Україна
Харківський апеляційний господарський суд
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«06»листопада 2006 р. справа № АС- 54/234-06
Колегія суддів у складі: головуючого судді Афанасьєва В.В.,
судді Бухана А.І.,
судді Шевель О.В.,
при секретарі Парасочці Н.В.
за участю представників:
прокурора – не явився
позивача –Шебаніц Н.М,
відповідача –не явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу прокурора Червонозаводського району міста Харкова (вхідний № 3627/Х/3-9) та Харківського обласного фонду соціального захисту інвалідів (вхідний № 3629/Х/3-9) на постанову господарського суду Харківської області від 22 серпня 2006 року по справі № АС-54/234-06
за позовною заявою прокурора Червонозаводського району міста Харкова в інтересах держави в особі Харківського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів (місто Харків)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний центр радіотехнічних систем Академії наук прикладної радіоелектроніки»(місто Харків)
про стягнення 17640,91 грн.
встановила:
Позивач - Прокурор Червонозаводського району міста Харкова в інтересах держави в особі Харківського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача ТОВ «НТЦ радіотехнічних систем Академії наук прикладної радіоелектроніки»17640,91 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач зобов'язаний був створити у 2005 році 3 робочих місця для працевлаштування, але фактично протягом дванадцяти місяців 2005 р. було працевлаштоване 2 інваліди, тобто відповідачем не виконаний норматив по 1 робочому місцю. У зв'язку з чим відповідач повинен сплатити позивачеві суму у розмірі 17640,91 грн. за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Постановою господарського суду Харківської області від 22 серпня 2006 р. по справі № АС-54/234-06 (суддя Хачатрян В.С.) в позові відмовлено повністю.
Прокурор Червонозаводського району міста Харкова та Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з постановою господарського суду Харківської області не погодилися і у своїх апеляційних скаргах просять її скасувати, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Разом з тим їх представник в судовому засіданні повідомив про те, що яких-небудь інших документів, які можуть мати відповідне відношення до розгляду поданої апеляційної скарги у нього немає, і розгляд справи може здійснюватися на підставі наявних у ній матеріалів.
Відповідач через канцелярію суду 03 листопада 2006 року подав клопотання про відкладення розгляду апеляційних скарг у зв’язку з зайнятістю у судовому процесі по іншій судовій справі його представника, разом з тим проти скарг заперечує, просить прийняту по справі постанову залишити без змін, оскільки вважає її законною та обґрунтованою, відповідаючою матеріалам справи та нормам чинного законодавства.
Дослідивши матеріали справи, викладені у апеляційній скарзі доводи, заслухавши пояснення їх уповноважених представників, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Приймаючи оскаржувану постанову, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених обставин спору, за якими встановив, що Фонд України соціального захисту інвалідів діє відповідно затверджених на підставі ст. 10 та ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 р. та Положення Про Фонд України соціальної захищеності інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р.
Відповідно до даних звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 р. (середньооблікова чисельність та фонд оплати праці) середньорічна заробітна плата на підприємстві на одного працівника складає у 2005 р. 17641,44 грн.
Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно зі ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства (об'єднання ), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Згідно ч.3 ст.20 Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до ч.3 ст.20 Закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Згідно звіту відповідача за 2005 р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2005 р. становила 66 осіб, відповідно до ст. 19 вищевказаного закону відповідач у 2005 р. повинен був створити 3 робочих місця для працевлаштування інвалідів. Фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звітах за 2005р. форма №10-ПІ, середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників на підприємстві становить 2 інвалідів, що підтверджується матеріалами справи, а саме наказами про прийняття на роботу осіб - інвалідів, що працюють на підприємстві.
Суд першої інстанції зазначив, що Наказом Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998р., затверджена форма статистичної звітності № 3 - ПН «Звіт про наявність вільних робочих місць», яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості. Як вбачається з наданих відповідачем звітів по формі 3-ПН у 2005р. підприємство не мало вільних робочих місць на підприємстві, тому державною службою зайнятості не направлялось осіб на працевлаштування.
