на відрядження. Крім того, суд звертає увагу позивача, що при винесенні рішення та дослідженні підстав, наведених сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд має право керуватися нормами чинного законодавства, а роз’яснення Вищого Господарського суду України не є нормативним актом, а є одним із видів узагальнення судової практики вирішення спорів. Отже в задоволенні первісних позовних вимог в частині заявленої до стягнення суми витрат позивача на відрядження у розмірі 1401,00 грн. суд вважає за необхідне відмовити.
Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України , у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. Тобто суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті державного мита у розмірі 325,21 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 38,78 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.
Щодо зустрічних позовних вимог про визнання угоди № 416 від 20.10.2006 року недійсною, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Позивач по зустрічному позову посилається на той факт, що зазначене замовлення № 416 від 20.10.2006 р. не містить підписів уповноважених осіб, не скріплене печатками підприємств, отже суперечить вимогам встановленим ст. 207 ЦК України. Проте, доказів на підтвердження обставин на яких ґрунтуються позовні вимоги, позивач до матеріалів справи не надав. Крім того, позивач по зустрічному позову вважає, що № 416 від 20.10.2006 року є недійсною, оскільки недодержано письмової форми договору, а саме спірне замовлення було направлене йому за допомогою факсу.
Відповідно ст. 638 КЦ України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно п. 2 ст. 307 ГК України, договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Так, відповідно ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
В замовлені № 416 від 20.10.2005 р. є підписи посадових осіб сторін, а саме з боку ЗАТ «Західукртранс»її підписано експедитором відділу Коноваловим С.О., якому відповідно до наказу № 56 від 20.12.2002 року було надано право самостійно погоджувати з замовниками умови перевезень вантажів. Крім того, відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Відповідно до відзивів на зустрічну позовну заяву та доданим до них документам представник відповідача за зустрічним позовом зазначив про повне схвалення відповідачем зазначеного замовлення. Щодо підпису з боку ПП “Транс –Еліт”, то суд не має підстав стверджувати, що замовлення № 416 від 20.10.2006 року було підписано не директором Денисовим А.В., якій підписував й договір від 04.01.2005 року, всі інші замовлення й зустрічну позовну заяву, а особою без достатніх на то повноважень. Посилання позивача по зустрічному позову, що в спірному замовленні відсутні печатки сторін також безпідставне, оскільки замовлення № 416 від 20.10.2005 року містить печатки обох сторін.
Посилання позивача на той факт, що відповідачем по зустрічному позову було використано при вчинені спірного правочину факсимільне відтворення підпису без згоди на то позивача, що є порушенням ст. 207 ЦК України, взагалі є недоречним, оскільки суду не наведено підстав та не надано жодного доказу в підтвердження використання особою, що підписала замовлення з боку ЗАТ «Західукртранс», факсимільних засобів відтворення підпису.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона спирається як на підставу своїх вимог та заперечень. Отже, суд визнав не доведеними позивачем по зустрічному позову, необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами наведені позивачем в зустрічній позовній заяві підстави для визнання угоди № 416 від 20.10.2006 року недійсною.
Викладені вище висновки господарського суду на думку колегії суддів в основному відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, через що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі судового рішення, оскільки відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Як свідчать матеріали справи, господарський суд Харківської області забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України, всебічно, повно та об’єктивно дослідив фактичні обставини справи та оцінив наявні у ній докази в їх сукупності, керуючись при цьому чинним законодавством України.
Наведені відповідачем у обґрунтування своєї апеляційної скарги доводи не підтверджені ні матеріалами справи, ні додатково наданими під час розгляду апеляційної скарги письмовими документами. Вважаючи необґрунтованим прийняте по справі судове рішення, відповідач як при поданні апеляційної скарги, так і у ході її розгляду не підтвердив ті обставини , на які він посилається. Разом з тим надані на вимогу колегії суддів додаткові документи підтверджують факт виконання позивачем в інтересах позивача відповідних робіт , які обумовлені укладеним між сторонами у справі договором.
Разом з тим проведений колегією суддів системний аналіз документів, наявних у матеріалах справи, свідчить про те, що господарський суд Харківської області правомірно частково задовольнив позовні вимоги позивача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 14 вересня 2006 року у справі № 43/57-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Головуючий суддя В.В. Афанасьєв
суддя А.І.Бухан
суддя О.В.Шевель