Справа № 742/3274/13-ц Провадження № 22-ц/795/2125/2013 Головуючий у I інстанції - Кантур А.М. Доповідач - Горобець Т. В.
Категорія - цивільна
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 жовтня 2013 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - судді Горобець Т.В. ,
суддів - Хромець Н.С. , Острянського В.І.
при секретарі -Мартиновій А.В., Рудик І.І.
за участі позивача ОСОБА_1, представника позивача - адвоката ОСОБА_2, співвідповідача ОСОБА_3 та представника відповідачів - адвоката ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Прилуцької міської ради, Прилуцького міського голови, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання дій неправомірними, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування розпорядження міського голови в частині передачі у приватну власність квартири АДРЕСА_2,
В С Т А Н О В И В :
Звертаючись до суду з позовом 01.07.2013 року, ОСОБА_1 просив визнати неправомірними дії виконавчого комітету Прилуцької міської ради в частині надання у приватну власність ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в рівних частках квартири АДРЕСА_2, скасувати розпорядження міського голови м. Прилуки № 269 від 26.07.2007 року щодо надання у приватну власність в порядку приватизації ОСОБА_5 та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_2, скасувати свідоцтво № 509868 від 16.08.2007 року про право власності на квартиру та вирішити питання про відшкодування йому судових витрат.
Позивачем у судовому засіданні було заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності з посиланням на те, що про приватизацію співвідповідачами спірної квартири йому стало відомо у судовому засіданні лише у квітні 2013 року.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду, яке оскаржується, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з підстав пропуску позивачем строку позовної давності та відсутності достатніх доказів про поважність причини пропуску цього строку. Також, суд дійшов висновку про недоведеність тих обставин, на які посилався позивач, обґрунтовуючи наявність у нього права на приватизацію квартири та порушення відповідачами цього права.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Доводами апеляційної скарги є посилання на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення вимог процесуального закону.
Апелянт вважає помилковим висновок суду про пропуск ним строку позовної давності та наявність підстав у зв"язку з цим, для застосування положень ст. 267 ЦК України та ст. 69 ЦПК України. Позивач стверджує, що про порушення свого права на приватизацію спірної квартири він дізнався лише у квітні 2013 року, ці обставини відповідачами не спростовані, але суд їх проігнорував, незважаючи на те, що ухвалою про відкриття провадження по даній справі, суд фактично, поновив йому строк позовної давності. Також, зазначає, що по адміністративній справі № 2а/742/130/13, було також встановлено факт початку перебігу строку позовної давності саме з квітня 2013 року, отже, в силу ч.3 ст. 61 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню, на що суд першої інстанції уваги не звернув.
Щодо висновків суду першої інстанції про безпідставність і недоведеність позову, апелянт вважає їх помилковими та такими, що суперечать приписам ст. 345 ЦК України, ст. 12 Закону України „ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст. ст.5,8 Закону України „ Про приватизацію державного житлового фонду", а також, ст. 72 ЖК України. При цьому, зазначає, що відсутність рішення суду про визнання його таким, що втратив право користування спірною квартирою, є доказом збереження за ним права на проживання у квартирі АДРЕСА_2 та збереженням за ним, гарантованого державою права на приватизацію своєї частки квартири, незалежно від того, що з 2006 року він не проживає у спірній квартирі , знятий з реєстрації за вказаною адресою з власної ініціативи.
Письмових заперечень на апеляційну скаргу не надходило.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у
справі, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги , перевіривши законність рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Аналізуючи доводи позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про його безпідставність та недоведеність, проте, визнавши пропущеним без поважних причин строк позовної давності, відмовив у задоволенні позову , застосувавши положення ст.ст. 256,257, 260,261,267 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд виходив з того, що ОСОБА_1, являючись дорослою та освідченою особою, з достатнім життєвим досвідом та з досвідом роботи в якості голови житлової комісії гарнізону, не міг не знати про наслідки його добровільного вибуття із спірної квартири, а також про те, що приватизація цієї квартири співвідповідачами відбулась у 2007 році. Жодних конкретних доказів, які б свідчили про обізнаність ОСОБА_1 щодо приватизації спірної квартири співвідповідачами, а також часу, з якого йому стало відомо про приватизацію, судом не наведено. Доводи позивача про те, що він дізнався про приватизацію лише у судовому засіданні у квітні 2013 року, залишились не спростованими. Отже, висновки суду в цій частині грунтуються лише на припущеннях і є помилковими, так як відповідно до правил ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Зважаючи на зазначене, доводи апеляційної скарги щодо необгрунтованості висновків суду першої інстанції про пропуск строку позовної давності, на думку апеляційного суду, заслуговують на увагу.