Суд першої інстанції зазначив, що згідно наведеної норми, суми яки просить стягнути позивач є штрафними санкціями. По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю. Тобто за неналежне виконання обов'язку покладеного законом.
Згідно ст. 18 наведеного закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до Положення «Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів», працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до пункту 4 вищезазначеного Положення, місцеві органи соціального захисту населення разом із громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їхніх професійних навичок і знань готують пропозиції щодо створення нових робочих місць, у тому числі для роботи з гнучкими формами зайнятості, і передають їх відділенням Фонду соціального захисту інвалідів і центрам зайнятості.
Пункт 9 Положення вказує, що органи соціального захисту населення виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації; щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей.
Позивач, не надав доказів, що компетентні органи, які займаються направленням інвалідів для працевлаштування направляли інвалідів до відповідача для працевлаштування. Не надав доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштуванні, і відмови в такому працевлаштуванні. Таким чином не належне виконання обов'язку з боку відповідача відсутнє. За таких обставин позивач просить покласти на відповідача відповідальність за неналежне виконання обов'язків щодо працевлаштування інвалідів органами, зазначеними у ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(Практика ВСУ постанова від 15.01.03 р. справа №4292/1-36).
Враховуючи наведене суд першої інстанції вимоги про стягнення штрафних санкцій визнав необґрунтованими.
Викладені вище висновки господарського суду на думку колегії суддів в основному відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, через що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятої по справі постанови, оскільки відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Як свідчать матеріали справи, господарський суд Харківської області забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України, всебічно, повно та об'єктивно дослідив фактичні обставини справи та оцінив наявні у ній докази в їх сукупності, керуючись при цьому чинним законодавством України.
Відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову надав усі необхідні письмові документу та з посиланням на норми чинного законодавства їх обґрунтував, а господарський суд області належним чином дослідив матеріали справи у їх сукупності та дав висловлену у постанові правову оцінку.
Колегія суддів не находить підстав визнати, що наведені позивачем у обґрунтування своєї апеляційної скарги доводи підтверджені матеріалами справи та відповідають нормам чинного законодавства України. При цьому колегія суддів вважає, що твердження позивача засновані на власному довільному тлумаченні положень лише Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»без врахування особливостей його застосування в окремих галузях економіки та виробництва.
Системний аналіз наведених вище положень законодавства про соціальний захист інвалідів свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати, працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Крім того, слід зазначити, що неповідомлення органів працевлаштування інвалідів про кількість робочих місць не дає правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій. В свою чергу на підприємство покладається обов'язок щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; ( Абзац третій пункту 14 в редакції Постанови КМ N 19 ( 19-2002-п ) від 10.01.2002 ).
Отже, на думку колегії суддів, чинне законодавство не зобов'язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів та з'ясовувати які саме інваліди потребують роботи, якої відповідної нозології. За таких обставин, покладати на підприємство відповідальність у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов'язків спеціально уповноваженими органами є неправомірним і суперечить як загальним принципам права, так і ст. 19 Конституції України.
При дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що Державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів на підприємство відповідача інваліди для працевлаштування не направлялися, так само як і інваліди безпосередньо не зверталися для працевлаштування до відповідача. Разом з тим, як свідчать матеріали справи, відповідач здійснював заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, повідомляв центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що органи, зазначені в ст.18 Закону не займалися скоординованим аналізом наявних інвалідів, яким необхідні робочі місця з урахуванням відповідної нозології та висновків МСЕК, у зв'язку з чим, покладати відповідальність на відповідача за відсутність створеного та належно атестованого робочого місця для працевлаштування інвалідів на думку колегії суддів неможливо, так як вина підприємства позивачем не доведена.
На думку колегії суддів, позивач не довів і не надав відповідних доказів на підтвердження наявності обов'язку відповідача по сплаті штрафних санкцій,
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України статтями 195-197,205 та прикінцевими і перехідними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України
ухвалила:
Постанову господарського суду Харківської області від 22 серпня 2006 року по справі № АС-54/234-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача та апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
У задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відмовити.
Головуючий суддя Афанасьєв В.В.
суддя Бухан А.І.
суддя Шевель О.В.