СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2013 року Справа № 901/2260/13
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Євдокімова І.В.,
суддів Воронцової Н.В.,
Фенько Т.П.,
за участю представників сторін:
представник позивача, не з'явився, Обслуговуючий кооператив "Мега Центр Сервіс";
представник відповідача, Столяр Валентина Володимирівна, довіреність № 2517 від 23.06.11, Фізична особа-підприємець Старолад Ірина Пилипівна;
представник відповідача, Столяр Валентина Володимирівна, довіреність № 71 від 30.09.12, Приватне підприємство "Мега Центр".
розглянувши апеляційну скаргу Обслуговуючого кооператива "Мега Центр Сервіс" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.09.2013 у справі № 901/2260/13
за позовом Обслуговуючиого кооператива "Мега Центр Сервіс" (пров. Кооперативний, 26,Керч,98300)
до Фізичної особи - підприємця Старолад Ірина Пилипівна (вул. Ген. Петрова, буд.16, кв.66,Керч,98319)
Приватного підприємства "Мега Центр" (пров. Кооперативний, 26,Керч,98300)
про визнання недійсним договору
ВСТАНОВИВ:
Обслуговуючий кооператив «Мега Центр Сервіс» звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до фізичної особи-підприємця Старолад І.П., Приватного підприємства «Мега Центр» про визнання недійсним договору № 1 від 22.04.2013.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 вересня 2013 року справі № 919/2260/13-г в позові відмовлено.
Не погодившись з постановленим судовим актом, заявник звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідачі, при укладенні договору № 1 від 22.04.2013 про довірче управління майном помилялись щодо обставин, які мали істотне значення при укладенні такого правочину, а саме фізична особа-підприємець Старолад І.П. не є власником будівлі торгівельно-розважального центру по пров. Кооперативний, 26 у м. Керчі та вона не мала права передавати будівлю в управління, у тому числі в довірче управління.
В судове засідання, яке було призначене на 23.10.2013 позивач не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
З врахуванням наявних у справі доказів, визнавши їх достатніми для прийняття рішення у справі, судова колегія визнала можливим розглянути справу за відсутністю представників сторін, які не з'явилися.
Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила такі обставини.
22.04.2009 між фізичною особою-підприємцем Старолад І.П. (забудовник) та Приватним підприємством «Мега Центр» (управитель) укладено договір довірчого управління майном № 1, відповідно до умов якого забудовник передає управителю на визначений строк майно в довірче управління, а управитель зобов'язується здійснити управління цим майном в інтересах забудовника управління (а.с. 21).
Відповідно до пункту 1.2 Договору, передача майна в довірче управління не тягне перехід права власності на нього до управителя.
Згідно з пунктом 1.4 Договору, Об'єктом довірчого управління є будівля торгово-розважального центру, розташованого по пров. Кооперативний, 26 у м. Керчі.
Пунктом 4.1 Договору встановлено, що він укладений строком на 1 рік.
Відповідно до пункту 4.2 Договору, за відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору, при закінченні строку його дії він вважається пролонгованим на той самий строк, на тих саме умовах.
Доказів пролонгації Договору, як і доказів про його закінчення сторонами не надано.
Згідно з абзацом 10 пункту 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», не перешкоджає поданню позову про визнання договору недійсним закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції, у зв'язку з наступним.
Згідно з частиною першою статті 1029 Цивільного кодексу України, за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
Відповідно до частини першої статті 1030 Цивільного кодексу України, предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно.
Крім того, частиною другою статті 1031 Цивільного кодексу України встановлено, що договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню.
Натомість спірний договір довірчого управління майном № 1 від 22.04.2009 нотаріально не посвідчений.
Згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Вищий господарський суд України в постанові пленуму від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначив, що у зв'язку з недодержанням вимоги щодо нотаріального посвідчення правочинів нікчемними є лише такі правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню чи такі, умовами яких передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про нікчемність договору довірчого управління майном № 1 від 22.04.2009 через недодержання сторонами вимоги щодо нотаріального посвідчення договору.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 8 постанови пленуму Верховного суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним" від 6 листопада 2009 року N 9 встановлено, що зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Тобто, правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією.
Однак, слід зазначити, висновок суду першої інстанції стосовно нікчемності правочину не призвів до невірного вирішення спору по суті.
В постанові пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсними» висловлено позицію, якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної сумісної власності, інші співвласники відповідно до частини 2 статті 369 Цивільного кодексу України до участі у справі не залучаються, оскільки правочин щодо розпорядження спільним майном вважається вчиненим за згодою всіх співвласників. За відсутності такої згоди інші співвласники відповідно до частини 4 статті 369 Цивільного кодексу України можуть пред'являти позов про визнання такого правочину недійсним.
Отже, виходячи з наведеного випливає, що позов про визнання недійсним правочину щодо розпорядження спільним майном, може бути визнано судом недійсним лише за позовом одного з співвласників.
З матеріалів справи вбачається, що Обслуговуючий кооператив «Мега Центр Сервіс» не є співвласником майна, яке є предметом спірного договору про довірче управління, а отже в силу вищезазначених правових норм не є тією особою, яка може звертатись до суду із позовом про визнання такого правочину недійсним.
Також, відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 436082, Обслуговуючий кооператив «Мега Центр Сервіс» зареєстрований 13.05.2011, натомість спірний договір про довірче управління майном укладено в 2009 році.
З огляду на викладене, при апеляційному перегляді справи доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження, а тому не має підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооператива "Мега Центр Сервіс" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.09.2013 у справі № 901/2260/13 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.09.2013 у справі № 901/2260/13 залишити без змін.
Головуючий суддя І.В. Євдокімов
Судді Н.В. Воронцова
Т.П. Фенько
Розсилка:
1.ФОП Староланд І.П. (вул. Генерала Пертрова, 16, кв.66, м. Керч, 98319)
2. Приватне підприємство "Мега Центр" (пров. Кооперативний, 26, м.Керч, 98300)
3. Обслуговуючий кооператив "Мега Центр Сервіс" (пров. Кооперативний, 26,м.Керч, 98300)