У той же час, висновки суду про безпідставність доводів позивача про незаконність приватизації квартири, зокрема, про порушення вимог ст.ст. 4, 4-1,7 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду" щодо порядку передачі у комунальну власність житлового фонду військового гарнізону ( у тому числі і будинку АДРЕСА_2 ), та доводи про порушення його права на приватизацію спірної квартири, яка була здійснена співвідповідачами без його згоди та без врахування збереження за ним права на приватизацію частини спірної квартири, грунтуються на наявних у справі доказах та узгоджуються з нормами закону, яким регулюються спірні правовідносини.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, з 18.06.1993 року перебував на квартирному обліку як військовослужбовець Прилуцького гарнізону, у тому числі - з 2002 року у складі сім"ї з трьох осіб: він, його дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_5 (а.с.13). 10.10.2003 року рішенням дев"ятої сесії двадцять четвертого скликання Прилуцької міської ради було надано згоду на прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Прилук цілісного майнового комплексу військових містечок, зокрема, і в/м №12 (а.с.28).
Рішенням виконавчого комітету Прилуцької міської ради № 471 від27.07.2004 року квартирі АДРЕСА_2 було надано статус службової та передано у користування ОСОБА_1 на сім"ю з трьох осіб ( а.с.8,9). 10.10.2006 року квартира АДРЕСА_2 була рішенням виконавчого комітету №490 виключена з розряду службових ( а.с.7).
З ксерокопії паспорту ОСОБА_1 та його особистих пояснень у суді, встановлено, що 08.06.2006 року шлюб між позивачем та ОСОБА_3 було розірвано (а.с.62). З часу припинення шлюбу позивач у спірній квартирі не проживає, а з 11.11.2006 року з власної ініціативи знятий з реєстрації за вказаною адресою, проживає та зареєстрований у АДРЕСА_1 (а.с.56). Після зняття з реєстрації у квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_1 дав особисто письмову згоду на переоформлення особового рахунку зазначеної квартири на ОСОБА_3 (а.с.43), після чого, рішенням виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 21.11.2006 року №556 особовий рахунок було переоформлено на ОСОБА_3 ( а.с.42) Таким чином, станом на 26.07.2007 року (на момент вирішення питання щодо приватизації квартири), у ній проживали дві особи, які мали право на приватизацію згідно із ст.345 ЦК України та ст.1,5,8 ЗУ „ Про приватизацію державного житлового фонду". Посилання апелянта на те, що за ним зберігалось право користування спірною квартирою весь час, в тому числі і після вибуття його з зазначеної квартири із зняттям з реєстрації в ній та реєстрацією за іншим місцем проживання, суперечить положенням ст.72,107 ЖК України. Ухвалення спеціального судового рішення про визнання особи такою, що втратила право користування спірною квартирою, з якої ця особа вибула та знялась з реєстрації добровільно, при вирішенні питання приватизації квартири іншими особами, які постійно проживають у цій квартирі, закон не передбачає.
Розпорядженням Прилуцького міського голови № 269-р від 26.07.2007 року квартира АДРЕСА_2 передана у спільну власність співвідповідачам ( а.с.45).
З встановленого вбачається, що з боку відповідача та співвідповідачів, жодних порушень, які б свідчили про незаконність приватизації спірної квартири ними допущено не було, тому, висновки суду про необгрунтованість та безпідставність позову відповідають вимогам закону та наявним у справі доказам.
Проте, при наявності підстав для відмови у позові у зв"язку з його недоведеністю та необґрунтованістю, суд першої інстанції відмовив у позові з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, що суперечить положенням абзацу 3 пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України „ Про судове рішення по цивільній справі" № 14 від 18.12.2009 року, відповідно до якого відмова у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності допускається лише у випадку недоведеності позову, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Виходячи з наведеного, а крім того, враховуючи помилковість висновків суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з ухваленням рішення про відмову ОСОБА_1 у позові, але, з інших підстав, ніж зазначено у оскаржуваному рішенні.
Керуючись ст.ст. 209,218, 303, 307, п.3,4, ч.1 ст.309, ст..ст.314, 316, 317,319 ЦПК України, ст.256,261 ЦК України, ст.ст.5,8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду", ст.72 ЖК України, апеляційний суд,
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31 липня 2013 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Прилуцької міської ради, Прилуцького міського голови, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання дій неправомірними, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та розпорядження Прилуцького міського голови в частині передачі квартири у приватну власність - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:Судді: