Головуючий суду 1 інстанції - Матвєйшина О.Б.

Доповідач - Назарова М.В.

Справа № 2-9/10

Провадження № 22ц/782/3413/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді Назарової М.В.

суддів Галан Н.М., Фарятьєва С.О.

при секретарі Кушнарьовій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань апеляційного суду Луганської області

апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 19 листопада 2010 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розподіл майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на квартиру, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2002 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, який згодом уточнив, та просив поділити майно, залишивши квартиру АДРЕСА_1 відповідачу, визнавши за нею право власності на квартиру та стягнувши на його користь з відповідача ? частки вартості квартири у сумі 183519 грн.; в уточнених позовних вимогах просив також визнати за ним право власності на ? частку спірної квартири. Підставам позову зазначав те, що спірна квартира придбана сторонами в період шлюбу, і згідно експертного висновку її дійсна ринкова вартість станом на час розгляду справи судом становить 367038 грн.

17.09.2004 року відповідачка по справі ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про поділ майна; визнати квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, її особистою приватною власністю. Підставами позову зазначала те, що шлюбні відносини сторін було припинено з липня 1996 року, офіційно шлюб розірваний у 2002 році. Спірна квартира була придбана нею за позичені у знайомих кошти, які вона особисто повертала самостійно у лютому 2004 року.

Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково; позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені частково; визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4; стягнуто з останньої на користь ОСОБА_2 вартість ? частини вищезазначеної квартири в розмірі 4600 грн.

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити за необгрунтованістю, оскільки судом порушені норми матеріального та процесуального права. Доводами апеляційної скарги є те, що суд обґрунтував своє рішення доказами, які не були безпосередньо досліджені в судовому засіданні; судом не взято до уваги наявний в матеріалах справи висновок судової експертизи про дійсну вартість спірної квартири на час розгляду справи; безпідставно зроблений висновок про поліпшення та капітальний ремонт квартири, проведений ОСОБА_4; судом не зроблений висновок по зустрічним позовним вимогам.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.10.1989 року /а.с. 258/, який було розірвано 03.12.2002 року, про що надається свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 03.12.2003 року, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Ленінського районного управління юстиції м. Луганська /а.с. 119 том 1/.

Під час шлюбу сторони придбали житлову квартиру АДРЕСА_1, про що свідчить договір купівлі-продажу зазначеної квартири від 16.12.1997 року реєстровий № 2413, укладений між ОСОБА_6, ОСОБА_7 - з одного боку - та ОСОБА_4 - з іншого, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_8 /а.с. 116 том 1/.

Право власності на вищезазначену квартиру було зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі вказаного договору купівлі-продажу квартири, про що надано довідку МКП «БТІ» від 17.05.2002 року № 1043 /а.с. 5 том 1/.

Відповідно до будинкової книги за вищевказаною адресою були зареєстровані /прописані/ ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 /з 13.01.1998 року/ та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_2 була зареєстрована знову за вищевказаною адресою 12.12.2002 року у зв'язку із втратою паспорта /а.с. 117 зв том 1/.

На підставі викладеного судом першої інстанції зроблений висновок про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю під час її придбання, відносно якої дружина та чоловік мають рівні права, і при розподілі майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Також зроблений висновок про поділ майна подружжя шляхом виділення в натурі спірної квартири відповідачу зі стягненням з неї на користь позивача вартості ? частини квартири.

У вказаній частині рішення суду ніким не оскаржується.

Також судом зроблений висновок про те, що ОСОБА_4 за кошти, які позичила, здійснила переобладнання та капітальний ремонт вказаної квартири, та в подальшому за особисті кошти погасила борг; а також суд дійшов висновку про те, що поліпшення квартири у вигляді переобладнання та капітального ремонту слід залишити у власності ОСОБА_4

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Оскільки право спільної сумісної власності сторін як подружжя дійсно виникло в період дії Кодексу про шлюб та сім'ю, тому судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин в цій частині норм СК України /2004 року/.

Відповідно до ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 24, ст. 25 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), чинного на час придбання подружжям ОСОБА_2 у період шлюбу спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Що ж до поділу подружнього майна, то судова колегія погоджує висновок суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин вимог ст.ст. 69, 70 КпШС України, адже поділ майна відбувається на час дії СК України, а тому до цих правовідносин підлягають застосуванню норми СК України.

Згідно п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Матеріали справи містять висновок судової будівельно-технічної експертизи № 2057/23 від 20 лютого 2009 року, згідно якого дійсна ринкова вартість квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, в цінах сьогодення, які склалися на ринку нерухомості в м. Луганську, складає 367038 грн.; дійсна ринкова вартість ? частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, в цінах сьогодення, які склалися на ринку нерухомості в м. Луганську, складає 183519 грн. /а.с. 3-14/.

Таким чином, дійшовши висновку про поділ майна сторін як подружжя шляхом виділення спірної квартири в натурі відповідачу ОСОБА_4 та стягненням з неї половини вартості квартири на користь позивача ОСОБА_2, суд першої інстанції невірно визначився із сумою грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, оскільки не врахував дійсну ринкову вартість квартири на час розгляду справи та в порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України не дав будь-якої оцінки вищезазначеному експертному висновку взагалі.

До того ж, статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна доказати ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимога і заперечень /частина 1 вказаної норми/.

Заявляючи зустрічний позов до ОСОБА_2 про визнання квартири особистою приватною власністю, відповідач ОСОБА_4 посилалася на те, що сімейне проживання з позивачем ними припинено з липня 1996 року, спірна квартира придбана нею за позичені особисто нею кошти у своїх знайомих, які вона повертала у лютому 2004 року після розірвання шлюбу самостійно. Вимоги про визнання за нею права власності на будь-які поліпшення квартири нею не ставилося.

Зазначеній обставині суд першої інстанції не дав оцінки, вийшов за межі позовних вимог та дійшов помилкового висновку про те, що за ці позичені кошти позивачка здійснила переобладнання та капітальний ремонт спірної квартири, а тому ці поліпшення слід залишити у її власності.

Таким чином, суд дійшов хибного висновку про задоволення позову в цій частині.

Судова колегія також зауважує, що згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст.ст. 31, 215 ЦПК України суд не може змінювати без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону, суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.

Поділяючи спільне сумісне майно сторін як подружжя та стягуючи з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 половину вартості спірної квартири, судова колегія вважає за необхідне припинити право спільної сумісної власності сторін на спірну квартиру на підставі ст. 372 ЦК України з визнанням за ОСОБА_4 право власності на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1/ неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2/ недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3/ невідповідність висновків суду обставинам справи;

4/ порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні з значених вище підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 19 листопада 2010 року змінити, скасувавши його в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на квартиру.

Збільшити суму стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 ? частки вартості квартири АДРЕСА_1 до 183519 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий:

Судді: