УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №283/1059/13-ц Головуючий у 1-й інст. Міхненко С.Д.
Категорія 42 Доповідач Жигановська О. С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді Жигановської О.С.
суддів: Косигіної Л.М., Кочетова Л.Г.
при секретарі судового Крижанівській М.М.
засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, управління державної імміграційної служби України в Житомирській області про витребування житлового будинку з незаконного володіння, виселення та зняття з реєстрації місця проживання та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку
за апеляційними скаргами ОСОБА_4, ОСОБА_3
на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 23.08.2013 року,-
в с т а н о в и л а :
У квітні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, в уточненій редакції якого просила витребувати жилий будинок по АДРЕСА_5 з незаконного володіння ОСОБА_3, виселити останнього з даного будинку та зняти його з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_5 /а.с.22/.
Позивачка посилалась на те, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 вона за кредитні кошти 16.10.2006 року придбала у власність житловий будинок АДРЕСА_5. На прохання відповідача 21.06.2008 року вона дала згоду на його реєстрацію у спірному будинку і ОСОБА_3 поселився в ньому у жовтні 2012 року. Коли вона разом з дитиною на початку 2013 року виявила бажання вселитися до цього житла і попросила відповідача звільнити будинок, тоді він відмовився, стверджуючи, що він як колишній чоловік має право на частину будинку. Оскільки ОСОБА_3 перешкоджає здійсненню її законного права володіння нерухомим майном, що належить їй на праві власності, вважає, що він підлягає зняттю з реєстрації і примусовому виселенню з названого будинку на підставі ч.3 ст.116, 150 ЖК України, а майно - витребуванню /ст.387 ЦК України/.
У травні 2013 року ОСОБА_3 подав зустрічний позов, в якому просив встановити факт його проживання з ОСОБА_4 з 13.04.2006 року по жовтень 2012 року однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_5. Посилався на те, що з 26.06.2004 року по 13.04.2006 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4. Після розірвання шлюбу шлюбні відносини не припиняли і надалі проживали однією сім'єю. За кошти, отримані у кредит (76000 грн.), вони придбали незакінчений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_5. Кредит, який брався на купівлю даного будинку, був погашений за кошти, отримані від продажу квартири, яка належала йому та матері. 21.06.2008 року вони всією сім'єю зареєструвались у будинку. Після формального розірвання шлюбу у їх стосунках нічого не змінилося, вони й надалі вважали себе подружжям та проживали однією сім'єю, разом виховували і утримували дочку, а батьки з обох сторін допомагали у ремонті і добудові житла. Вважав, що оскільки вказаний будинок набутий ними під час спільного проживання, він та ОСОБА_4 мають рівні права на нього, незважаючи, що договір купівлі-продажу був оформлений на її ім'я.
Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 23.08.2013 року відмовлено у задоволенні позовів ОСОБА_4 та ОСОБА_3
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні її позову та ухвалити нове рішення. Апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення вимог ст.ст.212, 213 ЦПК України щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних доказів, що призвело до прийняття незаконного рішення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповноту їх дослідження, просить рішення частково скасувати та ухвалити нове - про задоволення його позову.
Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає відхиленню, а скарга ОСОБА_3 - задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК.
Відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що ст.74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї, а також наявність усталених відносин.
Отже, законодавець передбачив можливість набуття права власності на майно осіб, які не перебувають у шлюбі, в разі коли вони проживають однією сім'єю, між ними склалися стабільні відносини, що притаманні подружжю.
Судом встановлено, що з 26.06.2004 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.11).
Згідно рішення Малинського районного суду Житомирської області від 21.02.2006 року шлюб сторін розірвано (а.с.67). Свідоцтво про розірвання шлюбу видано позивачці 13.04.2006 року (а.с.12).
09.10.2006 року ОСОБА_4 отримано у ЗАТ КБ «ПриватБанк» кредит на купівлю житла у розмірі 76000 грн. (а.с.13-14).
16.10.2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_5. Продаж вчинено за 76000 грн. (а.с.6-7,8).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд 1-ї інстанції виходив з того, що останнім не доведено факту спільного проживання його та ОСОБА_4 однією сім'єю в зазначений в позовній заяві період часу. Так, свідки, допитані за клопотанням ОСОБА_3 не підтвердили, що сторони проживали однією сім'єю з 13.04.2006 року по жовтень 2006 року, а фотографії, надані представником ОСОБА_3, не можуть бути належними доказами, оскільки не містять дату їх виготовлення, а також з їх змісту не можливо з'ясувати, який саме будинок на них зображено.
Проте, з такими висновками суду погодитись не можна, мотивуючи наступним.
Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд 1-ї інстанції вказані вимоги процесуального закону не виконав у повній мірі та не дав оцінки частині наявних доказів, внаслідок чого вважав встановленими обставини справи, які недоведені матеріалами справи та спростовуються ними.
Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_3 зазначав, що розірвання шлюбу із ОСОБА_4 носило фіктивний характер і було здійснено з метою вирішити житлову проблему /отримання пільгового кредиту тощо/. Насправді вони продовжували проживати однією сім'єю, вести спільне господарство та інше. Спочатку після одруження вони проживали на квартирі, а потім перейшли проживати до батьків дружини у будинок АДРЕСА_4. Придбавши спірний будинок та здійснивши в ньому необхідний ремонт, вони перейшли жити всією сім'єю в це помешкання.
Заперечуючи проти вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 вказувала, що причиною розірвання шлюбу стала негідна поведінка чоловіка в сім'ї, який її постійно бив та принижував. Після розірвання шлюбу вони припинили спільне проживання, практично не спілкувались, лиш іноді ОСОБА_3 відвідував дочку та на її прохання приймав участь у шкільних заходах. Будинок придбано за кредит отриманий у банку на її ім'я та погашений за кошти надані її батьком, який працював на заробітках у Португалії.
Однак, вказані обставини спростовуються наявними у справі доказами.
Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_4 (а.с.66) причиною розірвання шлюбу вона вказала різні погляди на життя, відсутність почуття любові та взаєморозуміння, через що в сім'ї постійно виникають сварки і конфлікти. Жодного факту застосування до неї насильства з боку чоловіка позивачка не зазначає. Під час розгляду справи в суді 1-ї інстанції та при її апеляційному перегляді ОСОБА_4 не було надано доказів на підтвердження даних обставин.
Із пояснень сторін встановлено, що після одруження вони знімали квартиру по АДРЕСА_6. З найманої квартири вони переїхали до батьків ОСОБА_4 /по АДРЕСА_4/ в той час коли вже були розлучені, вказані обставини підтвердив свідок ОСОБА_7, який на власному автомобілі перевозив їх речі.
Крім цього, свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 узагальнено підтвердили факт проживання сторін однією сім'єю, зокрема, у батьків ОСОБА_4, їх спільну участь у придбанні спірного будинку та здійснення його добудови за участю родичів з обох сторін. Та обставина, що свідки не конкретизували період проживання сторін однією сім'єю при розірваному шлюбі, не має вирішального значення, оскільки названі свідки з поведінки сторін сприймали їх як подружжя протягом усього часу, в тому числі і на час придбання будинку.
Колегія суддів критично оцінює покази свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15, які заперечують факт проживання ОСОБА_3 з їх дочкою ОСОБА_4 по АДРЕСА_4 після розірвання шлюбу між ними, оскільки дані свідки є батьками позивачки і таким чином зацікавлені у вирішенні спору на її користь. Крім того, їх покази спростовуються показами вищевказаних свідків та письмовими доказами.
Свідок ОСОБА_12 підтвердила факт святкування 25-річчя ОСОБА_3 в будинку батьків його дружини по АДРЕСА_4. Як вбачається із паспортних даних ОСОБА_3 (а.с.16) 25 років йому виповнилося 05.07.2006 року.
У травні 2007 року в газеті „Малинські новини" було опубліковано оголошення про продаж трикімнатної квартири в районі паперової фабрики із зазначенням контактної особи „ОСОБА_4" та номерів телефонів: стаціонарного - НОМЕР_2 і мобільного - НОМЕР_1 (а.с.198).
Незважаючи на те, що ОСОБА_4 заперечила свою участь у продажу квартири своєї свекрухи ОСОБА_17 та не пам'ятає про належність їй мобільного телефону з номером НОМЕР_1, колегія суддів вважає доведеним факт безпосередньої участі ОСОБА_4 у продажі квартири АДРЕСА_1. Згідно довідки ПП ОСОБА_18, яка надає ріелторські послуги, у період з квітня по червень 2007 року було звернення з приводу продажу трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 та надано контактні телефони - НОМЕР_2 і НОМЕР_1. ОСОБА_4 підтвердила, що стаціонарний телефон з номером НОМЕР_2 встановлений за місцем проживання її батьків, тобто по АДРЕСА_4.
Крім того, свідок ОСОБА_19 пояснила, що купила квартиру у матері ОСОБА_3. ЇЇ невістка /тобто ОСОБА_4/ разом з ОСОБА_3 була присутня як при оплаті коштів за договором, так і безпосередньо в нотаріальній конторі при укладенні договору. Зокрема, вона рахувала гроші, а в нотаріальній конторі говорила, що витрати по оформленню слід покласти на покупця. Як зазначила свідок „вся продажа лежала на невістці, хватка у неї ще та". Оскільки вона, тобто свідок, придбавала дану квартиру у кредит, тому її слід було сфотографувати з працівником банку. Тому вона приїздила до будинку на АДРЕСА_5 і ключі їй виносила ОСОБА_4.
Як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу квартира АДРЕСА_1 була продана 09.08.2007 року (а.с.33-36).
Посилання ОСОБА_4 на те, що даний свідок не впізнала її в суді 1-ї інстанції, а тому її покази є недостовірними, колегія суддів відхиляє, оскільки, як пояснила ОСОБА_19, з позивачкою вона зустрічалась всього три-чотири рази, не бачила її шість років і за цей час її зовнішність змінилась /стрижка, колір волосся тощо/.
Свідок ОСОБА_11 підтвердив, що сторони як під час шлюбу так і після його розірвання продовжували жити однією сім'єю. Вони жили у батьків ОСОБА_4, про що йому відомо як особисто, так і з журналу, який вівся на роботі, і в якому на випадок тривоги зазначалась адреса та контактний телефон, за якими оповіщали працівників.
Згідно медичної довідки від 23.11.2010 року (а.с.125) ОСОБА_3 зазначав своє місце проживання АДРЕСА_4. Цю ж адресу він вказував і при поступленні на стаціонарне лікування в травматологічне відділення Малинського МРТМО у грудні 2010 року (а.с.124).
Свідок ОСОБА_9 підтвердив, що коли ОСОБА_3 зламав ногу, то провідував його по АДРЕСА_4, де він жив у батьків ОСОБА_4. Аналогічні покази з цього приводу дав і свідок ОСОБА_8 Та обставина, що дані свідки неточно пам'ятають дату коли відбувались ці події, не є доказом недостовірності цих показів, оскільки дата отримання травми ОСОБА_3 доведена документально - грудень 2010 року (а.с.124).
Свідок ОСОБА_10 повідомила суд, що станом на 2012 рік позивачка цілувала маму ОСОБА_3, зверталась до неї „мама", також на роботу до матері ОСОБА_3 приїздив її сват /батько ОСОБА_4/, а коли ОСОБА_3 приїхав із заробітків, то в Києві його зустрічала позивачка.
Фотокартки, які містяться у матеріалах справи (а.с.50-52) також свідчать про сімейні стосунки сторін, зокрема, у період 2006-2012 років. ОСОБА_4 не заперечує ні дат коли були зроблені ці фотокартки, ні об'єкти та особи на них зображені.
Колегія суддів не приймає як достовірний доказ довідки щодо факту не проживання або проживання сторін за певними адресами (а.с.10,69,70,71,201), оскільки, як зазначено у цих довідках, вони ґрунтуються на свідченнях певних осіб, проте вони не допитувались у суді з приводу даних обставин.
Наведені факти в своїй сукупності достовірно вказують на те, що після офіційного розлучення сторони продовжували жити однією сім'єю, оскільки разом проживали спочатку у батьків ОСОБА_4, а потім і в придбаному будинку по АДРЕСА_5, в якому зареєструвалися обоє 21.06.2008 року. У цей період ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спілкувалися як подружжя, планували своє життя, вирішували питання фінансового характеру / взяття і погашення кредиту, добудова придбаного житла, виховання спільної дитини тощо/.
Доводи ОСОБА_4 про те, що вона дозволила ОСОБА_3 зареєструватись у спірному будинку тимчасово, не підтверджуються документально. Питання щодо стягнення аліментів на утримання дочки ОСОБА_4 порушила тільки навесні 2013 року, тобто після припинення сімейних відносин з ОСОБА_3 (а.с.68).
Щодо майна, набутого у період проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу та джерел його придбання, колегія суддів вважає наступне.
Як вище зазначалось, 09.10.2006 року ОСОБА_4 отримано у ЗАТ КБ «ПриватБанк» кредит на купівлю житла у розмірі 76000 грн. (а.с.13-14).
16.10.2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_5. Даний будинок придбано за 76000 грн. (а.с.6-7,8). За своїм технічним станом цей будинок фактично був незавершений будівництвом /без вікон, комунікацій, внутрішніх робіт тощо/, що ніким не заперечується, а також підтверджується фотознімками (а.с.49).
Оскільки на той час ОСОБА_4 не працювала, так як перебувала у відпустці по догляду за дитиною, а ОСОБА_3 отримував незначну заробітну плату, тому особистих коштів для погашення кредиту і подальшого облаштування житла у придатний для проживання стан у сім'ї не було.
Як пояснила свідок ОСОБА_17 /матір ОСОБА_3/ для вирішення житлової проблеми дітей вона вирішила продати свою трикімнатну квартиру, яка належала їм з сином в рівних частинах, і частину виручених коштів віддати сину і невістці.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 09.08.2007 року (а.с.33-36) ОСОБА_17 та її син ОСОБА_3 продали належну їм трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 14000 грн. Проте, як пояснила ОСОБА_17 та представник ОСОБА_3 фактично квартира була продана за 38000 доларів США.
Та обставина, що в договорі купівлі-продажу не вказана дійсна вартість квартири опосередковано підтверджується відомостями щодо вартості квартир, що продавались в той період у м.Малині, розміщеними в оголошеннях газети „Малинські новини" (а.с.224-226).
26.08.2007 року ОСОБА_17 придбала для себе однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 (а.с.211-213).
Згідно пояснень свідка ОСОБА_17 із коштів, що залишилися вона передала ОСОБА_4 10 000 доларів США на погашення кредиту, взятого для придбання спірного будинку.
Як вбачається із виписки, виданої „ПриватБанком"16.10.2013 року, кредитні зобов'язання по договору ZRRWGK00000027 від 09.10.2006 року погашено 30.08.2007 року у повному обсязі одним платежем - 76149,51 грн.
Отже, із наведеної хронології подій і фактів, встановлено, що ОСОБА_17 після продажу їх з сином спільної трикімнатної квартири за отримані кошти забезпечила себе окремим житлом і в подальшому частину грошей надала сторонам для погашення кредиту. Отже, основним джерелом, за які була придбана спірна нерухомість, стали кошти надані матір'ю ОСОБА_3 для потреб сім'ї сина.
Колегія суддів не вважає переконливими доводи ОСОБА_4 і покази свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, що спірний будинок був придбаний нею особисто за кредитні кошти, а на погашення даного кредиту гроші надали її батьки. Доказів того, що батько позивачки перебував на заробітках у Португалії і зароблені ним кошти пішли на оплату кредиту, суду не надано.
Враховуючи наведене, рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 та ухваленню нового - про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.
Вирішуючи спір за позовом ОСОБА_4 про витребування житлового будинку з незаконного володіння ОСОБА_3, його виселення та зняття з реєстрації місця проживання, суд 1-ї інстанції правильно керувався нормами ст.387 ЦК України, ч.3 ст.9 ЖК України та ст.7 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_4
Рішення ухвалено в названій частині із дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст.209, 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 23.08.2013 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 і ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_3 задовольнити. Встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без шлюбу з 13.04.2006 року по жовтень 2012 року.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_5.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: