УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/804/13Головуючий суду першої інстанції:Морозова Л.М.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"10" вересня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіСамойлової А.П.,

СуддівПриходченко А.П., Авраміді Т.С.

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, Державного казначейства України про визнання права власності, виключення майна з опису та арешту, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 08 травня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2013 року ОСОБА_8 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_8, Державного казначейства України про визнання права власності на грошові кошти в розмірі 32760 грн. та 2000 доларів США та виключення майна з акту опису та арешту і його повернення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що батько позивача - ОСОБА_8 вироком Судацького міського суду АР Крим від 19 лютого 2013 року був засуджений за незаконний збут наркотичних засобів та незаконний посів і вирощування конопель до позбавлення волі із конфіскацією всього належного йому майна. Слідчим під час досудового слідства, при проведенні обшуку в домоволодінні, де тимчасово проживали позивач та відповідач, в кімнаті позивача 01.10.2012 року було вилучено і накладено арешт на майно, в тому числі на гроші у розмірі 32760 грн. та 2000 доларів США, які належали позивачу. Їх йому передала його тітка ОСОБА_9, ці гроші раніше належали за життя його бабусі ОСОБА_10, яка померла у квітні 2012 року і як спадщину передала онуку для ремонту у майбутньому будинку, розташованому в АДРЕСА_1. Оскільки слідчим було накладено арешт на грошові кошти, які є власністю позивача, то він просив позов задовольнити.

Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 08 травня 2013 року у задоволенні вимог ОСОБА_8 відмовлено.

На погодившись із вказаним рішенням суду, позивач ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить суд скасувати зазначене рішення та ухвалити нове, яким його позов задовольнити. Апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову суперечить матеріалам справи та вимогам закону.

Апелянт посилається на те, що судом необґрунтовано проігноровані показання свідків, які в судовому засіданні підтвердили факт приналежності йому грошових коштів.

Також, апелянт посилаючись на зміст ст. 61 ЦПК України зазначає, що вироком Судацького міського суду від 19.02.2012 року, який набрав законної сили, встановлено, що грошові кошти не були конфісковані у обвинуваченого, а були вилучені із житла позивача, і що приналежність грошей підсудному не встановлена.

На думку апелянта, висновок суду першої інстанції стосовно того, що показаннями свідків не може бути підтверджено право власності на грошові кошти, суперечить вимогам ст.ст. 16, 321, 328, 387 ЦК України, оскільки одним із способів захисту порушеного права є визнання цього права, поновлення положення, яке існувало раніше; таким чином, судом при ухваленні оскаржуваного рішення не було взято до уваги той факт, що ніхто не може бути позбавленим права власності, що власник майна має право вимагати повернути його майно з чужого володіння.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута за відсутності відповідачів на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав, передбачених законом, для задоволення вимог ОСОБА_8 про визнання права власності на грошові кошти, про зняття у судовому порядку арешту та виключення майна з акту опису та арешту, а саме, з того, що позивачем не надано відповідних доказів того, що описане майно належить саме ОСОБА_8

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони узгоджуються з матеріалами справи, зроблені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до положень ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, у межах кримінального провадження в ході проведення обшуку за тимчасовим фактичним місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_8, який є батьком позивача, та за місцем тимчасового фактичного проживання позивача ОСОБА_8 при розслідувані кримінальної справи № 120/2406/12 працівниками СУ ГУМВС України в АР Крим були вилучені грошові кошти в сумі 32 760 грн. та 2 000 доларів США.

Постановою старшого слідчого СУ ГУМВС України в АР Крим від 01.10.2012 року був накладений арешт на майно ОСОБА_8, в тому числі на грошові кошти на загальну суму 32760 грн. та 2000 дол. США (т. 1 а.с. 188 кримінальної справи № 120/2406/2012).

Вироком Судацького міського суду АР Крим від 19 лютого 2013 року батька позивача - ОСОБА_8 було засуджено до 6-ти років позбавлення волі за скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 310 КК України. Речові докази по справі зокрема: грошові кошти: 20 купюр номіналом 100 дол. США на загальну суму 2000 дол. США; 21 купюри номіналом 500 грн., 90 купюр номіналом 200 грн., 37 купюр номіналом 100 грн., 8 купюр номіналом 200 грн., 10 купюр номіналом 10 грн., 3 купюри номіналом 20 грн., а всього 32760 грн., знаходяться на зберіганні в УФМВ ГУ МВС України в АР Крим до набрання законної сили рішенням суду, що буде винесене по даному спору в порядку цивільного судочинства (а.с.31-34).

Згідно із положеннями постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису», при розгляді позовів про виключення майна з опису суди зобов'язані всебічно і повно з'ясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог, додержуючись при цьому неухильно як правових норм, що гарантують права осіб, які беруть участь у справі, так і правил про належність і допустимість доказів (ст. ст. 28 і 29 ЦПК України). За правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема із правочинів.

Приписами ст. 208 ЦК України передбачені правочини, які належить вчиняти у письмовій формі, зокрема правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 ЦК України, інші правочини, щодо яких встановлена письмова форма.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, вищезазначеними нормами матеріального та процесуального права спростовуються доводи апелянта стосовно того, що приналежність позивачу спірних грошових коштів підтверджується показаннями свідків. При розгляді справи судом апеляційної інстанції ОСОБА_8 підтвердив факт відсутності будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження приналежності йому спірних грошів, він посилався в обґрунтування своїх доводів лише на показання свідків. Не надано апелянтом належних доказів і стосовно того, що спірні грошові кошти належали бабці позивача - ОСОБА_10, яка, як стверджує апелянт, їх подарувала або заповідала ОСОБА_8, у зв'язку із чим колегія суддів не приймає доводи позивача стосовно того, що суд не звернув увагу на показання свідків про те, що грошові кошти належали ОСОБА_10 і були передані йому для ремонту будинку.

Судом апеляційної інстанції були досліджені в судовому засіданні матеріали кримінальної справи № 120/2406/2012 за обвинуваченням ОСОБА_8 в скоєнні злочину, передбаченому ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 310 КК України. Так, з протоколу обшуку від 24.07.2012 року (т. 1 а.с. 142-146) слідує, що обшук проведено за місцем проживання ОСОБА_8 по АДРЕСА_2, серед іншого в літній кухні домоволодіння були знайдені: предмет, схожий на пістолет, два паперових пакета з рослинною речовиною зеленого кольору, грошові кошти. Приналежність домоволодіння по АДРЕСА_2 не встановлена. З довідки КРП «БРТІ м. Судака» від 17.12.2012 року слідує, що технічна інвентаризація і реєстрація права власності домоволодіння за указаною адресою не проводилася. Начальник Судацького МВ ГУ СБ України в АР Крим в листі від 20 липня 2012 року зазначає, що ОСОБА_8 фактично мешкає та незаконно зберігає і збуває особливо небезпечні наркотичні речовини (марихуану) за адресою: АДРЕСА_2 Вказана адреса є самовільно захопленою земельною ділянкою з самовільно збудованим готелем та не має відповідної документації про право власності.

З урахуванням викладеного, колегія суддів також не приймає доводи апелянта стосовно того, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що вироком Судацького міського суду від 19.02.2013 року не встановлена приналежність грошових коштів засудженому і ця обставина не підлягає доказуванню. Оскільки з позовом про визнання права власності на спірні грошові кошти звернувся ОСОБА_8, то відповідно до вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України він повинен надати суду докази про приналежність спірних коштів саме йому. Не встановлення вироком суду приналежності указаних коштів засудженому не свідчить про те, що вони належать позивачу.

Крім того, з протоколів допиту ОСОБА_8 від 24 липня 2012 року, 02 серпня 2012 року, 24 листопада 2012 року, що містяться в матеріалах кримінальної справи, копії яких залучені до матеріалів цивільної справи, виходить, що походження спірних грошів ОСОБА_8 визначалося у декількох варіантах, а саме, що їх заробив син приватним перевезенням, що він їх зайняв для будування будинку, що вони належать сину, який їх заробив на боях М-1, де він є чемпіоном та інші версії. Присутні при проведенні обшуку у якості понятих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 і допитані, як свідки, пояснили, що при виявленні грошових коштів ОСОБА_8 не міг внятно пояснити їх походження, то говорив, що заробив їх приватним перевезенням, то - від здавання в оренду номерів в готелі.

У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» роз'яснюється, що при розгляді позовів про виключення майна з опису суди зобов'язані всебічно і повно з'ясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог, додержуючись при цьому неухильно як правових норм, що гарантують права осіб, які беруть участь у справі, так і правил про належність і допустимість доказів.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд першої інстанції, встановивши, що на підтвердження своїх вимог позивач не надав суду належних та допустимих доказів належності арештованого майна саме йому, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтом не надано.

Інші доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і підстав для скасування оскаржуваного рішення не містять.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314 та статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення Судацького міського суду АР Крим від 08 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В. Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко