Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 листопада 2006 року справа № АС 16/496-06
Колегія суддів у складі: головуючого судді В.В.Афанасьєва,
судді А.І.Бухана.,
судді О.В. Шевель,,
при секретарі Н.В.Парасочці.
за участю представників:
позивача – не явився
відповідача –Бойко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вхідний № 3771С/3-9) на постанову господарського суду Сумської області від 11 вересня 2006 року по справі № АС 16/496-06
за позовом Сумського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів (місто Суми)
до товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп»(місто Конотоп)
про стягнення 276788,00 грн.
встановила:
Постановою господарського суду Сумської області від 11 вересня 2006 року по справі № АС 16/496-06 (суддя Мойсеєнко В.М.) позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 276788,00 грн. штрафних санкцій за нестворені 25 робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідач з постановою господарського суду Сумської області не погодився і у своїй апеляційній скарзі просить її скасувати, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Разом з тим їх представник в судовому засіданні повідомив про те, що яких-небудь інших документів, які можуть мати відповідне відношення до розгляду поданої апеляційної скарги у нього немає, і розгляд справи може здійснюватися на підставі наявних у ній матеріалів.
Позивач подав відзив, в якому проти апеляційної скарги заперечує, просить прийняту по справі постанову залишити без змін, оскільки вважає її законною та обґрунтованою матеріалами справи та нормами чинного законодавства, а апеляційну скаргу –без задоволення. Разом з тим він просив розглянути справу у відсутність його уповноваженого представника.
Дослідивши матеріали справи, викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, заслухавши пояснення уповноваженого представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Приймаючи оскаржувану постанову, господарський суд Сумської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених обставин спору, за якими встановив, що позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідно до частини 1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (№875-ХІІ від 21.03.1991року зі змінами та доповненнями) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Статтею 20 вищевказаного Закону встановлено обов'язок підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання, де кількість інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статею 19 зазначеного Закону, щорічно сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, а якщо працює від 8 до 15 осіб - в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі. Відповідач надіслав позивачу звіт, в якому повідомив, що у 2005 середня облікова чисельність штатних працівників склала 1573 осіб, встановлено норматив створення робочих місць для працевлаштування 63 інвалідів, фактично у 2005 році на підприємстві працювало 38 осіб. Тому позивач вважає, що через нестворення робочих місця для працевлаштування інвалідів він повинен сплатити 276 788 грн. 00 коп. адміністративно-господарських санкцій.
Виходячи з цього, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідачем не виконано норматив по створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, тому сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання ним нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів 2005 році складає 276 788 грн. 00 коп. При цьому господарський суд вважав, що факт заборгованості відповідача у сумі 276 788 грн. підтверджено матеріалами справи, доказів сплати боргу, відповідач не подав, його заперечення не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідач не звертався з офіційною заявкою про направлення на його підприємство інвалідів для працевлаштування (не подавались звіти за формою 3-ПН).
Проте викладені вище висновки господарського суду на думку колегії суддів не відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, через що наявні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятої по справі постанови, оскільки відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Як свідчать матеріали справи, господарський суд Сумської області не забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України, всебічно, повно та об'єктивно дослідив фактичні обставини справи та оцінив наявні у ній докази в їх сукупності, керуючись при цьому чинним законодавством України.
Відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову надав усі необхідні письмові документи та з посиланням на норми чинного законодавства їх обґрунтував, а господарський суд області належним чином дослідив матеріали справи у їх сукупності та дав висловлену у постанові правову оцінку.
Колегія суддів не находить підстав визнати, що наведені позивачем у обґрунтування своєї позовної заяви доводи підтверджені матеріалами справи та відповідають нормам чинного законодавства України. При цьому колегія суддів вважає, що твердження позивача засновані на власному довільному тлумаченні положень лише Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Матеріали справи свідчать, що спірні правовідносини регулюються Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314, Порядком сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28.12.2001 р. та Положення про Фонд України соціальної захищеності інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р.
Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”№875-XII від 21.03.1991 р. із змінами та доповненнями, для підприємств (об‘єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється певні нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця. Згідно ч. 1 ст. 18 вищевказаного Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. У відповідності до п.1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 року № 1434, Фонд соціального захисту інвалідів діє у складі Мінпраці.
Відповідно до п. 10 “Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року. №314, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням по бажанню, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5). При цьому відповідно до п. п. 11, 12 Положення місцеві органи соціального захисту населення: виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації; щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей; подають державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів; ведуть інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати. Державна служба зайнятості також веде облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди; сприяє працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК; щоквартально подає місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів. Статтею 20 Закону передбачено, що підприємства (об‘єднання), установи і організації, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об‘єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Аналіз наведених вище положень законодавства про соціальний захист інвалідів свідчить про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати, працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов’язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Крім того, слід зазначити, що неповідомлення органів працевлаштування інвалідів про кількість робочих місць не дає правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій. В свою чергу на підприємство покладається обов'язок щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; ( Абзац третій пункту 14 в редакції Постанови КМ N 19 ( 19-2002-п ) від 10.01.2002 ).
Отже, на думку колегії суддів, чинне законодавство не зобов’язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів та з’ясовувати які саме інваліди потребують роботи, якої відповідної нозології. За таких обставин, покладати на підприємство відповідальність у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов’язків спеціально уповноваженими органами є неправомірним і суперечить як загальним принципам права, так і ст. 19 Конституції України.
При дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що Державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів на підприємство відповідача інваліди для працевлаштування не направлялися, так само як і інваліди безпосередньо не зверталися для працевлаштування до відповідача. Разом з тим, як свідчать матеріали справи, відповідач здійснював заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, повідомляв центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що органи, зазначені в ст.18 Закону не займалися скоординованим аналізом чисельності та складу наявних по місцю знаходження відповідача інвалідів, яким необхідні робочі місця з урахуванням відповідної нозології та висновків МСЕК, у зв'язку з чим, покладати відповідальність на відповідача за відсутність створеного та належно атестованого робочого місця для працевлаштування інвалідів на думку колегії суддів неможливо, так як вина підприємства позивачем не доведена.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України статтями 195-197,205 та прикінцевими і перехідними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України
постановила:
Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.
Постанову господарського суду Сумської області від 22 вересня 2006 року по справі № АС 16/496-06 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
Головуючий суддя Афанасьєв В.В.
суддя Бухан А.І.
суддя Шевель О.В.