Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
Іменем України
справа №АС-51/129-06
головуючого судді В.В.Афанасьєва, судді А.І.Бухана, судді В.О.Демченка,
при секретарі Архіповій С.В.
за участю представників:
прокурора - не явився
позивача - Шебаніц Н.М.
відповідача - ЧердакО.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судового засідання № 9
Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача
(вхідний № 2680 Х/3) на постанову господарського суду Харківської області від 5
червня 2006 року по справі № АС-51/129-06
за позовом
Прокурора Ленінського району міста Харкова в інтересах держави в особ Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Державного підприємства «Міжвідомчий науковий центр кріобіології та
кріомедицини»НАН, АМН та МОЗ України
про стягнення 3837 грн. 50 коп.
встановила:
Постановою господарського суду Харківської області від 5 червня 2006 року по справі № АС-51/129-06задоволено позовні вимоги, з відповідача на користь позивача стягнуто 3837,5 гривень штрафних санкцій.
Відповідач з постановою господарського суду області не погодився і у своїй апеляційній скарзі просить її скасувати, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Разом з тим його представник в судовому засіданні повідомив про те, що яких-небудь інших документів, які можуть мати відповідне відношення до розгляду поданої апеляційної скарги у нього немає, і розгляд справи може здійснюватися на підставі наявних у ній матеріалів.
Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить прийняту по справі постанову залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. При цьому він зазначає, що господарський суд області належним чином дослідив усі матеріали справи та дав правильну правову оцінку обставинам спору. Разом з тим його представник в судовому засіданні повідомив про те, що яких-небудь інших документів, які можуть мати відповідне відношення до розгляду поданої апеляційної скарги у нього немає, і розгляд справи може здійснюватися на підставі наявних у ній матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши пояснення їх уповноважених представників, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Приймаючи оскаржувану постанову, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених обставин спору, за
2
якими встановив, що що Фонд України соціального захисту інвалідів діє відповідно затверджених на підставі ст. 10 та ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001р. та Положення Про Фонд України соціальної захищеності інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991р. Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця. Згідно зі ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, а якщо на них працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається у розмірі половини середньої річної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації. Згідно ч.З ст.20 Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до ч.З ст.20 Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, відповідачем було створено у 2005 році 1 робоче місце для працевлаштування інваліда, що є вірним розрахунком, виходячи з 8 осіб середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу. Фактично, середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників на підприємстві становила 0 осіб, тобто відповідач не виконав норматив 1 робоче місце. Середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача на одного працівника склала у 2005р. -7615,00 грн.Таким чином, сума штрафних санкцій за незайняте робоче місце склала 3837,50 грн. Суми, які просить стягнути позивач, є штрафними санкціями. По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю. Тобто за неналежне виконання обов'язку покладеного законом.
Відповідно до ст. 18 вищенаведеного закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Суд зазначив, що відповідач у 2005році не сприймав заходів щодо забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, не надсилав повідомлення до районного центру зайнятості про наявність робочих місць. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач неналежно виконав встановлений законодавством обов'язок, тому вимоги про стягнення штрафних санкцій обгрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Як свідчать матеріали справи, господарський суд Сумської області не забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження фактичних і обставиі справи та не оцінив наявні у ній докази в їх сукупності, керуючись при цьому чинник законодавством України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про основи соціальне захищеності інвалідів в Україні"(зокрема ст.ст. 17, 18, 19, 20 в редакції Законів № 204/9 ВР від 14.10.94р., № 2606-ИІ від 05.07.01р., № 910-ІУ від 05.06.03р., № 1771-ІУ ві
з
15.06.04р., № 2602-ІУ від 31.05.05р.), Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314, Порядком сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28.12.2001 р. та Положення про Фонд України соціальної захищеності інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р.
Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-ХІІ від 21.03.1991 р. із змінами та доповненнями, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 15 до 25 чоловік-у кількості одного робочого місця.
Згідно ч. 1 ст. 18 вищевказаного Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. У відповідності до п.1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 року № 1434, Фонд соціального захисту інвалідів діє у складі Мінпраці.
Відповідно до п. 10 "Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. №314, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням по бажанню, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
При цьому відповідно до п. п. 11, 12 Положення місцеві органи соціального захисту населення: виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації; щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей; подають державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів; ведуть інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.
Державна служба зайнятості також веде облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди; сприяє працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК; щоквартально подає місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.
Статтею 20 Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Аналіз наведених вище положень законодавства про соціальний захист інвалідів свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати, працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Крім того, слід зазначити, що неповідомлення органів працевлаштування інвалідів про кількість робочих місць не дає правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій. В свою чергу на підприємство покладається обов'язок щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; ( Абзац третій пункту 14 в редакції Постанови КМ N 19 ( 19-2002-п ) від 10.01.2002 ).
Отже, на думку колегії суддів, чинне законодавство не зобов'язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів та з'ясовувати які саме інваліди потребують роботи, якої відповідної нозології. За таких обставин, покладати на підприємство відповідальність у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов'язків спеціально уповноваженими органами є неправомірним і суперечить як загальним принципам права, так і ст. 19 Конституції України. При дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що Державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів на підприємство відповідача інваліди для працевлаштування не направлялися, так само як і інваліди безпосередньо не зверталися для працевлаштування до відповідача. Разом з тим, як свідчать матеріали справи, відповідач здійснював заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, повідомляв центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що органи, зазначені в ст.18 Закону не займалися скоординованим аналізом наявних інвалідів, яким необхідні робочі місця з урахуванням відповідної нозології, у зв'язку з чим, покладати відповідальність на відповідача за відсутність створеного та належно атестованого робочого місця для працевлаштування інвалідів на думку колегії суддів неможливо, так як вина підприємства позивачем не доведена.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 158, 195, 198 3), 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановила:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Постанову господарського суду Харківської області від 5 червня 2006 року по справі № АС-51/129-06 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
Головуючий суддя В.В.Афанасьєв
суддя А.І.Бухан
суддя В.О.Демченко