Україна
Харківський апеляційний господарський суд
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" листопада 2006 р. Справа № АС-54/235-06
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , судді ,
при секретарі Сенчук І.В.
за участю представників сторін :
прокурора - Токарєва О.В.
позивача - Шебаніц Н.М.
відповідача - Орлов О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства «Харківська біофабрика», м. Харків (вх. № 3749 Х/3) на постанову господарського суду Харківської області від 11.09.06 р. по справі № АС-54/235-06
за позовом Прокурор Червонозаводського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Харків
до Державного підприємства "Харківська біофабрика, м. Харків
про стягнення 24 233,34 грн.
встановила:
У липні 2006 року Прокурор Черонозаводського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства «Харківська біофабрика» про стягнення 24 233,34 грн. штрафних санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 році.
Постановою господарського суду Харківської області від 11.09.2006р. справі № АС-54/235-06 (суддя Хачатрян В.С.) позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 24 233,34 грн.
Відповідач з даною постановою не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову господарського суду Харківської області від 11.09.2006 р. скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити Прокурору Червонозаводського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. При цьому відповідач вказує на те, що він не повинен сплачувати штрафні санкції та обов’язок підприємства створювати робочі місця не супроводжується обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Прокурор надав заперечення на апеляційну скаргу, в якій вважає постанову законною та обґрунтованою, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, посилаючись на те, що відповідач не виконав свого обов’язку щодо інформування центрів зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення про потребу в працівниках – інвалідах, що в свою чергу, унеможливило виконання органами зазначеними в ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», свого обов’язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, в судовому засіданні апеляційної інстанції представник Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову – без змін.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши прокурора, а також уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови господарського суду Харківської області від 11.09.2006 р. –без змін, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржувану постанову, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за яким встановив, що відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ, в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин (надалі –Закон) для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Згідно зі статтею 20 Закону підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щорічно сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно зі ст. 18 вищевказаного Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів. Крім цього, обов’язок по працевлаштуванню інвалідів закріплений за державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів, що передбачено “Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314).
Згідно пункту 3 цього Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно з пунктами 5, 10, 11, 12, 13, 14 вказаного Положення підприємства повинні інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів (звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за формою 3-ПН з приміткою робочі місця для інвалідів), а працевлаштування інвалідів здійснюється органами, вказаними у ст. 18 Закону, з урахуванням повноважень, стану здоров’я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 р., затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.
Згідно відповіді Червонозаводського районного центру зайнятості від 19.04.2006р. за №399 (а.с. 58-59), відповідач подавав звіти за формою 3-ПН, але не вказував в них вакансії для інвалідів.
Як вбачається з матеріалів справи ДП «Харківська біофабрика» відповідно до поданої державної звітності ”Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів” (форма №10-ПІ поштова-річна) за 2005 рік повинен був створити у вказаному році 3 робочих місця для працевлаштування інвалідів, але фактично на підприємстві відповідача у 2005 році було працевлаштований 1 інвалід. Отже, відповідачем не був виконаний норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році, при цьому відповідач не звертався до компетентних органів з проханням направити йому інвалідів для працевлаштування.
Надані відповідачем суду докази, а саме статистична звітність по формі № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках", не відповідає Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН " Звіт про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках" і № 4-ПН " Звіт про вивільнення працівників", а саме в звіті за цією формою наявність вільних робочих місць зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під ціфрами, інваліди - цифра 11.
Отже, посилання відповідача на те, що центром зайнятості не були направлені інваліди є необгрунтованими, оскільки спростовується вищевикладеним.
На думку колегії суддів, відповідач не виконав встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році, чим порушив вимоги статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а згідно статті 20 Закону, Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. № 1767, тому повинен був перерахувати до Фонду соціального захисту інвалідів суму штрафних санкцій.
Розмір відрахувань визначається середньорічною заробітною платою на підприємстві за кожне робоче місце. Як свідчать матеріали справи, середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у 2005 році становила 12 116,00 грн.грн. Сума штрафних санкцій за 2 незайнятих інвалідами робочих місць у 2005 році згідно з вимогами статті 20 Закону складає 24 233,34 грн.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітнім.
Однак, відповідач не перерахував кошти у встановлений чинним законодавством термін та не надав належних доказів створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме: наказу про затвердження заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві, затверджене положення про робоче місце інваліда, наказ про створення спеціальної комісії по атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів, атестації робочого місця для інваліда, колективного договору на 2005 рік, тому позовні вимоги на суму 24 233,34 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2005 році, на думку колегії суддів, є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно зі статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги або заперечення. А відповідно до частини 1 статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
На думку колегії суддів, позивач надав, а господарський суд Харківської області належним чином дослідив та оцінив докази, які свідчать про те, що відповідач не виконав встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році.
Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга ДП «Харківська біофабрика» позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, постанова господарського суду Харківської області від 11.09.2006 р. по справі № АС-54/235-06 прийнята без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи з яких подана апеляційна скарга про скасування постанови, не можуть бути підставою для її зміни чи скасування, оскільки спростовуються вищевказаним.
Керуючись статтями 86, 195, 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, статтею 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Харківської області від 11.09.2006 року по справі № АС-54/235-06 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді